Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах

№	Автор, джерело	Сутність поняття «інноваційна культура»
1	2	3
1	О.Аматьєва, Н.Гавриш	Інноваційна культура – це такий рівень професійності, який виявляється у здатності об'єктивно оцінювати нові ідеї, у готовності творчо освоювати і використовувати у своїй роботі все нове, прогресивне.
2	А.Герасимов, І.Логінов	Інноваційна культура педагога – це багатовимірна система його рефлексивних здібностей щодо управління самоорганізацією тих, хто навчається.
3	В.Гусєв	Інноваційна культура – організація цілеспрямованої діяльності щодо створення та поширення в суспільстві інновацій, яка набуває форми інноваційного процесу.
4.	Енциклопедія соціології	Інноваційна культура – історично укладена, стійка система норм, правил та способів здійснення нововведень у різних сферах життя суспільства, характерна для даної соціокультурної спільноти.
5.	Р.Миленкова	Інноваційна культура майбутніх фахівців – це складова їх загальної культури, яка становить систему цінностей, знань, норм, умінь та навичок щодо породження та впровадження інновацій, що формуються або розвиваються у особистості впродовж навчання в ВНЗ та забезпечують при певних умовах реалізацію їх інноваційного потенціалу в різних галузях, зокрема у майбутній професійній діяльності за фахом.
6.	А.Постряков	Інноваційна культура – … це вільне творення нового з дотриманням принципу спадкоємності.

Інноваційна культура, як поняття, знаходиться у стадії методологічного становлення. Зокрема, ведуться активні пошуки її місця у культурній ієрархії. Так, одними дослідниками вона розглядається як особлива форма людської культури, що передбачає тісний зв’язок з іншими її формами (О.Попова, Е.Куриленко), в розумінні інших – виконує роль захисного фільтра для культури загальної (О.Козлова, Р.Миленкова); іноді її розуміють як область духовного життя людини (Л.Холодкова).

2. Сутність інноваційної культури інженера-педагога

Поява у культурогенезі інноваційної культури явище закономірне та історично детерміноване. Так В.Розін, досліджуючи шляхи вертикального розвитку культури, виявив, що зміни в ній відбуваються тоді, коли індивід вичерпує всі свої можливості мислити і діяти звичним способом. Сучасний етап розвитку суспільства спричинив появу саме такого прецеденту. Лозунг Ф.Бекона «Знання – сила», який декілька століть відображав мету освітньої діяльності, трансформувався зараз у новий – «Мислення – сила». Інноваційний підхід стає базовою основою успішної діяльності особистості, оскільки забезпечує можливості по її самореалізації та адаптації в швидкоплинних та інформаційно насичених умовах сучасності.

Інноваційна культура інженера-педагога – це інтегральне особистісне новоутворення, що включає спрямованість на інноваційну діяльність, інноваційну компетентність та інноваційну активність як результат інтенсивності застосування інноваційних підходів у педагогічній практиці.

Спрямованість на інноваційну діяльність визначається мотивацією інженера-педагога до втілення інновацій у педагогічнй процес.

Інноваційна компетентність виступає характеристикою здатності інженера-педагога до реалізації інноваційної діяльності через сформованість відповідних знань, умінь та особистісних якостей.

Визначення структури інноваційної компетентності фахівця ґрунтується на акмеологічному підході, втіленням основ якого у освіту займається нова галузь – педагогічна акмеологія. Педагогічна акмеологія – це наука про шляхи досягнення професоналізму в праці педагога. Виходячи з її напрацювань, до складу інноваційної компетентності було включено компетенції, які гарантують досягнення акмеологічних вершин у професії. Серед них аксіологічно-мотиваційна, процесуально-діяльнісна, дослідницько-рефлексивна, валеологічна та творча. Саме вони складають акмеологічне ядро особистості.

Однак з поля зору випала така специфічна ознака інноваційної культури фахівців як діяльність по організаційній роботі щодо втілення та розповсюдження інновацій. Ця особливість відображена на законодавчому рівні у законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (стаття 2), де інноваційна культура визначається через підготовку до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах. Виходячи з ідеї холізму та специфіки питання, до складу інноваційної компетентності інженера-педагога було введено й організаційно-упроваджувальну компетенцію.

Під інноваційною активністю інженера-педагога будемо розуміти інтенсивність його інноваційної діяльності.

Зовнішньою характеристикою активності виступає інноваційна поведінка особистості як зовнішній прояв психологічної активності. Вона має місце при проведенні викладачем технічних дисциплін теоретичних та практичних занять, виховних заходів тощо.

