15. Україна в роки повоєнної відбудови і подальшого розвитку економіки та культури (1946-1953 рр.): сучасна вітчизняна історіографія.

Аналіз історіографії повоєнного періоду ускладнюється тим, що його хронологічні рамки досить рухомі. Спочатку повоєнний період вкладався в четверту п’ятирічку 1946-1950рр. Потім його подовжили до смерті Сталіна. Тепер же частіше за все під повоєнним періодом розуміють дві п’ятирічки – четверту і п’яту.

Праці останніх 10-15 рр. висвітлюють в основному «білі плями» - голод 1946-47, масові репресії, депортації, національно-визвольну боротьбу в Зх Укр. Найбільша праця про голод – збірник документів і матеріалів «Голод 1946-47 рр. в Укр.» . Аналізу карально-репресивної політики присвячені 2томник Біласа «Репресивно-каральна система в Укр. 1917-53. Суспільно-політич. та історико-правовий аналіз» та історичні нариси Шаповала «Укр. 20-50-х рр.: сторінки ненаписаної історії». Депортаціям населення зх-укр. земель присвячений 3томник львівських учених «Депортації: зх землі Укр. кін. 30-х – поч. 50-х рр. Документи, матеріали, спогади». Кентій «Нарис боротьби ОУН-УПА в Укр. (1946-56)».

Кілька узагальнюючих видань, у яких періоду приділяється належна увага: Баран ««Укр. 1950-60-х» і «Укр.: новітня історія (1945-91)». Досить великий розділ «Останні роки сталінської тиранії» у 6томній «Політичні іст. Укр. ХХ» підготували Рафальський, Шаповал і Ярош.

16. Сучасний стан української національної історіографії.

За останні дванадцять років фактично не сталося істотних зрушень в уявленнях українсь­ких і зарубіжних істориків про стан української історичної науки новітньої доби. Він і далі пере­важно визначається як кризовий.Ця криза протягом всього досліджуваного періоду пов'язується з низькою фаховою підго­товкою багатьох істориків, пануванням емпірич­них, описових досліджень, погіршенням якості джерельних видань, браком сучасної парадигми української історії, яка б дала змогу вийти на су­часні рівні й стандарти наукового опрацювання. Причини кризових явиш вбачаються голов­ним чином у наслідках спотвореного розвитку суспільних наук за радянських часів, «повернен­ні» від марксизму до попередніх схем XIX - по­чатку XX ст., політичній заангажованості історіо-писання за доби пошуку нової національної іден­тичності, ігноруванні світового контексту істо­рії України, а також у недоліках адміністрування науки за сучасних умов. Позитивні зрушення здебільшого пов'язують­ся з фактом вільного від догматизму радянсько­го зразка розвитку сучасних студій і значним роз­ширенням «фронту» досліджень, уведенням в обіг нового джерельного матеріалу.

17. Сучасна українська історіографія про вітчизняне державне будівництво в 1991-2010 рр.