5.Сучасна укр.Історіографія як навчальна дисципліна

Історіографія як навчальна дисципліна виконує важливу світоглядну функцію. Знайомство з історією історичної науки в цілому, окремою проблемою чи біографією історика - все це певною мірою збагачує кругозір майбутнього вчителя або дослідника.

1917-1920рр.-державне відродження, відкриття університетів, українізація Харківського, Одеського університетів.

Запровадження курсів історіографії.

1924р. в Києві під керівництвом Грушевського створ. Кафедра історії України при ВУАН.

У Харкові, Полтаві, Ніжині створ. 9 кафедр Укр. Історіографії.

Дорошенко в Берліні опублікував «Огляд укр.історіографії»

І.Крип’якевич у 20хрр. Прочитав у Львові курс з укр.історіографії:

-церковна історіографія

-політична історіографія

-загальна компіляція(науковий синтез усієї укр.історіографії)

Під час радянізації ліквідація укр.історіографії, відновлюється під час «хрущовської відлиги». Петровський 1954р. заклав журнал «Укр.історіографія».

Окрім лекцій, складовою університетського блоку історіографіч¬них дисциплін є семінарські заняття, колоквіуми, індивідуальні співбесіди. На семінарах та інших видах занять студенти поглиблюють конкретні та теоретичні уявлення про перебіг історіоірафіч-ного процесу, набувають певних навичок історіографічного аналізу, а також отримують досвід роботи з історіографічним джерелом.

6.Методологія та поннятійний апарат курсу «суч.Укр.Історіографія»

термін «методологія» грецького походження і складається з двох слів: теікосіоз - шлях дослідження, теорія і способи пізнання та іодоз - учення, наука, тобто, дослівно, методологія - це наука пізнання, вчення про його методи.

Методологічний інструментарій історіографа - це система принципів (правил), методів, прийомів, способів і засобів історіографічного пізнання. Методологічний інструментарій можна розглядати як органічно цілісний і взаємообумовлений комплекс трьох основних компонентів:

а)принципи (правила) дослідження;

б)методи (прийоми, способи) пізнання;

в)засоби (спеціальні або допоміжні) дослідження: оргтехніка, комунікаційні та інформаційні технології, обчислювальна техніка тощо.

Під принципами розуміють емпірично вироблені, науково осмислені і усталені практикою найважливіші правила пізнання, дотримання яких закладає гарантії глибокого вивчення і об'єктивного висвітлення того чи іншого процесу, явища, події.

Найважливішими правилами історіографічного дослідження є принципи історизму, системності, об'єктивності, всебічності, наступності (спадкоємності).

Другий компонент методологічного інструментарію історіографа охоплює комплекс основних дослідницьких методів, серед яких чільне місце займають методи історіографічного аналізу, синтезу, системно-структурного і проблемного підходу, логічний, історико-хронологічний, історико-ситуаційний, порівняльний, ретроспективний, біографічний, методи типологізації, класифікації, періодизації, наукометрії та ін.

Нарешті, третій компонент методологічного інструмен-тарію історіографа представлений допоміжними, або спеціальними, засобами наукового пізнання. Йдеться, насамперед, про новітні інформаційно-комунікаційні технології, персональні комп'ютери, оргтехніку, які дозволяють максимально інтенсифікувати дослідницьку роботу,підвищити її ефективність. Сучасні інформаційно-обчислювальні прилади дають змогу застосувати математичні моделі для аналізу історіографічних процесів, для використання статистичних і метричних методів дослідження.

До теоретико-методологічних проблем історіографії відноситься опрацювання та раціональне застосування її понятійно-термінологічного апарату.

історіографічний процес - це послідовне просування історичної думки, збагачення історичних знань, розвиток історичної науки.

Історіографічна ситуація - це конкретний відрізок або певний зріз історіографічного процесу стосовно конкретного моменту або явища.

Історіографічний факт - поява кожної нової праці з історії, проведення наукової конференції, утворення наукової інституції, захист дисертаційного дослідження - все це, передусім, історичні події, але з точки зору історіографії вони містять у собі знання про розвиток історичної науки.

історіографічна концепція - обґрунтована на основі історіографічних фактів система поглядів або доведеної точки зору у висвітленні чи оцінці певних процесів, явищ в історичній науці.

Історіографічна течія - система поглядів на історичний процес, що склалися під впливом певного його історіософського трактування.

напрям в історичній науці ув'язується з певними методологічними орієнтирами, специфікою розуміння рушійних сил історичного процесу. Українська історіографія мала в своєму арсеналі такі напрями, як романтичний, народницький, державницький, соціально-економічний, консервативний та ін.

Історична школа - це такий організм дослідників, який базується на визнанні наукового авторитету її лідера, на спільних методологічних принципах, на загальній проблематиці. Характерними ознаками школи є вироблення і успадкування певних дослідницьких традицій, наявність організаційної структури у формі наукової інституції, осередку, товариства, кафедри, дослідницької групи. Невід'ємним атрибутом наукової школи вважають функціонування друкованого органу — журналу, збірника.

Історичне мислення - це найвищий ступінь пізнання людиною історичного процесу, логічного відображення у свідомості об'єктивного характеру подій, фактів, явищ історії у всій багатоманітності їх взаємозв'язків, у т. ч. причинно-наслідкових.

Під стилем історичного мислення розуміють систему фізіологічно-психологічних, логічних, теоретичних і ціннісних орієнтирів того чи іншого історика.

Тип історика - це певна розумова конструкція, яка характеризує зміст, спрямованість, мотиви творчої діяльності історика.