Поняття цивільного процесу 9

Поняття цивільного процесу.

§ 1. Цивільний процес у системі судочинства

У правовій системі України передбачені адміністратиІЇна та судова форми захисту суб’єктивних прав громадян, підприємств, щйНОв та організацій. Адміністративний захист прав громадян здійснюється цілою системою інесудових органів державної^влади та місцевого самоврядування і є однією зі складових ЇХ* діяльності. Судовий захист здійснюється виключно судами.

?!; Перевагами адміністративної форми захисту є його простота, д®стуійіієть та оперативність. Водночас, відсутність чіткаРпроце- суал ьної форми адміністративдого провадження та широкі диск- редійМмойсливості органів адміністративного захисту об’єктивно применшують його значення. І

їеідаИШ^Шдміну від адміністративного, судовий захист: 1) здій- снюється безсторонніми органамиї - судами: 2) виступає фор­мою захисту всіх без виключення правовідносин, які виникають в -*|0ржавїі 3) має ряд гарантій справедливого вирішення справи, в ^ому числі і через необхідність дотримання чітко встановленої процесуальної форми провадження; 4) є остаточним. Саме тому в Україні встановлено пріоритет судового захисту права - стаття 55 КУ вказує 'на тег що кожному гарантується право на оскарження в суді рушень,' дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 6 КУ державна влада в Україні здійснюється на за- садах її поділу на законодавчу! виконавчу та судову. Судова влада призначена для збалансування протистояння законодавчої і ви­конавчої гілок влади та здійснення правосуддя. В нашій державі войа репрезентується Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції, які становлять судову систему України.

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя

• діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивіль­них, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинс­тва - встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Загалом, в Україні можна виділити п’ять основних форм судочинства:

1. конституційне - порядок прийняття рішень та дачі висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів; відповідності Конституції України міжнародних договорів; додер­жання конституційної процедури усунення Президента України з постої в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Здійснюється Конституційним Судом згідно За­кону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року;

2. кримінальне - порядок порушення, розслідування та розгля­ду кримінальних справ. Здійснюється загальними судами згідно Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року;

3. цивільне - порядок судового вирішення цивільних, сімейних, трудових, житлових справ, і справ окремого провадження. Здійс­нюється загальними судами згідно Цивільного процесуального ко­дексу України 2004 року;

4. господарське - порядок судового вирішення справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні госпо­дарських договорів, а також у спорах про визнання недійсними актів; справ про банкрутство; справ за заявами органів Антимоно- польного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесе­них законодавчими актами до їх компетенції. Здійснюється госпо­дарськими судами згідно Господарського^ процесуального кодексу України 1991 року;

5. адміністративне - порядок вирішення справ у спорах, однією із сторін яких є орган виконавчої влади, орган місцевого самовря­дування, їх посадова чи службова особа, або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства або на виконання делегованих повноважень. Здійснюється ад­міністративними судами згідно Кодексу адміністративного судо­чинства 2005 року.

Загалом, форми судочинства в Україна можна згрупувати на публічні (конституційне та кримінальне), рушійною силою яких виступає обов’язок компетентних державних органів порушити провадження в інтересах усього суспільства, та приватні (цивіль­не, господарське, адміністративне), в основі яких лежить диспози­тивна воля особи, що виступає на захист власного інтересу.

^: Саме цивільне судочинство, яке з певним застереженням мйжна визначити як цивільний процес, регулюється нормами цивільного прюцесуатйьного права і є предметом вивчення цього курсу. ' -

Слід зауважити, що поняття цивільного процесу не має єдиного, загальновизнаного розуміння. Одні процесуалісти вважають, що цивільний процес - це порядок здійснення пра­восуддя в цивільних справах, чим, власне, ототожнюють його з судочинством¹. Інші думають, що цивільний процес - це діяль­ність суду та інших суб’єктів, а також органів виконавчого про­вадження². Треті відстоюють позицію# за якою процес - це одне складне правовідношення або сукупність правовідносин, які виникають при розгляді і вирішенні цивільних справ³. Четверті визначають процес як діяльність і пов’язані з нею правові від­носини відповідних суб’єктів⁴.

Вбачається, що кожна з вказаних позицій є прийнятною. Сам термін «процес», походження якого вЩ латинського ргода&из оз­начає «просування», є складним правовйм явищем,*яке можна роз­глядати в різних площинах. Так, за зовнішнім виразом (формою) цроцес - це діяльність, а за змістом - сіістема правовідносин. З ін- щтбоку, процес - це і саме судочинство, на врегулювання якого направлені норми відповідної галузі процесуального права.