- •Тема 1 ринок фінансових послуг та його роль в економіці
- •1.2. Сутність, функції та значення в економіці ринку фінансових послуг
- •1.3. Становлення ринку фінансових послуг в Україні.
- •Тема 2 суб'єкти ринку фінансових послуг
- •2.2. Характеристика суб'єктів ринку фінансових послуг
- •2.3. Функції суб'єктів (учасників) ринку фінансових послуг
- •2.4. Система взаємодії суб'єктів ринку цінних паперів
- •Тема 3 поняття і класифікація фінансового посередництва
- •3.1.Загальне поняття фінансового посередництва
- •3.2. Банківське фінансове посереднитво
- •3.1. Загальне поняття фінансового посередництва
- •3.2. Банківське фінансове посереднитво
- •Тема 4 інституційна структура ринку фінансових послуг
- •4.3. Контрактні фінансові інститути
- •4.4. Інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку
- •Тема 5 сегментарна структура ринку фінансових послуг
- •5.2. Поняття сегментації фінансового ринку
- •5.3. Характеристика структури ринку фінансових послуг
- •Тема 6 фінансові послуги на грошовому ринку
- •6.2 Система грошових розрахунків. Платіжні системи та переказ грошей в Україні
- •Порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням
- •Еквайринг
- •Тема 7 фінансові послуги на валютному ринку
- •7.2 Операції на форвардному ринку
- •7.3. Операції опціон і своп
- •7.4. Організація міжнародних розрахунків
- •Тема 8 фінансові послуги на ринку позик
- •8.2. Факторингові послуги
- •8.3. Лізингові послуги
- •8.4. Суть та значення діяльності ринку ломбардних послуг
- •Юридичні особи Ломбарди Фізичні особи Кредитні ресурси Кредитні ресурси
- •Повернення боргу Повернення боргу
- •Предметом ломбардних послуг є:
- •Тема 9 фінансові послуги на фондовому ринку
- •9.2. Емісія цінних паперів
- •9.3. Реєстраторські, депозитарні та клірингові послуги
- •9.4. Послуги з розміщення цінних паперів
- •9.5. Торгові послуги на фондовому ринку
- •Тема 10 фінансові послуги з хеджування ризику
- •10.2. Валютні ризики та методи їх страхування
- •10.3. Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику
- •10.4. Способи зниження міри фінансового ризику
- •10.5. Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування
- •Тема 11 інфраструктура ринку фінансових послуг
- •11.2. Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів
- •11.3. Інфраструктурна база біржової та позабіржової діяльності на ринку цінних паперів України
- •11.4. Інфраструктура ринку державних та муніципальних боргових зобов’язань
- •10.5. Інфраструктура страхового ринку
- •10.6. Інфраструктура валютного ринку
- •10.7. Особливості організації інфраструктури ринку нерухомості
- •Тема 12 державне регулювання та саморегулювання ринку фінансолвих послуг
- •12.2 Регулювання фондового ринку
- •12.3 Валютне регулювання і валютний контроль
- •12.4. Державне регулювання ринку інвестиційних послуг
- •Список використаної та рекомендованої литератури
- •Додаткова література
Тема 12 державне регулювання та саморегулювання ринку фінансолвих послуг
12.1 Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг
12.2 Державне регулювання та саморегулювання фондового ринку.
Валютне регулювання і валютний контроль
12.4. Державне регулювання ринку інвестиційних послуг
12.1. Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг
Держава пов’язана з фінансовим ринком через економічні відносини, що реалізуються у грошовій формі (державні фінанси), яки виникають між ним і іншими суб’єктами по поводу виробництва і розподілу частки валового продукту.
Державний сектор, який надає кредити і отримує позики, грає на фінансовому ринку важливу роль – регулює процент, грошову масу, кредити і валютний курс.
Державне регулювання фінансового ринку полягає в здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушення в цій сфері.
Основними формами державного регулювання фінансового ринку є:
прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;
регулювання випуску та обігу фінансових активів;
регулювання прав і обов’язків учасників ринку;
створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку;
реєстрація випусків (емісій) фінансових активів, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів.
