1. Сучасні історичні дослідження краєзнавчого характеру.

Перші публікації, в яких автори дотично висвітлюють деякі проблеми розвитку українського краєзнавства в досліджуваному періоді з'являються наприкінці 1950-х – 1960-х роках на сторінках “Українського історичного журналу”.Реальні спроби узагальнення проблем теорії і практики історичного краєзнавства в Україні робляться у 1970-х роках. Передусім, виділяються праці П.Т.Тронька, в яких порушуються актуальні проблеми краєзнавчої та пам'яткоохоронної роботи, зокрема ставиться питання щодо підвищення ролі академічних установ в дослідженнях регіональної історії, розвитку шкільного краєзнавства, привертається увага до вивчення історії населених пунктів, окремих виробничих колективів – промислових підприємств і господарств.Різним аспектам історико-краєзнавчих досліджень – вивченню минулого міст і сіл, створенню історико-краєзнавчих музеїв, збереженню та охороні пам'яток історії і культури в цей час присвячуються публікації Д.Я.Телегіна, С.М.Чайковського, І.В.Кушніра, монографія І.Т.Буланого та І.Г.Явтушенка.3 Характерною рисою цих праць було ствердження концепції історичного краєзнавства як складової частини партійної комуністичної пропаганди, надмірна ідеалізація таких, нерідко штучно створених, громадських форм роботи як народні університети, лекторії, громадські музеї, а також перебільшення ролі партійно-політичного керівництва в організації краєзнавчих досліджень. В багатогранному спектрі дослідницької роботи краєзнавців в 90-х роках помітне місце посідало вивчення історії міст і сіл. В цей час, незважаючи на фінансово-матеріальні труднощі, в області видано 41 краєзнавчу працю цієї тематики. Їх підготовка і видання, як показує аналіз, здійснювалися здебільшого з ініціативи викладачів вищих навчальних закладів, учителів, культосвітних працівників, журналістів і краєзнавців-аматорів. Характерною рисою цих видань є з'ясування місцевих, не підігнаних під загальну ідеологічну схему, особливостей історії. Складовою частиною дослідження минулого населених пунктів в останнє десятиріччя було досить активне вивчення також історії розміщених в них окремих колективів – промислових, сільськогосподарських, транспортних та інших підприємств, закладів, установ і організацій різного профілю. З'явилося понад 20 таких праць.

2. Сучасні історіографічні дослідження науковцями історичного факультету вузу.

З середини 1990-х рр. відбувається своєрідна модернізація змісту підготовки істориків. Про характер цієї модернізації можна судити з досвіду роботи історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Історіографічні праці І. Верби, І. Войцехівської, В. Короткого, А. Коцура, С. Стельмаха, Я. Калакури, В. Ульяновського сприяють актуалізації методологічних аспектів відродження національних традицій української історіографії, прилученню укр. істориків до світової науки. У їх працях акцентується увага на документалізації історичних досліджень, послідовному дотриманні наукового історизму та об’єктивності, критичного переосмислення всього попереднього досвіду, уникнення політичної за ангажованості та ідеологічної упередженості. Верба - наукові інтереси зосереджені на дослідженні української історіографії першої половини ХХ ст. та Козацько-Гетьманської держави др. пол. ХVII - XVIII ст., розробив лекційний курс новітня історіографія народів Росії.Наукові інтереси С. Стельмаха зосереджені на теоретико-методологічних новаціях в сучасній зарубіжній історіографії.Ульяновський розробив курс Джерелознавство та історіографія історії Церкви в Україні.Короткий читає спецкурси з історіографії історії України.Коцур – наукові інтереси - сучасна вітчизняна історіографія. Праця: Історіографія історії України: Курс лекцій. – Чернівці, 1999 (у співавт.).Войцехівська – праця - З історіографії української мемуаристики.