48.Сучасні істор.Дослідження краєзнавчого характеру

в 90-і роки у історичному краєзнавстві стався суттєвий поворот до науковості. Аматорство, самодіяльність відіграло свою важливу роль і передало естафету науковцям. Розробляються питання методології історичного краєзнавства, його історіографії, взаємодії із іншим спеціальними історичними дисциплінами.

Підтвердженням значного наукового інтересу до джерелознавчих проблем історичного краєзнавства є той факт, що на останній ІХ Всеукраїнській краєзнавчій конференції (28-29 вересня, Дніпропетровськ) "Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи" працювала окрема наукова секція (із семи) за темою "Джерельна база історико-краєзнавчих досліджень". На попередній, VIII конференції (23-24 вересня 1997 р., Харків), працювала об’єднана секція (із 6 всього) ‑ "Історіографія, джерелознавство та допоміжні дисципліни у вивчення історії краю".

З другої половини 1990-х років розгортається робота із збору і публікації матеріалів так званої "усної історії", в чому провідну роль теж відігравали краєзнавці.

У 1993-1995 рр. Центр досліджень усної історії та культури (м. Київ) під керівництвом Вільяма Нолла з участю науковців Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Черкаського обласного краєзнавчого музею провели великомасштабні польові дослідження за темою "Усна історія української селянської культури 1920-1930 років". В результаті досліджень цього своєрідного історичного джерела була опублікована унікальна книга "Трансформація громадянського суспільства" (1999 р.), яка значно розширила документальна базу для дослідження такої складної проблеми, як моральний стан українського суспільства в 1930-і роки, духовне і культурне життя народу в цей період. Автори дослідження переконливо підтвердили ті висновки, які робились до цього переважно історіософами на основі конкретно-історичних праць та формально-логічних конструкцій, за що їх постійно звинувачували у відсутності міцної (традиційної у нашому розумінні) джерельної бази.

Серед інших актуальних проблем джерелознавчих студій з історичного краєзнавства на VIII та ІХ конференціях (Харків, Дніпропетровськ, 1997 та 1999 рр.) були виділені такі, як потенційні можливості генеалогії у дослідженні регіональної історії України, паперові грошові знаки місцевих та приватних емісій як історичне джерело, міська топоніміка та пам’ятки картографії у історичному краєзнавстві, герби міст, топоніміка та етнографія Запорозького краю.

У сучасній українській історіографії ту­ристично-краєзнавчого руху в Галичині дру­гої половини XIX — початку XX ст. можна виокремити два напрямки досліджень. Перший характеризується наявністю ґрунтовних теоретичних напрацювань та висновків. Це, як правило, праці науковців з різних областей України. Такі праці мають певну специфіку: охоплюють низку важливих аспектів становлення українського краєзнавства, у тому числі і на галицьких те­ренах. Крім того, фактографічний матеріал у працях такого типу виступає лише ілюстра­цією певних теоретичних положень та вис­новків. Сказане вище повною мірою стосується досліджень Я. Верменич , С. Куделко і С. Посохова, А. Середяк , а також В. Петранівського, М. Рутинського, П. Тронька.

Інший напрямок досліджень представле­ний власне галицькими вченими, які займа­ються розробкою певних аспектів розвитку туристично-краєзнавчого руху в Галичині дру­гої половини XIX — початку XX ст. Сюди належать численні праці І. Андрухіва, П. Арсенича , С. Борчука, В. Бурдуланюка, Б. Гавриліва , В. Грабовецького, Я. Луцького , Б. Савчука та інших істориків.

Утвердження в сучасній українській історичній науці нових методологічних підходів зумовило появу у 90-х роках ряду публікацій черкаських авторів, в яких аналізується розвиток історичного краєзнавства на Черкащині у другій половині ХХ ст. Однією з перших таких спроб є грунтовна аналітична стаття М.Ф.Пономаренка “Краєзнавство на Черкащині” (1990 р.), основу якої склала його доповідь на установчій конференції обласного краєзнавчого товариства. Автор, оперуючи значним фактичним матеріалом, вперше комплексно досліджує процес відродження і розвитку історичного краєзнавства в регіоні з повоєнного періоду до кінця 80-х років. Предметом критичного аналізу автора стала краєзнавча робота музеїв, бібліотек, навчальних закладів і громадських організацій, краєзнавчі видання зазначеного періоду, а також серйозні недоліки в організації пам'якоохоронної справи, зокрема охорони і збереження археологічних пам'яток, історико-культурної спадщини доби козацтва, інші актуальні напрямки краєзнавчої діяльності.

Особливості розвитку історичного краєзнавства на Черкащині у 90-х роках досить широко відображені в матеріалах VII Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність"” яка відбулася в Черкасах (1995 р.). Різні аспекти краєзнавчої роботи в регіоні розглянуті А.Ю.Чабаном, М.Ф.Пономаренком, П.П.Сосою, П.М.Шморгуном, О.Г.Перехрестом, М.Є.Іщенком.

В останнє десятиріччя з'явилися наукові розвідки, в яких висвітлюється робота архівних та музейних установ по дослідженню місцевої історії, із сучасних позицій аналізується краєзнавчий рух на Черкащині. Участь держархіву Черкаської області у формуванні документальної бази історико-краєзнавчих досліджень аналізується у праці М.З.Бєлік, С.І.Кононенко і С.І.Кривенка. Проблеми оновлення роботи краєзнавчих музеїв та історико-культурних заповідників області в сучасних умовах і збереження пам'яток історії порушує В.К.Собченко.Становленню і діяльності краєзнавчих осередків, роботі окремих краєзнавців області в хронологічних рамках досліджуваного періоду приділяє увагу В.М.Мельниченко.

Для узагальнення досвіду краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи, набутого в Україні після проголошення незалежності, багато зробили, в тому числі і на рівні дисертаційних досліджень, Ю.З.Данилюк, Г.К.Швидько, С.М.Куделко, О.В.Савчук, Л.І.Удод, О.О.Рябокобила, І.В.Козюра та багато інших авторів. Стан та проблеми історичного краєзнавства в Україні став предметом грунтовного дослідження у монографії П.Т.Тронька та колективної монографії під редакцією В.О.Горбика. У цих працях, окрім положень і висновків загального характеру, міститься значний обсяг інформації про стан історичного краєзнавства в регіонах України, в тому числі й на Черкащині.