Сік підшлункової залози (підшлунковий або панкреатичний сік);
До складу підшлункового соку входять комплекс ферментів і бікарбонати, що обумовлюють лужну реакцію середовища (рН 7,8 – 8,2).
По мірі надходження в дванадцятипалу кишку підшлункового соку відбувається нейтралізація соляної кислоти і збільшення рН. У людини рН середовища в дванадцятипалій кишці коливається в межах 4,0 – 8,5. Присутні ферменти підшлункового соку: протеазы ‑ розщеплюють білки і поліпептиди ‑ трипсин, хімотрипсин, карбоксипептидази, амінопептидази, ліпази (розщеплюють жири, емульговані жовчними кислотами), амілази (закінчують розщеплення крохмалю до мальтози), а також рибонуклеаза і дезоксирибонуклеаза, які розщеплюють РНК і ДНК.
Секреція підшлункового соку починається через 2 – 3 хвилини після прийому їжі та продовжується 6 – 14годин, тобто протягом всього періоду знаходження їжі в дванадцятипалій кишці.
Установлено, що ферментний склад підшлункового соку змінюється залежно від характеру харчування (при наявності жирної їжі зростає активність ліпази).
Сік, що виробляється клітинами печінки (жовч);
Також в дванадцятипалу кишку з жовчного міхура надходить жовч, яку виробляють клітини печінки. Вона має слабко лужне значення рН і надходить в дванадцятипалу кишку через 5 – 10 хвилин після прийому їжі.
Добове виділення жовчі у дорослої людини складає 500 – 700 мл.
Роль жовчі:
забезпечує емульгування жирів, розчинення продуктів їх гідролізу;
активізує панкреатичні та кишкові ферменти;
регулює утворення жовчі;
нейтралізація кислої реакції середовища та інактивація трипсину;
бере участь у всмоктуванні жирних кислот, утворюючи розчинні у воді комплекси, які всмоктуються в клітини слизової оболонки кишечнику, де відбувається розщеплення їх та надходження жирних кислот у лімфу.
Сік, що виробляється слизовою оболонкою самої кишки (кишковий сік).
Основним ферментом кишкового соку є ентерокіназа, яка активізує всі протеолітичні ферменти, що місяться в підшлунковому соці в неактивній формі. Також містяться ферменти, що розщеплюють дисахариди до моносахаридів.
Отже, в порожнині дванадцятипалої кишки під дією ферментів, що виділяються підшлунковою залозою, відбувається гідролітичне розщеплення більшості крупних молекул – білків (продуктів їх неповного гідролізу), вуглеводів і жирів. З дванадцятипалої кишки їжа переходить в кінець тонкого кишечнику.
В тонкому кишечнику завершується руйнування основних компонентів їжі. Також відбувається мембранне травлення за допомогою ферментів, розміщених на внутрішній поверхні тонкої кишки. У складі панкреатичних ферментів в пристінному травленні наявні амілази, трипсин і хімотрипсин. Розщеплюються пептиди до амінокислот, дисахариди до моносахаридів. В тонкому кишечнику відбувається всмоктування поживних речовин – продуктів розщеплення макронутрієнтів, мікронутрієнтів і води – заключний етап травлення.
На внутрішній поверхні кишечнику розміщено багато складок з великою кількістю пальцевидних виступів – ворсинок. Така будова збільшує площу поверхні тонкого кишечнику до 180м2, забезпечує ефективне всмоктування утворених низькомолекулярних сполук. Через поверхню ворсинок продукти травлення транспортуються до епітеліальних клітин, а з них – у капіляри кровоносної системи та в лімфатичні судини, розміщені в стінках кишечнику.
Кінець тонкого кишківника (всмоктування в кров простих сахаридів, амінокислот, електролітів і води, всмоктування жирних кислот).
Підраховано, що за годину в тонкому кишечнику може всмоктуватися до 2 – 3л рідини, що містить розчинні поживні речовини. Всмоктування мінеральних речовин, моносахаридів і частково жиророзчинних вітамінів відбувається вже у верхньому відділі тонкого кишечнику. В середньому відділі всмоктуються водорозчинні та жиророзчинні вітаміни, мономери білків і жирів, в нижньому – відбувається всмоктування вітаміну В12 та солей жовчних кислот.
