62. Гіперчутливість негайного (гнт) і уповільненого (гут) типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати

Т-залежні або клітинні реакції – приклад гіперчутливість сповільненого типу (ГЧУТ), клінічні форми – контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія – під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна – після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів – лімфотоксинів; 3. патофізіологічна –виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі, бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння

ГНТ	ГУТ
1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ	1. розвивається через декілька годин або днів
2. зв’язана з LgE	2. не зв'язана з LgE але зв’язана з Т-л.ф. (Т-лімфоцит)
3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ	3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. (адаптивний перенос)
4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин	4.алергени – курпускулярні (бактерії, віруси) хімічні алергени
5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах	5. відбувається найчастіше у шкірі
6. можлива десенсибілізація	6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго

Механізм: ГНТ зв'язаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не зв'язана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.

63. Взаємодія клітин в імунній відповіді

Імунна відповідь характеризується:

1) специфічністю (реактивність спрямована тільки на певний агент, який називається антигеном);

2) потенціюванням (спроможністю виробляти посилену відповідь при постійному надходженні до організму одного і того ж антигену);

3) імунологічною пам’яттю (спроможністю розпізнавати і виробляти посилену відповідь проти того ж самого антигену при повторному його попаданні в організм, навіть якщо перше і наступні попадання відбуваються через великі проміжки часу).

Ці особливості відрізняють імунну відпо­відь від інших неспецифічних відповідей хазяїна (гострого запалення та неімунного фагоцитозу).

Толерантність до власних антигенів. Концепція «свого» і «чужого» є центральною в імунологічній реактивності (рис. 10.2). Велика кількість молекул в організмі є антигенами, тобто вони викликають імунну відповідь при введенні в інший організм, але не розпізнаються як антигени господарем. Неспроможність відповідати на власні антигени названа природною толерантністю. Цей феномен запобігає руйнуванню власних тканин імунною системою хазяїна. Толерантність до власних антигенів розвивається в ембріональному періоді, і це - прояв специфічності та пам’яті імунної відповіді.

Механізми природної толерантності повністю не розкриті, є дві основні теорії, які пояснюють даний феномен:

А. Клональне стирання: згідно цій теорії толерантність виникає шляхом елімінації в зародку тих клонів лімфоцитів, які здатні розпізнавати власні антигени, тому в постнатальному періоді в організмі немає клітин, здатних відповідати на власні антигени.

Б. Утворення клітин-супресорів: ця тео­рія припускає, що природна толерантність виникає у результаті утворення певних клі­тин-супресорів (лімфоцитів), які інгібують імунну відповідь на власні антигени.

Специфічність

Специфічність імунної відповіді залежить від спроможності імунної системи виробити майже необмежену кількість антитіл і в такій же мірі різний асортимент T-лімфоцитів, які несуть специфічні рецептори до антигенів на своїй поверхні. Антиген викликає відповідь специфічних В- чи T-лімфоцитів, які є запрограмованими на реакцію проти даного антигену (тобто, лімфоцит несе рецептори, специфічні для даного антигену). Функцію рецептора виконує імуноглобулін на B-клітині та імуноглобуліноподібна молекула на T-клітинах. При зустрічі з антигеном певний лімфоцит (B- або T-) вибірково розмножується, формуючи клон сенсибілізованих клітин виконавчої ланки, які забезпечують високо специфічну відповідь проти цього антигену: з B-клітин утворюються плазматичні клітини, які в свою чергу виробляють імуноглобуліни; з T-клітин — цитотоксичні T-лімфоцити (рис. 10.1). Ця специфічна відповідь в основному має захисний ефект (імунітет); однак інколи виникають несприятливі реакції, які викликають пошкодження тканин (гіперчутливість).