14. Економічні погляди середньовікового Сходу.

Ібн - Хальдун (1332-1406 рр.). Арабський мислитель, активний політич-

ний і науковий діяч країн Матрибу. Головні ідеї: 1) опис проблем простого то-

варного виробництва і ціноутворення, факторів формування ціни /маса товару,

що винесена на ринок; податки і побори, включені в ціну: "незаконні побори

сприяють дороговизні"; характер потреби в товарі: "із усіх товарів хліб є тим

товаром, на який бажана низька ціна, бо потреба в ньому загальна"/; 2) поняття

вартості – в обміні прирівнюються рівновеликі витрати праці: "Більшість того,

що людина накопичує і з чого вилучає безпосередню корисність – рівноцінно

вартості людської праці"; 3) гроші - основа доходів, нагромаджень та скарбів,

мірило вартості.

15. Економічний розвиток Українських земель (V-XV ст. ).

У 14–15 ст. на українських землях формується магнатське і шляхетське

землеволодіння, що призвело до внутрішньої перебудови вотчини, змін соціа-

льно-економічного становища і юридичного статусу селянства, аграрних відно-

син. Розвивається фільваркова система, починається закріпачення селян

/посилення земельної, судово-адміністративної, особистої залежності селян від

феодала/. В ремеслі зростає чисельність ремісників різних спеціальностей, фо-

рмуються цехи. Розвивається ринок сільськогосподарської продукції, нові фор-

ми господарювання. Зростає чисельність міст, що ставали центрами, промислів,

торгівлі, політичного життя. Частина міст належала державі, частина – церквам

і магнатам. Деякі міста – Львів, Луцьк, Житомир, Київ – отримували грамоти на

Магдебурзьке право, відповідно до якого городяни обирали міське самовряду-

вання й суд.

У 1569 р. об'єднання Великого Литовського і Польського королівств

створило нову державу – Річ Посполита, складовою частиною якого була Укра-

їна.

Впродовж 16–17 століть в господарстві України утвердилась фільварко-

во-поміщицька система. Державні ділянки ("королівщини") об'єднувалися в

13

староства – великі господарські комплекси. Інша частина земель зосередилася у

магнатів. Тільки у Російському і Бєлжському воєводствах двом десяткам магна-

тів /Потоцьким, Жолкевським та ін./ належала 1/3 сіл і міст /70-80-і рр. 16 ст./.

Земельні багатства шляхти і поміщиків збільшувалися за рахунок спадкоємства,

браків, подарунків з боку короля, купівлі, захоплень. Розширювалися володіння

православної, уніатської і католицької церкви. Церкви і монастирі багатіли за

рахунок захоплення селянських земель, відписань, дарувань місцевих воєвод,

магнатів і шляхти. У 16–17 ст. найбільшим землевласником в Україні був Киє-

во-Печерський монастир.

Розвитку фільварків і посиленню експлуатації селян послужила волочна

поміра, що проводилася на підставі Литовського урядового закону "Статути на

волоки" /1557 р./. Згідно цьому закону, общинні землі в Україні ділилися на во-

локи /поля по 16-21 га/, причому кращі землі віддавалися під фільварки, а гірші

– селянам.

Панське господарство залишалося натуральним. Але товарно-грошові

відносини, які швидко розвивалися, підривали його замкнутість, вимушували

пристосовуватися до запитів ринку. Кріпосне фільваркове господарство вело до

обезземелення селян і розповсюдження панщини, з якої зростало кріпацтво.

Селяни жили окремими господарствами – димами, які об'єднувалися в

дворища (по декілька димів). Дворища входили в сільські громади, де спільно

користувалися орними землями і угіддями, відбували панські повинності. Декі-

лька общин складали волость. Для управління селяни вибирали старшин, тіунів,

отаманів. Общини користувалися звичаєвим правом і вибирали копні (суспіль-

ні) суди. Селяни платили численні податки на користь держави і панів, відбува-

ли повинності, відпрацьовували панщину /у 17 ст. панщина складала 5-6 днів

замість двох/. Селян прикріплювали до землі, забороняли перехід з одного має-

тку в інший, вони втратили право виступати в суді і право спадкового користу-

вання землею. Розвиток фільварків супроводжувався зменшенням селянських

наділів і зростанням числа безземельних і малоземельних селян.