6.Політика царського самодержавства щодо обмеження автономних прав гетьманської держави.Знищення Гетьманщини.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. імператриця Ганна Иоанновна не дозволила обрати нового гетьмана, а всю владу в Гетьманщині передала князеві Шаховскому і Правлінню гетьманського уряду.

Козацька старшина прийнялася клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено, а гетьманом обрали Кирила Разумовского - брата фаворита імператриці.

При гетьманстві (1750-1764 р.) Разумовского українські справи були передані із сенату в колегію іноземних справ. Він домігся права вести відособлену зовнішню політику, відстоював фінансову самостійність, виношував плани відкриття університету, провів судову реформу, почав скликати з'їзди старшини, де обговорювалися важливі питання життя Гетьманщини. Київ і Запоріжжя знову підкорялися гетьманові. Він спробував також реформувати українські військові частини через уніфікацію зброї й обмундирування й створення системи шкіл з військовою наукою для козацьких дітей. Протягом деякого часу без узгодження з Петербургом призначав полковників.

Нова імператриця Катерина ІІ, прагнучи до уніфікації й централізації державного керування, в 1764 &. після обігу Разумовского із проханням про введення спадковості гетьманства й розширення його прав остаточно ліквідувала гетьманство в Україні. Вся повнота влади зосередилася в руках президента 2-й Малороссийской колегії (1764-1786 р.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася із чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина й українця).

Ще в 1754 р. був ліквідований один з важливих ознак автономії - державна митниця на границі між Гетьманщиною й Росією.

Справі повного скорення України служили заходу російського уряду, здійснені в Слобожанщині. Улітку 1765 р. Катерина ІІ підписала маніфест про скасування на цих землях козацького пристрою. Слобожанщина перетворювалася в Слободско-Украинскую губернію. Її територія розділялася на п'ять провінцій. Головним органом керування стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися в гусарські. Старшини одержували російські військові звання, а козаки перетворювалися у військових обивателів. Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.

Наступним антиукраїнським заходом царського уряду було знищення в 1775 р. Запорізької Січі - останнього оплоту української вольниці й захисника прав і воль України. З ліквідацією Запоріжжя царський уряд провів реорганізацію адміністративного пристрою в Україні. В 1781 р. була ліквідована Малороссийская колегія, а на українських землях утворилися три намісництва - Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, об'єднані в Малороссийское генерал-губернаторство. В 1783 р. російське командування перетворило козацькі полки в полки карабінерів. Указом від 1783 р. селянство на Лівобережній Україні було закріпачено. В 1785 р. жалувана грамота дворянству, підписана Катериною ІІ, поширила всі дворянські права й привілеї на українську старшину.

Внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської колоніальної політики російського царату до кінця 18 ст. більша частина України була перетворена в колонію Російської імперії. Під владою Росії виявилася більшість українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина, Запоріжжя. Тільки Східна Галичина, Буковина й Закарпаття перебували під владою Австрійської імперії.