Держава повинна виходити на фінансовий ринок як звичайний непривілейований учасник і дотримуватися встановлених законодавчо-нормативних вимог поряд з іншими учасниками ринку (тоді забезпечуються прозорі “правила гри”).
12.2 Регулювання фондового ринку
Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів.
Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає:
органи, котрі регулюють ринок;
законодавчі та підзаконні акти;
етику фондового ринку;
традиції та звичаї.
Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:
визначення головних напрямків розвитку фондового ринку та ролі учасників ринку;
створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;
створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема щодо довірчих операцій.
Сьогодні українська модель фондового ринку грунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності субєктів ринку. Разом з цим, фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.
Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту і пропозиції. Таке регулювання має на меті:
включити у процес котирування всі зацікавлені сторони;
встановити єдину ціну та ті чи інші цінні папери;
запобігти можливості монопольного встановлення цін;
обмежити ризики інвесторів;
уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.
Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери (наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах; у Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й опубліковуються в одному національному депозитарії; більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію).
Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку та обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.
Водночас необхідно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька домовляються про режим допуску і обігу своїх цінних паперів на територіях шляхом укладання договорів між ними. У другому – міжнародне правове регулювання – це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюються в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу – European Union і Міжнародної організації комісії з цінних паперів – International Organization of Securities Commissions - IOSCO)
Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку, є державне регулювання та саморегулювання.
У більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.
В Україні – це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основними завданнями якої є:
формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів в країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;
забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;
організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб’єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торгівців цінними паперами та інших фінансових посередників;
підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;
узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розробка пропозицій щодо його вдосконалення;
узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:
податкова система, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;
регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;
зовнішньоекономічна політика – регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;
гарантії держави за позиками приватного сектору;
вихід держави на ринок позикових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.
Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Механізм контролю за учасниками фондового ринку включає такі заходи:
проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;
на підставі аналізу різноманітної інформації з’ясування всіх обставин порушення законодавства;
створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в діяльність професійних учасників процедур самоконтролю.
Світовий фондовий ринок знає такі види контролю:
перевірка учасників “на вході” до ринку;
реєстрація приватних осіб на “відфільтрування” потенційних порушників;
моніторинг фондової діяльності;
виїзди на місця та надання прав співробітника контролюючих органів самостійно вирішувати питання проведення перевірок.
Саморегулювання фондового ринку – це нормативне регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).
Саморегулювальні організації фондового ринку – це об’єднання суб’єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.
Основними ознаками саморегулювання фондового ринку є:
саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не заміняє останнього;
саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигідності участі;
самоорганізація і владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків – це основа саморегулювання фондового ринку.
Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:
виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового рику;
здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;
сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;
інші.
Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам, як:
послідовність;
раціональність;
концептуальність.
Основі ознаки організації, що саморегулюють фондовий ринок:
добровільність об’єднання;
наявність різноманітних видів діяльності;
встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;
виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.
Саморегулювальна організація (СРО) забезпечує представництво інтересів кожного з її учасників у таких процедурах:
прийняття, внесення поправок або скасування будь-якого правила чи положення про СРО;
висунення кандидатів на керівні посади і вибори до органів управління та участь в управлінні справами СРО;
розподіл обгрунтованих виплат, відрахувань чи інших витрат, пов’язаних з діяльністю СРО, серед учасників саморегулювання організації.
Саморегулювальна організація:
захист від неправомірних дій інших учасників СРО;
розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;
здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються до учасників СРО;
розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної діяльності і здійснює контроль за їх дотриманням.
Учасники СРО мають право:
брати у встановленому порядку участь у роботі СРО;
виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов’язаними з діяльністю СРО, її органів;
безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;
бути звільненими від спати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;
бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацією брокерської контори на фондовій біржі;
довготривалої оренди брокерського місця на пільгових умовах.
До саморегулювальних організацій відносяться: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та інших (на середину 1999 року в Україні було 9 СРО: Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельна-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу).
Біржове регулювання фондового ринку здійснюється за допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, встановлення незначної різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.
Для цього біржа обмежує кожний крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, серед яких: порядок допуску цінних паперів до торгів.