Тема 8.2 « лідерство»

3 Години – 2 бали

1. Теорія ситуаційного підходу

2. Стиль керівництва, орієнтований на завдання, та стиль керівництва, орієнтований на людину

1.Ситуаційний підхід. Виник у 60-ті роки ХХ ст. Передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. Згідно з цим підходом головним у забезпечені ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером ( нар. 1909 ), Ігорем Ансоффом ( нар. 1929 ), Майклом Портером ( нар.1947 ).

Ситуаційний підхід передбачає застосування менеджерами різних прийомів і методів управлінської діяльності.

Менеджери повинні:

а) володіти всіма прийомами і методами управлінської діяльності, знати їх слабкі і сильні сторони;

б) вміти правильно інтерпретувати ситуацію , в якій опинилося підприємство;

в) використовувати ті методи і прийоми управління , які в даній ситуації завдадуть найменшої шкоди підприємству і забезпечать найкращий результат.

Новітні управлінські концепції. Ситуаційний підхід зумовив появу новітніх управлінських концепцій , націлених на підвищення життєздатності та конкуренто - спроможності організації. Наприкінці 60-х років ХХ ст.. теорія менеджменту

збагатилася дослідженнями у найрізноманітніших галузях – психології, антропології, математиці, соціології, філософії, економіці, праві, логістиці тощо. Представники цих галузей інтерпретували менеджмент відповідно до своїх уявлень , відмінних від загальноприйнятого розуміння, внаслідок чого у теорії менеджменту склалася ситуація, яку стали характеризувати як « справжні джунглі» .

Найвідоміші серед цих концепцій – технократичний менеджмент ; сучасний біхевіоризм , продуктом якого стала теорія людського капіталу , управління за цілями ( стратегічне управління ); менеджмент якості за системою TQM ; система « канбан » ; інтрапренерство , реінжиніринг , концепція внутрішніх ринків корпорацій , теорії альянсів та ін.

Технократичний менеджмент. Його прибічники переносили методи управління технічними системами на процес управління людьми . Вони вважали , що варто лише раціонально організувати виробничу діяльність і налагодити контроль за її здійсненням , як підприємство стане ефективним . Основна увага повинна бути зосереджена на досконалості технології і раціоналізації виробництва та праці , які забезпечувала управлінська і інженерна еліта ( «теорія еліт»). Головна роль у суспільстві , на їх думку , має належати « технократам» - технічній інтелігенції , покликаній створити раціонально організоване технократичне суспільство ( теорія технократії , теорія індустріального суспільства ).

Сучасний біхевіоризм. Згідно з цією концепцією основним чинником підвищення ефективності організації є людські ресурси , тому вона дістала назву «теорія людського капіталу» . Ставлення до людей як до основного ресурсу , до капіталу , а не як до витрат виробництва – стрижневий постулат теорії. Згідно з нею основним орієнтиром є людина з її інтересами , мотивами , стимулами , ступенем задоволеності тощо. Особливого значення набувають проблеми довіри до систем управління , прийнятих рішень , їх виконання , керівників .

Управління за цілями (стратегічне управління ). Передбачає формування загальної концепції досягнення цілей організації , вирішення проблем , які стоять перед нею, і розподіл необхідних для цього обмежених ресурсів .

2.У процесі подальшої розробки проблеми дослідники зіткнулися з великою кількістю змінних, які врахувати неможливо. Нові умови вимагають нових підходів.

Найбільшу увагу та визнання дістала розробка Р. Блейком та Дж. Моутоном управлінської гратки.

Автори гратки доводять , що керівники організацій діють за двома паралельними напрямами: зосереджують увагу на виробництві і на людях . Залежно від акценту на ці напрями керівник може опинитись в будь-якому квадраті гратки , а отже , використовувати стиль, характерний для цього квадрата.

Ця гратка в закодованому вигляді подає 5 базових типів поведінки керівника :

1:9				|				9:9
				|
				|
				|
---------	---------	--------	---------	5:5	--------	--------	--------	-----------
				|
				|
				|
1:1				|				9:1

9 : 1- диктатор (авторитарний , директивний тип управління); головну увагу

приділяє виробництву і недостатньо уваги звертає на окремих людей і колектив у цілому ;

1 : 9- демократ (колективістський тип , свій хлопець) ; головну увагу приділяє людям , зміцненню колективізму та створенню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі;

1 : 1- песиміст (ліберальний тип , невтручання); не приділяє уваги ні людям, ні виробництву. Він не на своєму місці;

9 : 9- організатор (діловий тип , компетентний); максимум уваги приділяє людям і виробництву ;

5 : 5- маніпулятор (виважений тип , інтелектуал); приблизно порівну свою увагу приділяє людям і виробництву ;

Названі типи є основою для декодування в усіх квадратах гратки .

