Тема 3.2. Мова і мовлення як засоби ділового спілкування

1. Сутність феноменів мови і мовлення.

2. Ділова мова.

3. Мовленнєві особливості спілкування студентів.

Завдання:

1. Охарактеризувати феномени мови і мовлення.

2. Охарактеризувати особливості ділової мови.

3. З’ясувати особливості мовлення студентів за такими ознаками, як достатність лексичного ресурсу висловлення думки, наявність у лексиці спеціальних термінів, правильність мовлення (дотримання стилістичних та граматичних правил), наявність чи відсутність інтерферентних явищ (іншомовних слів, сленгу, лайки, ненормативної лексики).

Теоретична довідка

Мова – це засіб спілкування людей один з одним з допомогою слова, що використовується:

1) для обміну думками;

2) для налагодження взаємодії;

3) для виявлення почуттів, намірів та ставлення до людей, явищ дійсності та подій;

4) для здійснення впливу на інших людей та спонукання їх до тих чи інших учинків.

Процес практичного застосування людиною мови з метою спілкування з іншими людьми називається мовленням. Мовленню властиві змістовність, зрозумілість, виразність, впливовість.

Змістовність мовлення виявляється в його можливостях до розкриття сутності повідомлення, адресованого іншим, або до уточнення сутності власної думки. З допомогою мовлення спродуковані мисленням думки наповнюються конкретним змістом.

За ступенем змістовності мовлення може бути змістовним (утілювати глибокі думки і почуття), малозмістовним (виявляти обмежені, поверхневі думки і почуття). Змістовність мовлення великою мірою залежить від запасу слів (лексичного ресурсу) та їх підбору, уміння використовувати необхідні терміни, а також від ступеня оволодіння предметом обговорення.

Зрозумілість мовлення визначається обізнаністю з предметом обговорення, правильністю та доцільністю вживання і промовляння слів, залежить від способу побудови речень, використання інтонацій.

Виразність мовлення забезпечується: фонетичними засобами (чіткістю вимови, інтонацією та ін.); граматичними засобами (використанням займенників «ти», «ви», «ми», «вони»; застосування метафор, епітетів, слів, які мають образне значення тощо).

Впливовість мовлення характеризується його здатністю викликати чи змінювати думки, почуття, волю, поведінку інших людей.

За даними П. Рудика, мовленнєвий вплив може відбутися у формі:

• настанови і повчання, які мають характер пояснення, розкриття позитивних і негативних сторін учинків та їх наслідків і спрямовані на досягнення розуміння та вироблення певної якості ставлення до предмета обговорення;

• поради, яка містить у собі способи розв’язання проблем і надається в тих випадках, коли співрозмовник виявляє нерішучість, не знає як діяти в певних ситуаціях;

• інструкції, котра формулюється в коротких чітких положеннях щодо виконання дій чи побудови поведінки, не допускає різнобічних трактувань і не викликає сумнівів у доцільності виконання;

• прохання, призначеного для задоволення співрозмовником інтересів прохача і вміщує опис сутності прохання та бажання, щоб співрозмовник виконав це прохання;

• наказу, що має на меті безпосередній вплив на волю людини і висловлюється як вимога виконати певну дію;

• команди – близької до наказу мовленнєвої форми, яка відрізняється від нього лаконічністю та зосередженістю на найнеобхідніших діях (наприклад: «Увага», «Розійтись» та ін.).

Мовлення виконує важливі функції:

• позначення – називання словами предметів і явищ дійсності;

• визначення сенсу цих предметів і явищ;

• повідомлення – обміну думками з допомогою слів і фраз;

• вираження – передачі почуттів, переживань, ставлення;

• впливу – спонукання до дії засобами мовлення.

Мовлення може реалізуватися в декількох різновидах: усному, письмовому, внутрішньому.

Усне мовлення забезпечує спілкування між людьми через промовляння слів уголос та їх сприйняття співрозмовниками. Усне мовлення функціонує у формах:

• монологічного мовлення, що визначається односторонньою мовленнєвою активністю одного зі співрозмовників;

• діалогічного мовлення, для якого характерна рівнозначна участь обох сторін спілкування;

• полілогічного мовлення, в якому беруть рівноправну участь декілька співрозмовників.

Письмове мовлення – це мовлення, яке здійснюється з допомогою письмових знаків. Воно спрямоване не на співрозмовника, а на читача і стає зрозумілим за умови дотримання граматичних, синтаксичних, стилістичних, лексичних та інших правил. Тому ця форма мовлення є більшою мірою розгорнутою та нормативною.

Внутрішнє мовлення – це вид мовлення, який обслуговує пізнавальні процеси (передусім процес мислення) і не виконує функції спілкування з іншими людьми.

