23. Лексика україської мови з погляду походження. Споконвічна українська лексика.

Лексика сучасної української мови склалася у процесі її історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. За своїм походженням вона неоднорідна. Най​більшу частину загальновживаної лексики (близько 90 відсотків) становить корінна (споконвічна, питома) лексика, до якої належать: слова з індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнослов'янській мові, та весь лексичний фонд, створений на українському мовному ґрунті. Решта лексичного складу мови – це за​позичення зі слов'янських та неслов'янських мов.

Корінна (споконвічна, питома) лексика

1) Слова з індоєвропейського мовного фонду – це лексика, що ши​роко вживана в усіх або багатьох індоєвропейських мовах. Тематично це:

​ назви спорідненості та свояцтва: мати, сестра, брат, дочка, син, жінка;

​  назви органів і частин тіла людини та тварини: око, зуб, серце, ясна, язик, лікоть;

​  назви тварин та їхніх продуктів: вівця, олень, вовк, їжак, журавель, орел, мураха, м'ясо, молоко, яйце, вовна;

​ назви рослин та їхніх частин: дерево, дуб, жолудь, кора, черемха, мох;

​ назви предметів та явищ природи: сонце, небо, день, весна, вода, град;

​ назви житла, господарських знарядь і предметів харчування: двері, колесо, мед, юшка, сіль;

​ назви дій, робіт, процесів: іти, лежати, знати, пекти, орати, їсти;

​ назви якостей: широкий, довгий, білий, світлий.

Індоєвропейська мовна єдність (існувала впродовж V-IV тисячоліття до P. X.) розпалася і на основі її діалектних угрупувань виникли нові мовні єдності (праслов'янська (спільнослов'янська), балтійська, германська, романська, іранська, кельтська та інші), що згодом перетворилися в сучасні групи індоєвропейських мов.

2) Слова зі спільнослов'янської мовної єдності (учені датують цей період приблизно між II тис. до P. X. та V ст. P. X.) – це слова, успадковані зі спільнослов'янської (праслов'янської) лексики, вони відомі в усіх чи більшості слов'янських мов.

Тема​тичні групи цих слів тотожні індоєвропейській лексиці. Це слова на означення

​ абстрак​тних понять (відвага, гріх, душа, користь, ласка, правда, свобода, честь);

​ назв тварин, птахів, риб (кінь, змія, соловей, окунь, жук);

​ предметів і явищ навколишнього світу (пе​чериця, сироїжка, ліщина, буря, вихор);

​ господарства (стайня, кроква, пліт, піч, весло, молот);

​ предметів харчування (коровай, пиво, сир, тісто, пиріг);

​ дій і робіт (варити, молотити, читати, киснути) тощо.

3) Власне українські слова – це слова, що виникли на українському мовному ґрунті. Власне українська лексика є вже в окремих пам'ятках давньоук​раїнської писемності. Кількісно – це найбільший шар корінної лексики, відмінний від інших слов'янських мов. Тематично – це надзвичайно багатий пласт слів, що передусім означають:

​ явища природи: віхола, хуртовина, завірюха, хурделиця, розвиднюватися;

​ місцевість: гай, узлісся, узбіччя, прірва, долина, галявина;

​ назви рослин, тварин, місцевостей: чорнобривці, бузок, суниці, очерет, вівця, ґава;

​ родинні зв'язки: дружина, родичі;

​ зовнішність: кремезний, дебелий, кволий, вродливий, чепурний, стрункий;

​ назви житла: садиба, обійстя, одвірок, комора;

​ предмети побуту: глечик, кухоль;

​ назви одягу, взуття: бриль, кожух, черевики, хустка, сорочка;

​ назви страв: галушки, пампушки, паляниця, голубці, деруни, узвар;

​ людські якості: гарний, кмітливий, дотепний, допитливий, балакучий;

​ назви дій: бадьорити, бентежити, бундючитися, вщухати, глузувати, мір​кувати, піклуватися, соромитися, журитися, удавати.

Самобутність та цілісність лексичного складу української мови засвідчують слова на зразок: глек, глузд, берегиня, нащадок, м'яз, стеля, очерет, грунь, твань, брунька, волошка, кульбаба, кучугура, тельбух, ластовиння, тяма, черес, комаха, дивовижа, блимати, борсатися, сахатися, дошкуляти, бентежити, збагнути, клі​пати, баритися, бгати, ласувати, вештатися, подейкувати, плекати, ущухати, кволий, вщерть та інші.

Запозичена лексика

Немає жодної мови, в якій не було б запозичень. Виокремлюють позамовні та мовні чинники.

Позамовні чинники запозичень: 1) політичні, економічні та культурні змі​ни в українському суспільстві, пов'язані з демократизацією суспільного життя; 2) швидкий розвиток науки і техніки; 3) відкритість до всього іноземного, що спри​чинило появу низки чужих слів.

Мовні чинники запозичень:

1) потреба в певний історичний період у якійсь лексемі, наприклад, музична термінологія перейшла з італійської мови, кораблебудів​на – з голландської;

2) заміна описової назви одним словом: апеляція – звернення з проханням про перегляд; реформа – зміна на краще; ратифікація – затвердження між​народного договору, що здійснює верховний орган влади;ноутбук – компактний пер​сональний комп'ютер;

3) вищий ступінь термінологічної визначеності: регенерація (мед.) – відновлення, реставрація (буд.) –відновлення;

4) мода на певні слова: амбасадор (посол, повноважний представник), бомонд (вишукане аристократичне то​вариство), фундація (заснування, створення, пожертвування коштів), меценат (бага​тий покровитель наук і мистецтва), раут (урочистий вечір).