41. Прояви|вияви| автономії свідомості в процесах соціалізації, культурної ідентифікації і самореалізації особи |особистості|

У Росії загострюється|загостряє| проблема особової і національної ідентифікації. Людина не може жити без відповіді на питання: «Хто|КТО| я такий?» Психологічне уявлення людини про своє «Я», що характеризується суб'єктивним відчуттям|почуттям| своєї індивідуальної самотождественности| і цілісності поміщено|ув'язнений| в понятті ідентичність. Ототожнення людиною самого себе з|із| тими або іншими типологічними категоріями (соціальним статусом, роллю, зразком|взірцем|, групою, культурою).

Соціальна ідентифікація - ототожнення себе з|із| соціальною позицією або статусом. Культурна ідентифікація-ототожнення людини, себе з|із| культурою традицією. Групова ідентифікація - ототожнення себе з|із| тією або іншою спільністю (або групою).

Використовується також термін «психосоциальная| ідентифікація», який інтегрує різні аспекти індивідуальної самоідентифікації.

Ідентичність отримується людиною в ході індивідуального розвитку і є|з'являється| результатом психологічних процесів соціалізації, ідентифікації, особи|особистості| інтеграції. У міру засвоєння індивідом соціокультурних зразків|взірців|, норм, цінностей, ухвалення|приймання| і засвоєння різних ролей у взаємодіях з|із| іншими людьми його самоідентифікації змінюються і більш менш остаточно його ідентичність складається до кінця юнацького віку. Э. Еріксон виділяє і позитивні і негативні ідентифікації.

Закріпленню негативної ідентичності може сприяти практика «навішування ярликів», спеціальний або груповий тиск|тиснення|. Втрата індивідом ідентичності можлива у зв'язку з швидкими змінами в таких явищах, як відчуження, деперсоналізація, аномия|, маргіналізація, ролеві конфлікти. В період швидких змін в соціокультурній системі криза ідентичності може приймати масовий характер, що може мати і негативні і позитивні наслідки (забезпечення можливості|спроможності| закріплення технічних новин|нововведень|, нових традицій, соціальних норм зразків|взірців|, структурних змін, адаптації змін і адаптації індивідів до змін). Разом з тим|в той же час| механізм ідентифікації є|з'являється| необхідною умовою спадкоємності соціальної структури культурної традиції. Ідентифікація охоплює динамічні аспекти формування ідентичності.

Поняття «ідентифікації» було введене|запроваджувати| З. Фрейдом і активно використовувалося неофрейдистами| в психоаналітичній традиції ідентифікація трактується як центральний механізм, що забезпечує здібність «Я» до розвитку. Поняття «ідентифікація» розглядується|розглядає| як найважливіший механізм соціалізації, що полягає в ухваленні|прийманні| індивідом соціальних ролей, засвоєнні соціокультурних зразків|взірців| і моделей поведінки.

Відчуття гармонійної єдності з|із| тією або іншою культурно-історичною спільністю дозволяє людині осмислити значущість свого особистого|особового| буття і зберегти повноту і цілісність існування всупереч неминучому кінцю. Екзістенциональниє параметри особи|особистості| виявляються|опиняються| інваріантом соціально прийнятого способу організації буття, в рамках|у рамках| якого індивід повинен реалізувати свій унікальний особовий потенціал. При цьому социально–историческая| ідентичність групи оцінюється|оцінює| її членами як єдино автентичний|аутентичний|, достовірно людський спосіб існування, участь в якому залучає індивіда до вищої реальності і дає йому гарантії морального безсмертя.

Відстоюючи право на экзистенциональную| ідентичність, людські спільності прагнуть утвердить| пріоритет своєї культури, релігії, економічної і соціальної структури, інші форми колективного життя як не справжні.

Історична тенденція до створення|створіння| все більш широких соціальних идентичностей|, в рамках|у рамках| яких втрачає своє значення звичні расові, релігійні, культурні і економічні бар'єри, що розділяють людей, служить альтернативою псевдовидового типа|типу| суспільної|громадської| свідомості, коли соціально прийняті норми буття набувають|придбавають| статусу ексклюзивних. З цієї точки зору, ступінь|міра| групової ідентичності стає соціально-психологічним критерієм історичного процесу, який обернений у бік єдиної загальнолюдської ідентичності. Матеріальною основою психологічного зближення людських общностей| виступає|вирушає| сучасна НТР, що наближає технологічну суперідентичність майбутнього.

Проблема ідентичності сходить до концепцій культурного плюралізму, що затверджується в рамках|у рамках| культурної антропології. Концептуальне оформлення цієї проблематики відбувалося|походило| в 70-і роки, в ході подолання|здолання| парадигми «модернізація-традиційність» тієї, що виявила, свою явну неадекватність при поясненні культурних процесів, що здійснюються|скоюють| в не західних країнах. Категорія ідентичності багато в чому витіснила «традицію» як неадекватне поняття для опису існуючих процесів в культурі. Авторитетом ЮНЕСЬКО було визнано принципове значення принципу ідентичності в культурному самовизначенні суспільства|товариства| в міжнародних відносинах.

Чи можна зводити справу тільки до двох шляхів самореалізації людини: через «володіння», відповідно до принципу «мати» і через творчість через «бути» (Э. Фромм)? Гроші і влада по самій своїй суті можуть вважатися за виправданих як засоби задоволення базисних потреб. На етапі ж, коли нижчі потреби людини задоволені, для подальшого його розвитку і вдосконалення потрібні вже принципово інші засоби. Відомо, що гроші і влада автоматично ніколи не спричиняють за собою самоповаги і пошани інших до людини, не забезпечують дійсний авторитет, визнання, любов, прихильність, не дають широту кругозору, творчу активність, духовність, різносторонність і гармонійність. Тим часом самопроявление значного числа людей в наші дні здійснюється у межах задоволення переважно біологічних потреб, що стимулює такі процеси, як накопительство, споживач, культ речей, мода, престижне споживання.

Якщо одна частка|частина| російського суспільства|товариства| шукає шляхи|дороги| самопроявление| в задоволенні переважно біологічних потреб, то інша, навпаки, — в різних формах духовності, самоудосконалення, часто навіть аскетизму. Росія традиційно займала|позичала| і займає|позичає| провідне місце|місце-милю| в світі по кількості святих, праведників, мандрівників, а також монастирів.

Як завжди, в сферу уваги дослідників потрапляли саме ці полярні форми само проявів людини. Реальна ж людина зазвичай виявлялася поза увагою. Навряд чи можна вважати за перспективну установку на самореалізацію на базі абсолютизації як нижчих, так і вищих потреб. Річ у тому, що абсолютизація і вищих потреб, наприклад, у формі аскетизму, породжує ту ж неувагу до конкретної людини і зневагу ним. Для самопроявления необхідне задоволення як нижчих, так і вищих потреб.