8. Історичні наукові традиції в Україні та їх роль у творенні держави.

Вже в часи Київської Русі були сформовані визначальні для подальшого становлення української науки традиції: 1)її відкритість, активне вбирання, переосмислення й використаня світового досвіду для власних потреб; 2) орієнтація переважно на європейські духовні цінності та норми; 3) практична спрямованість наукової діяльності, її безпосередній зв’язок з актуальними суспільними проблемами; 4)глибоке адекватне розуміння тодішньою елітою ролі та значення науки для суспільного життя і самореалізації особистості; 5)органічний зв’язок науки з освітою й вихованням державницької свідомості, патріотичної громадянської позиції. Ці традиції досить чітко виявилися згодом у Добу козаччини. У цей час в Україні виникають і стрімко прогресують вищі навчальні заклади, які стають основними соередками розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, а відтак- засобом національної самоідентифікації. К. 17-поч 18 ст. – центрами культурного життя на українських землях були церковні братства, в яких зосереджувався інтелектуальний потенціал суспільства. У 1615р. у Києві почала діяти братська школа, яка у 1632р. завдяки подвижницькій діяльності П.Могили була перетворена в Академію. У цьому навчальному закладі відроджувалися й продовжувалися давні культурні й наукові традиції України. На поч. 19 ст. наукове життя на території Підросійської України переміщується в імператорські університети і підпорядковується інтересам Росії. Львівський університет, відкритий в ще 1661р. перебувава до 1773р. під цілковитим контролем єзуїтського ордену, і не відповідав потребам розвитку української культури і науки. З входженням Галичини до складу Австрійської імперії (1772р.) Становище дещо змінилося на краще. Після повторного відкриття університету у 1874р. у його діяльності виявляються ліберальні тенденції щодо української науки. Щодо унцверситетів підросійської України, то їхня діяльність жорстоко підпорядковувалась імперським інтересам Росії і контролювалася державою та церквою. Справжній ренесанс української науки, її давніх традицій було започатковано у добу УНР, особливо в часи Гетьманату. У руслі національних традицій та інтересів розгортається наукова діяльність університетів, у 1918р. засновано Українську Академію наук, навколо якої концентрується науковий потенціал країни. Характерною ознакою діяльності ВУАН з перших її днів була свобода творчості, спрямованість на безпосередні потреби практики національного розвитку в контексті тодішніх світових тенденцій. Ці традиції знову знайшли благодатний грунт для свого розвитку після відновлення Україною державної незалежності. Сьогодні гармонійне поєднання вікових здобутків української культури з новітніми світовими тенденціями у ній задля максимального задоволення потреб національного розвитку є базовим приорітетом державної політики у науковій сфері

9. Вітчизняна історична література про політичну систему радянського суспільства 1920-80-х рр.

1991 р. розпоч сучас історіографічний етап історії інтелігенції, вихід монографії Г. Касьяна та В. Даниленка «Сталінізм і українська інтелігенція (20-30ті роки)» (К.,1991), вперше по-новому висвітл історія інтеліг-ї та адміністративно-командної системи. 1992 його ж монографія «Укр інтеліг-я 1920-х-30-х років: соціальний портрет та історична доля» ширший аналіз соц-класовій та соц-психологічній суті «нової» радянської інтелігенції. Поява колективної праці відділу історії культури Ін-ту історії НАНУкр (проблеми формув робітничо-селянської інтеліг-ї). Окремим аспектам присвяч праці Р.Пирога, В.Пристайка, Ю.Шаповала. Треба вивчити «інтеліг-я – інтелект нації», що таке «творча інтеліг-я». За Лавровим – інтелігент – це той, метою творчості якого є «перетворення історичного процесу в прогрес», «активне проведення в життя нових форм та ідеалів». Інші ознаки інтеліг-ї: позакласовий, спадковий хар-р, творча, прогресивна діяльність. Для радянської історіографії сторії інтеліг-ї був хар-м класовий підхід, і принижувалась справжня соц природа, вплив на інтелектуальний розвиток нації. У сучасній іст-ї праці Касьянова Г.В. – інт-я розгляд як соц-історич феномен з особливим місцем і роллю в суспіл житті. Потребує дослідж проблема: якою ж були сусп-політич позиції інтелігенції Укр повязано з наступом тоталітарної системи. Багато співпрацювало, на засадах марксизму. Інша підпала під репресивні заходи. До 1923 спостеріг знач вихід еліти від політич життя. Хар-на риса сучас досліджень – різноплановість. Перші узагальнюючі праці – соц, політич, культорологіч аспекти феномена радянськ інтелігенції, тенденція на персонолізацію історії укр інтел. (Грушевського, М.Василенка, Н.Полонської-Василенко, С.Єфремова). Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х р. К, 1995. Після вибуху ЧАЕС, спроби влади приховати наслідки, посилення руху опору, очолила її інтелігенція (письменники, колишні шістедисятники, дисиденти і правозахисники). У «Літературній Україні», журн «Вітчизна», «Жовтень» («Дзвін» з 1990), «Київ» ін, писали про тотальне винищення інтелігенції, голод 1932-33, повертало заборонені імена.