48. Прислівя і приказки.

Прислів’я — влучний образний вислів, часто рит­мічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типі­зує різні явища життя. Прислів’я має повчальний характер. За інтонацією і граматичним оформленням прислів’я співвідноситься з реченням: Яка головонька, така й роз­мовонька. Не все те золото, що блищить. Суха ложка рот дере.

Приказка — влучний, часто римований вислів, близь­кий до прислів’я, але без повчання. Приказки в образній формі констатують предмет чи явище: тягти лямку, міря­ти на свій аршин, як котові сало.

Крилаті слова — стійкі образні вислови, засвоєні з фольклорних, літературних, наукових джерел, вислови ви­датних людей, історичних діячів: Ви любите на братові шкуру, а не душу! (Т. Ш.). Гомеричний сміх (Гомер). Див кличе над деревами («Слово о полку Ігоревім»), Живуща вода (Нар. тв.). Залізом і кров’ю (Бісмарк).

Фразеології також властиві явища синонімії: бити бай­дики — гав ловити — сидіти сиднем; ні се ні те — ні богу свічка, ні чорту кочерга — він такий, як хліб м’я­кий; антонімії: ні пари з уст — роззявити пельку; взяти в голову — викинути з голови.

49. Лексикографія. Основні типи сучасних словників.

Лексикографія (від лат. /ехг&ох — словник, grapho — пишу) — розділ мовознавства, що займається тео­ретичними проблемами укладення словників, збиранням, упо­рядкуванням та описом словникового матеріалу.

Як науково-прикладний розділ мовознавчої науки лек­сикографія тісно пов’язана з усіма іншими розділами, а пе­редусім — з лексикологією.

Залежно від лексичного матеріалу, способу його опрацю­вання й призначення розрізняють енциклопедичні словники і словники загальномовні (філологічні).

Енциклопедичні словники тлумачать не слова, а позна­чені словами поняття, дають відомості про історичних осіб, діячів науки, культури, пояснюють факти, явища з найрізно­манітніших галузей життя — науки, мистецтва, виробництва, економіки, політики, релігії, права. В енциклопедичному слов­нику охоплено лише іменники. Статті супроводжуються ілю­страціями (малюнками, таблицями, діаграмами тощо).

До енциклопедичних словників належать усі терміно­логічні словники-енциклопедії, біографічні словники. Таки­ми, наприклад, є «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ), «Шевченківський словник», «Українська літературна енцикло­педія» та ін.

Завданням лінгвістичного словника є пояснення слова (його значення як лексичної одиниці, походження, написан­ня, літературної вимови тощо).

Загальномовні (лінгвістичні) словники можуть бути од- номовні і двомовні (рідше багатомовні).

Фіксовані в словниках слова, що утворюють словникові статті, подаються з певними позначками (наголос), довідками (лексилогічного чи граматичного характеру), ілюстраціями.

За розташуванням слів словники поділяються на алфавітні і гніздові. Різновидом алфавітних словників є так звані зво­ротні (інверсійні) словники, в яких слова подаються в алфа­вітному порядку кінцевих літер слів. У гніздових словниках фіксуються гнізда споріднених слів за алфавітним поряд­ком первинного слова й усіх похідних у кожній словниковій статті.

Оскільки слово як основний об’єкт опису можна розгля­дати у багатьох аспектах (семантичному, структурному, сти­лістичному та ін.), то відповідно до характеру опису загаль- номовні словники поділяються на різні типи і види.

У тлумачному словнику трактується значення сло­ва. Цей словник відображає словниковий склад мови на пев­ному етапі його розвитку. Крім тлумачення значень, стисло подано довідки правописного характеру, граматичні і сти­лістичні, типові поєднання цього слова з іншими, фразеологічні звороти.

Найкращим тлумачним словником української мови є «Словник української мови» в 11-ти томах (К., 1970-1980)

Перекладні словники бувають дво-, тримовними (і більше): «Українсько-російський словник» у 6-ти томах, «Російсько- український словник» у 3-х томах, «Українсько-англійський словник» та ін.

Орфографічні словники є довідниками з написан­ня слів.

Орфоепічні словники подають відомості про вимо­ву слів та наголошування їх.

Історичні словники містять слова і звороти з різних пам’яток із перекладом цих слів на сучасну мову.

Етимологічні словники дають характеристику най­давнішого звукового складу слова, тлумачать походження і зміну значень слів на основі зіставлень із словами спільно­го кореня інших споріднених мов.

Словники синонімів подають слова «гніздовим» спо­собом: об’єднують за близькістю значень.

Словники омонімів реєструють і пояснюють зна­чення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Фразеологічні словники пояснюють значення фра­зеологізмів (одномовні), подають фразеологічні відповідни­ки з мови перекладу (двомовні).

Словники мови письменників фіксують слова і звороти з художніх текстів із тими значеннями, в яких вони використані митцем.