Православ”я Св. Афанасий Великий

Церква ніколи не підкориться світу, ніколи не піде на компроміс з ним. Звичайно, Господь ж сказав своїм учням на Таємній Вечері: “ Ви не від світу цього”. Якщо ми хочемо залишатись вірними істинному християнству, ми повинні триматися цих слів – правдива Церква Христова завжди була, є і завжди буде мандрівницею в цьому світі. Відокремлена від нього, вона здатна передати Божественне вчення Господа непошкодженим, тому що ця відокремленість зберігає її незмінною, тобто подібною вічному і незмінному Богу.

Митрополит Антоній Сурожський (Блум)

Я став віруючим, потому що зустрівсь с Богом, с Богом, а не з ритуалами, уставами, практикою, з Богом через Євангеліє. Євангеліє я в перший раз прочитав, щоб переконатись, що все це нісенітниця і брехня.

* * *

Щодо церковності, віра повинна зоставатись цілісною, але ми не повинні боятись мислити вільно і так само вільно висловлюватись. Все це в свій час прийде в порядок; але якщо ми будемо просто весь час повторювати те, що було сказане раніше, то все більше і більше людей буде просто відходити від віри / я зараз не скільки про Росію думаю, скільки взагалі про весь світ/; і не тому, що те, про що казали раніше, є невірним, а тому що – не та мова і не той підхід. Люди інші, час інший, мислиться по-іншому. І мені здається, що треба вкорінюватись в Бога і не боятись думати і відчувати вільно. “Вільно” не значить вільнодумство або зневага до минулого, але –Бог рабів не хоче. Я вас більш не кличу рабами, Я кличу вас друзями… И мені здається дуже важливим: що ми могли б думати і з Ним ділитись. Є дуже багато того, чим ми могли б ділитись з Ним в новому світі, в якому ми живемо. І це дуже добре і важливо - думати вільно, не намагаючись пристосовуватись".

Св. Ісаак Сирин.

Той, хто правильно іде шляхом духовним, починає бачити в собі все більш і більш гріхів, поки нарешті духовним зором побачить всього себе у гріху, у проказі душевній, відчує всім серцем, що він – бруд і нечистота, що він є негідним навіть закликати ім’я Боже, і що тільки, як митар, не насмілюючись очі возвести вгору, з болем сердечним закликає: Боже, будь милостив до мене грішного. Знаходячись довгий час в такому душевному стані, людина в свій час виходить з нього виправданою, як вийшов митар.

Коли ж людина вважає себе доброю, і окремі, навіть тяжкі гріхи – випадковими, в яких не скільки вона винна, а більш всякі зовнішні обставини або люди, чи біси, а вона мало винна – то ця постава є хибною, це стан явної або скритої спокуси, від чого да вибавить нас всіх Господь.

Католицизм

1. Церква римська є заснована самим Богом.

3. 2.Тільки єпископ римський може бути дійсно названим єпископом всезагальним.

4. Тільки він може єпископів як позбавляти сан, так і відновлювати у ньому.

5. Легат його головує над всіма єпископами на синоді, навіть коли є нижчий за саном, і може видавати вирок позбавлення сану.

6. Папа може позбавляти сану відсутніх.

7. З тими, на кого папою накладено прокляття, не можна знаходитись в одному домі.

8. 11. Є один єдиний титул (папа) на всьому світі.

12.Він може розпоряджатись володарями (а значить і імператорів позбавляти трону).

18.. Постанова його ніким не може бути заперечена, він сам може відмінити постанови всіх інших.

23.. Єпископ римський, якщо був канонічно вибраним, завдяки заслугам св. Петра, безсумнівно стає святим.

Папа римський Григорій VII

Церква є апостольська, ... в своїй сутності ідентична з Церквою Апостолів, в тому, що стосується вчення і таїнств. Але це, окрім всього, означає, що папа і єпископи є наступниками Апостолів навіть в матеріальному значенні цього слова: не було перерви в ланцюгу спадкоємності, що іде від Апостолів до сучасних єпископів. Повноваження, влада і керівництво єпископів передаються через висвячення. Початок свій взяли від Апостолів. Ті отримали її від Христа.

М. Малинський. Катехізис. 2002

Церква не може пропонувати модель. Реальні, справді дійові моделі можуть виникнути лише у контексті різних історичних ситуацій, завдяки зусиллям усіх відповідальних осіб, які вирішують конкретні проблеми у всіх їх соціальних, економічних, політичних і культурних аспектах, що переплітаються між собою. Таким зусиллям Церква пропонує, як необхідний та ідеальний орієнтир, власне соціальне вчення, яке – як було сказано - визнає позитивні сторони ринку і підприємництва, де вказує, водночас, на необхідність їх спрямування на спільне благо. Вона визнає також законність зусиль трудящих, які наполягають на повній повазі їх гідності і на активнішій участі і у житті підприємства, - так, щоби, працюючи разом з іншими і під керівництвом інших, вони могли, в певному розумінні, працювати для себе, використовуючи свою розум і свободу.

Іван Павло ІІ. Енцикліка “Сотий рік”