Порівняно із зовнішнім мовленням внутрішнє мовлення вирізняється відсутністю звукового оформлення та згорнутістю: в ньому немає вираженого синтаксичного розчленування речень, складні речення замінюються окремими словами. Це стає можливим тільки завдяки оволодінню зовнішнім мовленням та його подальшим перетворенням у внутрішнє. Іноді внутрішнє мовлення супроводжується певними початковими звуковими діями, промовлянням окремих слів чи фраз у ході мислительного процесу.

Розвиток мовлення відбувається у декількох напрямах:

1) оволодіння лексичним ресурсом (запасом слів) та його постійного збагачення;

2) оволодіння нормами мовлення;

3) оволодіння засобами емоційної виразності мовлення;

4) оволодіння необхідними прийомами використання різноманітних форм мовлення.

Мова у міжособистісному спілкуванні виконує емотивну та конативну функції. Емотивна функція мови полягає у відображенні суб’єктивного світу комунікатора: його переживань, прагнень, ставлення до предмета розмови та до себе. Завдяки конативній функції стає можливим відображення засобами мови ставлення комунікатора до реципієнта, його прагнення впливати на нього та досягти певного рівня стосунків з ним.

Процес використання цих знаків називається мовленням. Використання мови з метою обміну інформацією реалізується у мовленнєвій діяльності як низка комунікативних актів. Кожний з них розвивається за таким порядком: адресант (комунікатор) – кодування (шифрування) повідомлення з допомогою системи знаків і символів – передача повідомлення іншому адресантові (реципієнтові) – розкодування (розшифрування) інформації реципієнтом.

Код у мовленнєвій комунікації – це та система знаків (літературна мова, діалект, сленг), котру використовують учасники конкретного комунікативного акту. Кодування повідомлення відбувається як його переведення у певний набір знаків чи сигналів, що мають бути зрозумілі співрозмовникові.

Реципієнт може зрозуміти повідомлення, якщо володіє тим кодом, до якого звернувся комунікатор. Разом з тим доступність повідомлення залежить й від того контексту (ситуації, обставин), в якому відбувається спілкування. Так, повідомлення про дружні наміри у звичайних обставинах є підтвердженням позитивного ставлення однієї людини до іншої. Те ж саме повідомлення в ситуації конфлікту може свідчити про прагнення припинити ворожнечу, змінити якість відносин між партнерами зі спілкування на краще.

Комунікативний акт реалізується залежно від комунікативних намірів співрозмовників – наявності в них бажання спілкуватися в той чи інший спосіб та від комунікативних задумів – вироблених попередньо проектів повідомлень, які вони мають намір передати.

Рівень розуміння партнерами повідомлень залежить від того, наскільки подібними є картини світу співрозмовників, наскільки розкодована реципієнтом інформація є близькою за смислом до тієї, котру закодував комунікатор. Це може бути зумовленим спільністю мови партнерів зі спілкування, подібністю використовуваного ними сленгу чи професійної мови, спільністю соціальних статусів (професії, соціального становища, сімейного стану тощо), однаковістю віку, статі. Швидше досягають розуміння ті співрозмовники, які мають достатній досвід спілкування, досвід спільної діяльності та соціальних зв’язків.

Експериментально доведено, що люди неоднаково реагують на різні слова. Найсильніші позитивні емоції викликають ті слова, якими позначають найближчі для них явища: власні імена та прізвища, імена та прізвища близьких людей, улюблені види діяльності тощо. Реакції на так звані «приємні» та «неприємні» слова також різняться між собою. Як правило, викликають позитивні реакції слова любов, кохання, дружба, відданість, дитина, квітка та ін. Протилежну реакцію зумовлюють слова ворог, ненависть, знищення, зрада, підступність.

Контрольні питання:

1. Що таке мова?

2. Поясність значення терміну «мовлення».

3. Що таке мовленнєва діяльність?

4. Охарактеризуйте послідовність мовленнєвого акту.

5. Як з допомогою вербальних засобів можна демонструвати соціальний статус і регулювати ділові відносини між співрозмовниками?

6. Які мовленнєві прийоми посилюють або послаблюють впливовість повідомлення?

Теми рефератів:

1. Мовлення як засіб утвердження соціального статусу.

2. Стратегії і тактики мовленнєвої комунікації.

3. Мовлення і взаєморозуміння

Література:

1. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты речового поведения / Т.Г. Винокур. – М., 2005.

2. Дзюбенко О.Г. Культура дискуссии / О.Г. Дзюбенко, Т.В. Присяжный. – К., 1990.

3. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинська. – К., 1999.

4. Коваль А.П. Ділове спілкування / А.П. Коваль. – К., 1992.

5. Куницына В.Н. Межличностное общение / В.Н. Куницына, Н.В. Казаринова, В.М. Погольша. – Спб., 2003.

6. Леонтьев А.А. Психология общения / А.А. Леонтьев. – М., 1997.

10. Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К., 1989.

11. Язык и моделирование социального взаимодействия: переводы. – М., 2007.