Рігведа.

(Космогонічний гімн) XX книга X гімн 129)

1. Тоді не було ні сущого, ні несущого Не було ані простору, ані неба над ним Що в русі було? Де? Під чиєю опікою? Чим були води, бездонні, глибокі?

2. Був морок, від початку темрявою вкритий Все було єдиним без ознак океаном. Зародок буття в пустоті містився Став тим Єдиним силою свого жару.

3. Тоді не існувала ні смерть, ні безсмертя, Між днем і ніччю не було різниці, Власною силою Єдине без подиху дихало. І нічого іншого крім нього не було.

4. Але ось, пристрасть виникла з початку, Стаючи думки найпершим висівом, Зв’язок буття з небуттям зусиллям розуму Знайшли мудреці, у власному серці шукаючи.

5. Наскрізь проникає промінь їх пізнання – Чи була вона вгорі, чи знизу? Були надавці зародків, були могутності сили, Розмаїття внизу, згори – прагнення.

6. Але хто знає це все, хто міг би сказати, Звідки народився, звідки виник цей Всесвіт? Боги з’явились, коли цей світ виник, А тому, хто може знати, з чого все походить?

Упанішади Катха Упанішада.

18. Атман не народжується і не вмирає; ні від чого не походить і ніколи не був нічим іншим, чим є. Ненароджений, вічний, безкінечний, предвічний – незмінним залишається, коли тіло вмирає.

20. Від найменшої частки найменший, від усього найбільшого найбільший, у глибині серця кожної істоти перебуває. Ці, хто від бажань і турбот є вільні, занурені цілком у тишу, у власному серці велич Його побачать.

21. Людина розумна, що пізнає, що безтілесний, летючий, всепроникаючий Дух існує і всі наповнює тіла і серед того, що зникає, незнищений, вічний, існує, про всі на світі забуває печалі.

22. Не пізнаєш Духа (Атман) ні через пізнання, ні через пояснення красномовні, ані через розум, ані через всебічну науку. Хто всією душею до Нього лине, тому дух (Атман), що в ньому самому існує, своєю силою Себе покаже.

23. Не побачить його ніхто, хто не відречеться від зла, хто не опанує пристрастей, хто в зосередженості не заспокоїв думки і найглибшого не досяг спокою. Пізнанням розуму ніхто не пізнає Духа.

Сказання про потоп.

Ману, син мудреця Вівасната, оселився на землі в тихій оселі біля південних гір. Одного разу зранку, коли він мив руки, як це з того часу роблять і нині, він побачив у воді, що йому принесли для омовіння, малу рибку. Рибка йому сказала: "Збережи мені життя, а я врятую тебе". – "Від чого ти врятуєш мене?" – запитав здивований Ману. Рибка відповіла: "Прийде потоп для всіх живих істот. Від нього я і врятую тебе". – “Як же мені зберегти тобі життя?” І вона відповіла: "Нам, рибам, поки ми ще маленькі, звідусіль загрожує загибель. Одна риба пожирає іншу. Ти спочатку тримай мене у глечику, а коли я з нього виросту, викопай ставок й тримай мене там; а коли я виросту ще більше, віднеси мене до моря і випусти у хвилі, бо тоді мені вже не буде загрожувати смерть". Ману так і зробив. Рибка швидко виросла і стала величезною рибою джхаша з рогом на голові; це була найбільша з усіх риб. І Ману випустив її в море. Тоді вона сказала: "В такому-то році буде потоп. Ти зроби корабель і чекай мене. А коли почнеться потоп, сядь на корабель і я врятую тебе."

І в тому році, який йому назвала риба, Ману збудував корабель. Коли почався потоп, він сів на корабель, а риба припливла до нього. Сім святих мудреців, синів Ангіраса, сіли разом з ним на корабель. По велінню риби Ману взяв на корабель насіння різних рослин. Потім він прив’язав канат до рогу риби і вона швидко потягнула його корабель уперед, по розбурханому морю. Зникла земля, одна вода була навколо них. Ману, семеро мудреців і риба були єдиними живими істотами в цьому водному хаосі. Буйні вітри хитали корабель з боку в бік. Але риба все пливла і пливла по водній пустелі і нарешті привела корабель Ману до найвищої гори Хімалая (Гімалаї). Тоді вона сказала Ману: "Я врятувала тебе. Прив’яжи корабель до дерева. Але будь обережним, вода може змити тебе. Вийдеш з корабля, коли спаде вода". Ману зробив так, як сказала риба.

А потоп змив всі живі істоти. Один Ману залишився, щоб продовжити людський рід на землі.

За поемою “Махабхарата”.