У товстому кишечнику, довжина якого становить 1,5 – 4,0м, практично відсутнє травлення. Відбувається всмоктування води (до 95%), солей, глюкози, деякі вітаміни та амінокислоти, що продукуються кишковою мікрофлорою (всмоктування складає всього 0,4 – 0,5л на добу).
Товстий кишечник є місцем знаходження та інтенсивного розмноження різноманітних мікроорганізмів, які живляться не перевареними залишками їжі, в результаті чого утворюються органічні кислоти (молочна, пропіонова, масляна), а також деякі отруйні речовини (фенол, індол), що знешкоджуються в печінці.
Кишкова мікрофлора є важливим органом вторинного перетравлювання їжі та формування калових мас.
Функції кишкової мікрофлори:
синтез вітамінів групи В, фолієвої та пантотенової кислот, вітамінів Н и К;
метаболізм жовчних кислот з утворенням нетоксичних метаболітів;
утилізація в якості поживного субстрату деяких токсичних для організму продуктів травлення;
стимуляція імунної реактивності організму.
Роль печінки:
печінка забезпечує доставку необхідних кількостей поживних речовин в інші органи;
згладжує коливання в обміні речовин, обумовлені нерівномірним надходженням їжі;
здійснює перетворення надлишку аміногруп у сечовину та інші продукти, що виводяться нирками;
в печінці активно відбуваються процеси ферментативної детоксикації інорідних органічних сполук (неаліментарних речовин) – ліків, харчових добавок, консервантів і інших потенціально шкідливих речовин, що не мають харчової цінності.
Детоксикація полягає в тому, що відносно нерозчинні сполуки підлягають біотрансформації, в результаті чого стають більш розчинними, легше розщеплюються та виводяться з організму. Більшість процесів біотрансформації пов’язано з реакціями ферментативного окислення за участю ферментів цитохрому Р 450.
Структура шлунково-кишкового тракту та функції його відділів
Структура шлунково-кишкового тракту та функції його відділів (продовження)
Травлення у товстому та тонкому кишечнику
Лекція №4. Обмін білків
Основні питання:
Перетворення білків у травному каналі.
Обмін білків і амінокислот у тканинах. Перетворення амінокислот.
Методи знешкодження аміаку в організмі.
Обмін білків займає центральне місце серед усіх біохімічних процесів, які здійснюються в живому організмі. У процесах життєдіяльності білки не можуть буті замінені жирами, вуглеводами та іншими органічними сполуками (білкові речовини необхідні для відтворення основних структурних елементів, гормонів та ряду інших біологічно активних речовин).
В організмі постійно відбувається розщеплення і синтез білків. Основним шляхом перетворення білків їжі є їх гідролітичне розщеплення (перетравлювання) до амінокислот. Цей процес відбувається у тварин і людини як у травному каналі, так і в кожній клітині (рибосомах клітин) організму.
В організмі людини масою 70 кг міститься приблизно 10 кг білка, причому більша частина його локалізована у м’язах. Порівняно з білками частка інших азотовмісних речовин в організмі незначна. Тому баланс азоту в організмі визначається метаболізмом білків, регулювання якого відбувається за допомогою гормонів: тестостероном і кортизолом.
Баланс азоту ‑ різниця міх кількістю азотовмісних речовин, які надходять з продуктами харчування і кількістю азоту, що виділяється з організму з сечею й екскрементами.
Баланс азоту може бути:
Позитивним (коли в організм азоту вводиться більше, ніж виводиться). Характерний для дитячих організмів, вагітних жінок, а також при швидкому рості пухлин.
Негативним (коли в організм з їжею надходить менше азоту, ніж його виділяється), має місце при білковому голодуванні, інфекційних захворюваннях, порушенні діяльності травного каналу, при старінні.
Дорівнювати нулю (кількість азоту, яка надходить в організм, дорівнює кількості азоту, що виділяється), властивий переважно здоровим дорослим організмам при нормальному повноцінному білковому харчуванні.
Вивчення балансу азоту має важливе значення при складанні раціонів, зокрема включення до його складу необхідної кількості білка.