Різноманітність стилів керівництва в сучасному менеджменті є відображенням досягнень практики управління та різних поглядів теоретиків на цю проблему .

Ідеї і практичні висновки сучасних теоретиків можуть бути з успіхом використані в конкретних ситуаціях сучасного менеджменту.

Менеджер, котрий хоче працювати якомога ефективніше, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва протягом усієї своєї кар’єри. Керівник мусить навчитися користуватися різними стилями, методами і типами впливу, які найбільш доречні для конкретної ситуації. Кращий стиль керівництва той, який орієнтований на реальність. У спеціальній літературі ефективним вважається стиль керівництва, що змінюється залежно від ситуації. Тому жодний стиль керівництва не може

вважатися найефективнішим , відповідно і найкваліфікованіші керівники – ті, які можуть поводитися по-різному залежно від обставин.

Пристосування принципів керівництва до поточних потреб бізнесу називається ситуаційним управлінням або керівництвом із врахуванням непередбачених обставин.

Такий підхід ефективніший , ніж той , який надає перевагу якомусь одному стилю керівництва. Тому на практиці стилі керівництва, як правило, застосовуються не в чистому вигляді, а в різних поєднаннях.

Результативність того чи іншого стилю керівництва визначається конкретними умовами діяльності керівника, котрі, як правило, досить мінливі. Наприклад, перехід до авторитарного стилю керівництва виправданий лише за несприятливих умов виконання завдань. В інших випадках більш продуктивний демократичний стиль керівництва. Дещо нижчі показники авторитарно-демократичного й авторитарно-ліберального стилів керівництва. Найменш ефективний ліберальний стиль керівництва.

Найсприятливіші умови для розв’язання завдань сучасного підприємництва створюються в тих колективах, де в управлінні переважають компоненти демократичності.

Задоволеність внутрішньо організаційними стосунками вища при демократичному стилі керівництва. Авторитетне керівництво негативно позначається на соціально-психологічному кліматі в колективі. Дисциплінованість найбільш розвинута в колективах із демократичним та авторитетним стилем керівництва і менше – з ліберальним стилем керівництва. Менеджер, спираючись на свої знання, досвіт, інтуїцію, створює особисте уявлення про майбутнє бізнесу, перспективи фірми. До найважливіших обставин, що будуть мати великий вплив на керівника , належать такі.

1.Зростаюча взаємодія між фірмою і суспільством. Суспільство буде все більше визначати пріоритети в розподілі народногосударських ресурсів, що поставить фірму, підприємству, галузь в умови конкуренції та співробітництву з іншими типами організації, у тому числі й різними державними установами , органами освіти, охорони здоров’я, науки, культури т. ін.

2. Зростаючий вплив інформаційної індустрії . Він зумовлений прискореним розвитком новітніх технологій, диверсифікованістю і глобальними масштабами суспільного виробництва , активізацією міжнародних зв’язків, а також збільшенням числа факторів успіху, а відтак більшою складністю управлінських рішень.

3. Ускладнення діяльності фірми як системи, котра має внутрішні закономірності поведінки. Менеджери можуть ставати певною мірою і за певних обставин її заручниками.

4. Різноманітність вимог до фірми з боку зовнішнього середовища зростає. З одного боку, інтенсивна конкуренція, розширення економічних зв’язків і рух товарів у глобальному масштабі потребують швидких реакцій на зміну пропозиції та попиту. З іншого боку, розв’язання завдань з розвитку нових видів продукції, передових, високопродуктивних технологій і маркетингу все частіше будуть приводити до несподіваних змін, що неодмінно підвищить роль наукового передбачення та прогнозування.

Контрольні запитання :

1.В яких роках виник ситуаційний підхід?

2.Які прийоми передбачає застосування ситуаційного підходу?

3.Які новітні управлінські концепції зумовив ситуаційний підхід?

4.Які галузі застосовані у ситуаційному підході?

5.Що являє собою управлінська гратка Р.Блейка та Дж. Моутона?

6.Які 5 базових типів поведінки керівника надає ця гратка?

7.Чи може менеджер застосовувати один стиль керівництва?

8.Які найважливіші обставини мають великий вплив на керівника?

Самостійна робота №13