Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Факультет документальних комунікацій та менеджменту

Кафедра бібліотекознавства і бібліографії

Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, співробітників і студентів РДГУ

10 Березня 2011 р.

Секція «Актуальні проблеми бібліотекознавства і бібліографії»

Рівне — 2011

УДК 02

ББК 78

З–42

Звітна наукова конференція викладачів, аспірантів, співробітників і студентів РДГУ, 10 берез. 2011 р. Секція «Актуальні проблеми бібліотекознавства і бібліографії» / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. — Рівне : РДГУ, 2011. — 74 с.

Збірник складений на основі матеріалів секції наукової конференції, проведеної кафедрою бібліотекознавства і бібліографії Рівненського державного гуманітарного університету. До нього увійшли тексти і тези доповідей, в яких розглядаються актуальні питання книгознавства, бібліотекознавства і бібліографії в Україні.

Редакційна колегія:

ЖУК В. М. — відповідальний редактор

Члени редколегії:

Швецова Г. М., МІЛЯСЕВИЧ І. В., Трачук Л. Ф.

Рекомендовано до друку методичною секцією Ради факультету ДКМ Рівненського державного гуманітарного університету,

протокол №. 8 від від 5 травня 2011 р.

© Рівненський державний гуманітарний університет, 2011

Підсекція:

Сучасні проблеми теорії та практики книжкової та

бібліотечної справи і бібліографії

УДК 002:001.4 Швецова-Водка Галина

Структура генеративної документальної комунікаційної системи

Будь-яка генеративна документальна комунікаційна система має починатися з автора документа (комуніканта чи «комунікатора»), який у своїй свідомості формує задум документа і створює його зміст; фіксує цей зміст (інформацію) на окремому одиничному речовинному носії, створюючи тим самим окремий документ.

Подальша доля документа залежить від його призначення. Якщо документ створюється для передачі інформації конкретній особі, його тиражування не передбачається. Якщо документ призначається для службового використання певною особою, то він просто передається адресату. Якщо створюється службовий документ, адресований декільком реципієнтам, його друкують на друкарській машинці чи на принтері у потрібній кількості примірників для розсилки адресатам.

Якщо документ призначається для наступного опублікування, починається редакційно-видавничий процес (див. рис. 1).

Автор

Редакція

Дирекція

видавництва

рецензент

Редактор видання

Художній редактор, художник

Верстатник

Коректувальник

Типографія

Склад видавництва

Технічний редактор

Рис. 1. Структура редакційно-видавничого процесу

Автор надсилає створений ним первісний документ в редакцію (періодичного видання) або директору чи головному редактору видавництва. До оцінки документа долучаються рецензенти. Якщо прийнято рішення про опублікування документа, він передається редактору, який здійснює редагування. Зовнішній вигляд видання планує художній редактор, який залучає художника для створення макету оформлення видання. Відредагований документ або повертається автору для узгодження внесених змін, або передається технічному редактору видання для компонування видання в цілому, і верстатнику — для верстки тексту. Перед тиражуванням бажано, щоб із текстом ознайомився коректувальник, який перевіряє правильність написання слів у кінцевому варіанті тексту документа. Бажано ознайомити автора з кінцевим варіантом підготовленого до друку документа для узгодження чи внесення коректив. Тиражування (друкування) видання відбувається в типографії, після чого надруковані примірники надходять на склад видавництва.

Описаний процес видання опублікованих друкованих документів — друкованих видань — передбачає участь й інших підсистем, наприклад, рекламних та передплатних агентств; агентств, що надають Міжнародний стандартний номер видання (Книжкова палата) та ін.

Якщо видання готується в електронному вигляді чи у вигляді аудіовізуального документа, окремі операції та підсистеми будуть іншими, але кінцева мета — така сама: підготувати певну кількість (тираж, наклад) ідентичних один до одного примірників видання.

Після надходження видання на склад відбувається його оформлення до випуску у світ: видавництво або типографія зобов’язані надіслати за визначеними адресами так звані «обов’язкові примірники» видань. Відповідно до Закону «Про обов’язковий примірник документів» [1] усі видання повинні надходити у певній кількості примірників у державні книгосховища — Книжкову палату, національні бібліотеки — та інші установи. Не підлягає розсилці обов’язкових примірників службова документація, технічна документація, бланки.

Завдяки обов’язковим примірникам документів здійснюється комплектування національних книгосховищ: Книжкової палати, національних бібліотек. Це сприяє збереженню національної культурної спадщини у повному обсязі, її представленню світовому співтовариству завдяки реєстрації в національних (державних) бібліографічних посібниках.

Недоліком «системи обов’язкового примірника» є, на наш погляд, включення до переліку установ, що отримують обов’язковий примірник видань, таких, що мають дуже опосередковане відношення до системи суспільного користування документами. Через їх включення до переліку установ, які мають отримувати обов’язковий примірник видань, кількість «обов’язкових примірників» збільшується, і деякі видавці прагнуть не виконувати Закон «Про обов’язковий примірник документів». У результаті страждають усі: автори, чия інтелектуальна продукція залишається невідомою споживачам; споживачі інформації, які не одержують відповідних знань; суспільство загалом, тому що ті документи, що залишаються невідомими для споживачів, не зможуть вплинути на суспільну свідомість і не будуть сприяти її розвитку; світове співтовариство, що не буде мати певної інформації про розвиток науки, культури, мистецтва тощо в кожній країні.