5.Розбудова кр за Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Для упорядкування внутрішнього життя князь Володимир провів реформи: адміністративну - ліквідував племінні князювання, поділив всю країну на вісім округів, округу - на волості, на чолі яких поставив довірених осіб або своїх синів; військову - замінив племінну організацію війська феодальної - службою за право володіти земельною власністю; оборонну - здійснив будівництво міцностей-зміцнень навколо Києва, що стали опорними пунктами в боротьбі проти печенігів; судову - прагнув розмежувати єпископський і градский суди; вів широке містобудування - заснував нові міста: Володимир на Волині, Василев на Київщині; релігійну - спочатку прагнув упорядкувати систему язичеських вірувань у своїй державі. Але переконавшись у неможливості в такий спосіб об'єднати держава й увести єдиний культ, вирішив прийняти християнство візантійського обряду.

У часи правління Володимира Святославича Київська держава досягла кульмінації у своєму розвитку, стало одним з могутніх європейських держав, що істотно влияли на міжнародні відносини.

Як талановитий полководець він розширив границі Русі в західному напрямку. Далекоглядність дипломата дозволила йому розвивати відносини із країнами Центральної й Західної Європи. Але найбільша справа Володимира - введення з як державної релігії.

В 1019р., престол зайняв син Володимира Великого- Ярослав Мудрий.

При Ярославі Київська держава досягла зеніту слави: розширилися його границі. З'явилися нові міста, за стінами яких велася жвава торгівля, розвивалися ремесла.

Особливо вражали масштаби будівництва в Києві. Значно розширилася територія центральної частини міста, що одержала назву "міста Ярослава". Її оточили потужними зміцненнями. При Ярославі була зведена перлина світового зодчества - собор св. Софії. При Ярославі були відкриті школи, бібліотеки, велося літописання й переписування ченцями книг. При монастирях були засновані перші лікарні.

При Яославі на вищу церковну посаду- митрополита - уже призначався не грек, як колись, а русич. Найбільший з храмів - Києво-Печерський - став важливим вогнищем православ'я, культури й утворення.

"Руська правда" - збірник норм російського права.

У часи Ярослава значно зріс міжнародний авторитет Русі.

29.Розкрийте значення кр та Галицько-Волинського князівства в історії укр.Народу.

Київська Русь була потужною середньовічною державою. Вона

мала найбільшу територію в тодішній Європі, її границі простиралися від Ладоги й Білого моря до Чорного моря й від Карпат до Оки й верхів'їв Волги. Кількість населення досягалася 5 млн чіл. Кожен сьомий житель Русі проживав у міському поселенні. Усього ж у країні було 240 міст і селищ. Найбільше місто - Київ нараховувало 50 тис. жителів і перевершував Лондон і Париж разом узяті.

Київська Русь зіграла більшу роль в історії східнослов'янських народів. Утворення цієї держави сприяло їх економічному, політичному й культурному розвитку.

Русичи створили багату духовну й матеріальну культуру. Билини, пісні, легенди, літописи, величні собори, мозаїки й фрески храмів, книжкові мініатюри, ікони й багато чого іншого - нев'янучі культурні досягнення цього народу. Вони стали основою національної української культури, кращі з них увійшли в скарбницю світової культури.

Однієї з найгостріших в історичній науці залишається проблема історичної спадщини Київської Русі. На думку сучасних українських істориків, є всі підстави відносити Київську Русь насамперед до історії України. Центром Київської держави була територія, що включала сучасні українські землі. Назва "Русь" насамперед поширювалося на Середнє Подніпров'я. Найвидатніші пам'ятники культури створювалися в Києві й інших наддніпрянських землях. Отже, Україна - безперечна спадкоємиця Древньої Русі. Разом з тим білоруси й росіяни також мають відношення до спадщини Київської Русі, оскільки їхньої землі входили в її склад.

Київська Русь залишила яскравий слід у світовій історії. Вийшовши на історичну арену військовими походами, вона поступово перейшла від збройних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи й Близького Сходу. Князі Русі містили угоди з Візантією, Німецькою імперією, Польщею, Угорщиною. Київська Русь відігравала вагому роль у міжнародних відносинах Європи:

часто її втручання в той або інший конфлікт було досить, щоб погасити його. Військова могутність Русі сталася щитом, об який розбивалися численні орди степових кочових племен - печенігів, торков, половців, які вторгалися зі сходу в Приазов'я й Причорномор'я й мали намір рухатися далі на захід.

Високий міжнародний авторитет і військова міць Київської Русі сполучалися з високим рівнем економічного розвитку. Розвиненими на той час були землеробство, скотарство, ремесла, промисли. Купцы-русичи були відомі чи ледве не в усім тодішньому світі.

Київська Русь установила торговельні, політичні, культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами: Болгарією, Чехією, Польщею, Угорщиною, Візантією, Норвегією, Швецією, Францією, Англією. Підтримувала відносини із країнами- Кавказу й Закавказзя, а також з арабським Сходом. Князі Русі мали широкі династичні зв'язки з візантійським й європейським дворами. Часто ініціаторами цих зв'язків виступали правителі європейських держав, що шукали союзу з потужною Руссю.

Київська Русь припинила існування під ударами полчищ монголо-татар. Безпосереднім спадкоємцем її політичних і культурних традицій стало Галиико-Волынское князівство.

Значення галицько-волинської державності в українській історії важко переоцінити. На думку істориків, це була "перша сугубо українська лолитическая організація", що у часи свого найвищого підйому займала 9/10, а під кінець існування - 3/4 залюднених просторів України. Учені думають, що вона вберегла Україну від передчасного поневолення й асиміляції її Польщею. Разом з тим, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність дозволила уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти твердженню монгольських впливів. Перша загальноукраїнська держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовно-творчих сил, що забезпечили Україні існування як окремого національного організму в подальший період.