9.Соціально-економічний та політичний розвиток Київської Русі (10-11 ст.)

Панує натуральне гос-во, при якому все необхідне виробляється не для продажу на ринку, а для внутр. споживання.

Землеробство – основне заняття, вирощувалися пшениця, овес, просо, жито, ячмінь. Основними знаряддями праці ьули рало, борона, серп, коса.

Скотарство – розводилися воли, коні, корови, вівці, свині, кози.

Ремесло – до 60 спеціальностей: кузнецьке, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне та ін.

Внутр. торгівля – ремісничі вироби повсюди мінялися на с/г, намітилася деяка спеціалізація районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня – хліб, худобу, з півночі – хутра.

Зовнішня торгівля – К.Р. експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра, імпортувала: вино, тканини, прянощі, тощо. Найбільий торговельний шлях – «із варяг у греки» - по Дніпру. Широко велася торгівля з Візантією, Скандинавією, Польщею, Чехією, Німеччиною.

Ранньофеод монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади:

А) на чолі держави – великий київський князь

Б) найближче оточення – особиста дружина та удільні князі

В) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вірниками

Г) правління невиликими містами здійснювали намісники великого князя – тисяцькі й посадники.

Залежне населення: смерди, закупи, рядовичі, ізгої, холопи.

Феод експлуатація здійснювалась шляхом ек примусу та позаек адміністративного примусу.

До 2пол. 10ст. на Русі не існувало індивід. Власності на землю. Вона вважалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлював її глава своєрідної корпорації- київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність ск-ся лише на поч. 12 ст. Через ці особливості повстання населення в Києві не мали хар-ру класової боротьби.

14.Економічні реформи в Україні 50-60-х років 20ст(доба «відлиги»), їх зміст,суперечливий хар-р,наслідки.

Суспільно-політичне життя і СРСР, а отже й рад. Укр. у другій пол. 50-х - перш. пол. 60-х рр. Харак-вся частковим відходом від сталінізму, деякою демократизацією життя. Вона пов’язана з перебудуванням на посаді першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Новий відлік часу в житті рад. сус-ва започаткував XX з’їзд КПРС, який відбувся 14-25 лютого 1956 р. 25 лютого 1956 р. під час закритого засідання XX з’їзду М.С.Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особи Сталіна. Жорстокій критиці була піддана центральна постать тоталітарного режиму. Цей момент можна вважати початком десталінізації радянського суспільства. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії. Вперше повідомили про реабілітацію укр. письменників – жертв сталінських репресій. Розпочалася кампанія за реабілітацію таких видатних постатей національної культури - Куліша, Л.Курбаса, О.Довженко. Реабілітація проходила в декілька етапів: у 1956-1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. осіб (переважно посмертно). Разом з тим, додому повернулися десятки тисяч в’язнів ГУЛАГу. На березень 1957 р. було звільнено з таборів, спец поселень тощо близько 65 тис. осіб. В Укр. ж за період 1953-1961 рр. було реабілітовано 290 967 громадян, у 1963-1966 рр. процес реабілітації жертв сталінського терору пішов на спад: реабілітовано було 80 тис. чол.. М.Хрущов і його оточення не наважилися на рішучий перегляд прав жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20-30-ті роки. Хоча примусове виселення кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів Укр. було визнане незаконним, але їхнє повернення на землю батьків не дозволялося. Отже, XX з’їзд КПРС серйозно розхитав суспільство, став могутнім каталізатором політичних процесів. Проте низка після з’їздівських акцій засвідчила водночас і обмеженість, консерватизм “верхів”, їх прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства. 1959 рік знаменував початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча критика сталінізму й тривала, але помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не справляла. „Відлига" була викликана не лише особистим бажанням Хрущова чи збігом обставин. Змін вима­гало життя. Західний світ вступав в еру тотальної модернізації, пов'язаної з розвитком науково-технічної революції. „Змагання двох систем" вима­гало нових темпів, нових імпульсів у розвиткові ра­дянського суспільства, прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту. Непослідовність і непевність десталінізації найнаочніше проявилася в процесі політичної, юридич­ної та громадської реабілітації жертв репресій сталінізму. На кінець 50-х рр. органами КДБ і про­куратури республіки було переглянуто справи май­же 5,5 млн. чол., які перебували на обліку репресив­них органів. З цього обліку знято 58% справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій і одночасно — про об­меженість процесу реабілітації їх жертв. Поза зако­ном залишилася більшість жертв репресій 20 — початку 30-х рр., діячі ОУН-УПА та ін. У цій об­меженості й непослідовності відчувалась, однак, певна система.. М.Хрущов вдався до серії економічних експериментів.Одним з найрадикальніших заходів була спроба частково децентралізувати керівництво еко­номікою. Право планування й розпорядження місцевими ресурсами було передано від централь­них відомств місцевим раднаргоспам. Внаслідок цього Україна не­сподівано отримала небачену досі економічну са­мостійність, до якої здебільшого не була готовою партійно-господарська бюрократія республіки. Втім ця економічна „незалежність" не означала, що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. Тільки у 1959—1961 рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14% свого національного доходу, які нічим не були відшкодо­вані. У будь-якому випадку Україна не мала змоги скористатися можливостями цієї тимчасової децен­тралізації, оскільки економічна система працювала в цілому за законами попереднього часу.Багато обіцяли нововведення в сільському гос­подарстві. Велике позитивне значення мала ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам. Була скасована зайва ланка і без того громіздкої системи управління сільськогос­подарським виробництвом. Великим плюсом стало підвищення заробітної платні колгоспникам. Відповідним чином змінювався стан справ у промисловості. її розвиток в Україні характеризу­вався значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість, уповільненням темпів роз­витку легкої і загальним зниженням темпів зро­стання.Отже, „відлига" торкнулася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися, сприяли певному прогресивному роз­виткові України. Але непослідовність, супереч­ливість цих змін зрештою призвели до того, що за­думи ініціаторів стали перетворюватися у свою про­тилежність. Розчарування політикою Хрущова наростало в середовищі народних мас. Вирішальний вплив на долю Хрущова справив провал його спроб домогтися істотного підвищення життєвого рівня народу. Замість цього уряд змушений був провести в 1961 р. грошову реформу, зменшити асигнування на виробництво предметів споживання; інтелігенції, яка чекала глибинних демократичних перетворень, демонтажу тоталітарної системи, а стала свідком незграбної спроби її модернізації. Були підвищенні ціни на м’ясо і масло, та інші продукти, що викликало в масах протести, а у Новочеркаську влітку 1962 р. відбулися страйки і масові демонстрації робітників, жорстоко придушені, розстріляні військами. Країна опинилася перед серйозними продовольчими проблемами. Тоді вперше було проведено значні закупівлі зерна за кордоном. Склалося становище, що спричинило усунення Хрущова з посади глави держави. Змова виникла на найвищому рівні. Рішенням пленуму ЦК КПРС у жовтні 1964 р. Хрущова, який перебував на відпочинку у Криму, було увільнено з посади першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС було обрано одного з членів консервативного крила в Комуністичній партії – Л.І.Брежнєва. Наступили часи неосталінізму, часи “застою”.