Рівень розвитку інноваційної культури напряму пов’язаний з інноваційною готовністю до діяльності. Для її формування пропонується наступна підготовка педагога (В.Сластьонін, Л.Подимова).

Перший етап – розвиток творчої індивідуальності педагога, формування здатності виявляти, формулювати, аналізувати та вирішувати творчі педагогічні завдання, а також розвиток загальної технології творчого пошуку через самостійне перенесення раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію, бачення проблеми у знайомій ситуації, новій функції об’єкту, визначення його структури, бачення альтернативи рішення, комбінування раніше засвоєних способів діяльності, розвиток критичності мислення.

Другий етап – оволодіння основами методології наукового пізнання педагогічного дослідження, введення в інноваційну педагогіку.

Третій етап – освоєння технології інноваційної діяльності.

Четвертий етап – практична робота на експериментальному майданчику по втіленню нововведення у педагогічний процес, здійснення корекції, відстеження результатів експерименту, самоаналіз діяльності.

Сформованість інноваційної культури дозволяють інженеру-педагогу на високому рівні організувати навчальну діяльність. Переконаємось у цьому через порівняльний аналіз навчальних занять традиційного та інноваційного характеру (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного занять

№ з/п	Традиційне заняття	Інноваційне заняття
1	2	3
1.	Надає змогу ознайомитись з особливостями професійної діяльності	Надає змогу пізнати свої можливості при виконанні професійних завдань
2.	Реалізує суб’єкт-об’єктну модель діяльності	Реалізує суб’єкт-суб’єктну модель діяльності
3.	Переважає пасивне засвоєння інформації	Переважає активне засвоєння інформації
4.	Спирається на досвід викладача	Створює умови для конструювання власного досвіду
5.	Зосередження ведеться на знаннях та навичках професійної діяльності	Зосередження ведеться на засвоєнні знань та навичок професійної діяльності через власний досвід
6.	Не завжди увага фокусується на професійних якостях фахівця	Має основною метою розширення уявлення про власні якості фахівця
7.	Не завжди створює умови для самоаналізу власних професійних якостей	Має за мету створення умов для самоаналізу та корекції власних професійних якостей
8.	Може проходити беземоційно, сухо	Проходить цікаво, на високому емоційному рівні

Визначимо функції інноваційної культури інженера-педагога. Серед них виділимо такі, як:

• світоглядна: полягає у формуванняі інноваційного світогляду фахівця;

• селекційна: полягає у відборі педагогічних інновацій, які найбільш ефективно впливають на результати педагогічного процесу;

• креативна: передбачає розвиток креативних якостей фахівця як однієї з головних умов створення педагогічних інновацій;

– перетворювальна: забезпечує заміну застарілих стереотипних підходів щодо організації навчальної та виховної діяльності на інноваційні;

– аналітична: дозволяє викладачу на основі рефлексивної діяльності визначити відповідність стану власних педагогічних можливостей запитам сьогодення щодо інноваційної організації педагогічного процесу.

Якщо застосувати віртуальні ваги для виміру наведених заходів, то на одній чаші опиняться питання інтелектуально-технологічного характеру, а на іншій – духовного розвитку особистості. Вважаємо, що без їх гармонійного поєднання, людство, як ніколи, може опинитись у стані вирішення дилеми: «Бути, або не бути?». Вихідні умови суспільства такі, що ступінь забруднення природи та соціуму досягли свого апогею на паритетних началах: з одного боку світ знаходиться на межі екологічної катастрофи, а з іншого – соціального знищення через глобальне розповсюдження наркоманії, СНІДу, алкоголізму, куріння. Усі ці явища мають одне коріння – бездуховність, відсутність усталених ціннісних орієнтирів. Тому інноваційну культуру потрібно розглядати через призму духовного формування особистості. Тільки такий підхід гарантуватиме розробку інновацій, спрямованих на творення. Цьому сприятимуть принципи формування інноваційної культури, серед яких:

– принцип системності: дозволяє розглянути підходи щодо формування інноваційної культури інженера-педагога як цілісної системи;

– принцип прогностичності: спрямований на передбачення інженером-педагогом результатів інноваційної діяльності;

– принцип свідомості: передбачає сформованість уявлення щодо впровадження педагогічних інновацій як нагальної необхідності;

– принцип активності: забезпечує інтенсивне використання інноваційних технологій у педагогічній діяльності.

Особливістю сучасного етапу розвитку освіти є необхідність кардинальної зміни світосприйняття як тих, що навчають, так і тих, що навчаються. Для цього, у першу чергу, такі зміни повинні відбутися у самого інженера-педагога як провідника інноваційної культури.