10.5. Стратегії керування ризиком. Поняття страхування та хеджування

Страхування – це відношення у захисті майнових інтересів господарчих суб’єктів i громадян при настанні певних обставин (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхових премій), що оплачуються ними. Для страхування характерні:

- цільове призначення грошового фонду, що створюється, витрачання його ресурсів лише на покриття втрат (надання допомоги) в заздалегідь обумовлених випадках;

- ймовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, яка буде її сила і на кого зі страхувальників вона вплине;

- зворотність коштів, оскільки дані кошти призначені для виплати відшкодування втрат у всіх страхувальниках (а не для кожного окремо).

Страхування буває наступних видів: особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, перестрахування.

Суть страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися частково від доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження міри ризику до нуля. Фактично, якщо вартість страховки рівна можливому збитку (тобто страховий поліс з очікуваним збитком 200 грн. буде коштувати 200 грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне відшкодування будь-яких фінансових втрат, які він може понести.

У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом того або іншого періоду, більше числа, що одержать відшкодування.

В угоди страхування можуть вноситись різні умови, якi носять назву «клаузула» (лат. clausula – закінчення). Однією з них є франшиза (франц. franchisa – пільга, вільність) – це звільнення страхувальника вiд відшкодування збитків, не перевищуючи певного розміру. Розмір франшизи означає частину збитку, що не підлягає відшкодуванню зі сторони страхувальника. Ця частина збитку визначається страховим полісом. Франшиза виступає в абсолютних або відносних величинах до страхової суми та оцінки об’єкта страхування. Франшиза може бути встановлена i в процентах до величини збиткiв.

Термін «хеджування» (англ. heaging – загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних ризиків.

Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з купівлі термінових контрактів або опціонiв.

Хеджування на пiдвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Вiн дозволяє встановити закупочну цiну набагато раніше, ніж був придбаний товар. Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації збитків вiд очікуваного росту цiн необхiдно купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов’язаний із цим товаром, i продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки цiна на товар i на пов’язаний із ним термiновий контракт змінюється пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару. Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або хеджування продажем – це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здiйснюючий хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш передбачуваними. При цьому ризик, пов’язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний, ранiше розрахований ризик.

Хеджування – це процес зменшення ризику можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати чи то свідомо, чи ні. Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо ні – вона понесе збитки.

Хеджування всіх ризиків – єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування буде в їхню користь – лишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз. Одним із недоліків загального хеджування (тобто зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один із засобів зниження загальних витрат. Інший засіб – страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до визначеного рівня. Можна вважати, що якоюсь мірою компанія може витримати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть припустимої межі, позицію варто цілком хеджувати для запобігання подальших збитків. Такий підхід дозволяє уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки залишаються стабільними або змінюються в сприятливому напрямі. У випадку керування портфелем спроба страхування частини ризику може бути підкріплена використанням інструментів керування ризиком для збільшення ступеня ризику. Керуючий фондом, що очікує підвищення цін на довгострокові державні облігації або акції, може відкрити ф’ючерсні або опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищенням. Якщо його прогноз виявиться правильним, то прибуток від портфеля буде збільшений. Це є очевидною формою спекуляції, що може використовуватися й у керуванні валютними і процентними ризиками. Навіть якщо з визначення спекуляції виключити випадки, коли приймається рішення не хеджувати весь ризик цілком, то не можна не враховувати випадки, коли використовуються інструменти керування ризиком для збільшення ступеня ефективності хеджування.

Хеджування – це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою. Наприклад, кредит є верхньою межею процента, позичальник, погоджуючись на змінну ставку за кредитом, для скорочення процентного ризику підписує з банком угоду про максимальну ставку, яку він буде сплачувати. Але банк, беручи на себе частку ризику позичальника, надає цей кредит за вищою процентною ставкою від звичайного, чим і компенсує додатковий ризик. При наявності достатньої кількості клієнтів із різним кредитним рейтингом та видів фінансових інструментів, з якими працює банк, часто немає необхідності вимагати вищу процента ставку для полегшення умов кредитування, тому що ризик одного клієнта можна компенсувати за рахунок іншого, для якого більш прийнятними є умови першого клієнта. Така операція обміну процентними ставками зветься «своп». Для уникнення впливу на попередні розрахунки цін кредиту змін процентної ставки можна скористатися (FRA) угодою про форвардні ставки, яка укладається з банком. При цьому банк буде встановлювати гарантовану ставку на певний термін, починаючи з конкретної майбутньої дати врегулювання розрахунків. Клієнти-позичальники купують у банку FRA тоді, коли передбачають зростання процентних ставок. Якщо ці ставки дійсно на дату врегулювання перевищили гарантовану ставку контракту, банк виплачує клієнтам різницю. Клієнти-інвестори продають FRA в оцінюванні зниження ставок. Банк сплатить їм різницю при зниженні на дату врегулювання ставок нижче гарантованої в контракті. Але, коли ці ставки залишаться вище гарантованої, то різницю сплатить банкові клієнт. FRA є одним із типів ф’ючерсного контракту – контракту на закупівлю чи продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фінансовими обов’язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на момент розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умовами. На фінансовому ринку існує можливість укладання угоди на захист процентних ставок (від зміни процентних ставок), за якими покупець не несе ніяких зобов’язань (такий вид контракту зветься опціоном). Це такі контракти:

САР – встановлює максимальну ставку для позичальника;

FLOOR – встановлює мінімальну ставку для інвестора;

COLLAR – об’єднує умови двох попередніх контрактів.

При умові невиконання цих контрактів покупець нічого не сплачує банкові. Але з настанням обумовленого випадку покупець одержує обумовлену компенсацію. При цьому одержувати обумовлену позичку чи розміщати інвестиції в банку, з яким підписано контракт, зовсім не обов’язково. Кількісно оцінити ризик процентних ставок, як і інші ризики фінансового ринку, можна шляхом побудови та використання статистичних моделей, що й роблять суб’єкти ринку, при цьому враховуються, в першу чергу, такі фактори, що впливають на ризик:

• рівень очікуваних доходів;

• обсяг операції;

• термін операції.

Вплив цих факторів проявляється в мінливості очікуваних доходів, оцінка яких і вважається оцінкою ризику.

Мінливість – відхилення окремих значень від характерного (середнього) значення показника. Вимірюється за допомогою середньоквадратичного відхилення та коефіцієнта варіації. Ризик портфеля цінних паперів (кредитів, депозитів) буде меншим, ніж ризик окремих цінних паперів, що входять до його складу, лише тоді, якщо він сформований із цінних паперів з різними фазами коливань, тобто зміна вартості яких залежить від різних факторів. Залежність між складовими в сукупності вимірюється коефіцієнтом автокореляції. На вимір відхилення від усередненого доходу ринку базується й метод МОКА (Модель оцінки капітальних активів). Рівень ризику для окремих цінних паперів, порівняно із середньоринковим (диверсифікованим), оцінюється за допомогою ß-коефіцієнта:

ß = .

Це дає можливість обчислити дисконтну ставку, яка буде використовуватись у формулі розрахунку ринкової ціни простих акцій або для оцінки доцільності інвестицій:

Кs = Rі + ß (Km - Rі),

де Rі – безпечна ставка доходу за короткостроковими державними цінними паперами;

Кm – дохідність ринку (наприклад, акцій, що використовуються для розрахунку індексу Доу-Джонса).