19. Червоні і білі м’язові волокна, особливості їх будови.

За співвідношенням міофібрил, мітохондрій і міоглобіну розрізняють три типи волокон:

• Червоні.

• Білі.

• Проміжні.

Більшість м’язів містять усі три типи волокон, але їх співвідношення залежить від функції того чи іншого м’яза. Червоні м’язові волокна характеризуються незначною товщиною, великою кількістю як міоглобіну в саркоплазмі так і цитохромів (дихальних ферментів) у багаточисленних мітохондріях. Білі волокна товщі, містять менше міоглобіну і мітохондрій. М’язи, у яких переважають червоні волокна, здатні до більш тривалої безперервної активності, ніж м’язи, які складаються з білих волокон, тому що їхня саркоплазма добре пристосована до забезпечення своїх енергетичних потреб. Білі волокна здатні скорочуватися швидше, ніж червоні, але вони порівняно швидше втомлюються, бо не можуть довго отримувати достатню кількість енергії. Властивості м’язових волокон міняються при зміні навантажень. Наприклад, у домашніх курей червоні волокна переважають у м’язах ніг, які активно використовуються, а м’язи грудей, які мало використовуються, містять мало червоних волокон. У диких птахів,здатних до тривалого польоту в грудних м’язах переважають червоні волокна.

М’язи, у яких переважають червоні волокна, здатні до більш тривалої безперервної активності, ніж м’язи, які складаються з білих волокон, тому що їхня саркоплазма добре пристосована до забезпечення своїх енергетичних потреб. Білі волокна здатні скорочуватися швидше, ніж червоні, але вони порівняно швидше втомлюються, бо не можуть довго отримувати достатню кількість енергії.

20. Класифікація м’язової тканини у хребетних тварин.

Існує морфо-функціональна та гістогенетична класифікація м’язових тканин. Згідно з морфо-функціональною класифікацією виділяють такі м’язові тканини:

1. Поперечно-смугасту, яка в свою чергу поділяється на :

• Скелетну .

• Серцеву.

2. Гладеньку ( непосмуговану).

М.Г.Хлопін запропонував генетичну класифікацію м’язових тканин і в залежності від їх походження виділив 5 гістогенетичних типів м’язів:

1. Соматичний тип (походить з міотомів – це скелетна м’язова тканина).

2. Целомічний тип (походить із вісцерального листка бічної пластинки мезодерми).

3. Вісцеральний тип (походить із мезенхіми бічної пластинки).

4. Невральний тип (походить із нервової трубки, зокрема це гладкі міозити м’язів райдужної оболонки ока).

5. Епідермальний тип (походить із шкірної ектодерми, включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних та слізних залоз).

21. Ровзиток і регенерація скелетного м’яза.

Скелетні (соматичні) м’язи утворюються із міотомів, із подовжених тісно розташованих клітин, які лежать поздовжніми рядами вздовж тіла зародка. Ці клітини називаються міобластами. У їх цитоплазмі є тонка фібрилярність обумовлена, імовірно, присутністю мікротрубочок або “ініціальних” філаментів. Актинових і міозинових філаментів у них ще не має. Міобласти можуть швидко розмножуватися.На наступному етапі розвитку ці клітини починають мігрувати в оточуючу мезенхіму, де утворюються в майбутньому м’язи. Тут вони розміщуються у вигляді ланцюжків і зливаються один з одним, утворюючи невеликі симпласти. Надалі в їх цитоплазмі появляються специфічні структури: тонкі й товсті протофібрили. Вони розміщуються невпорядковано, мають вигляд сплетінь. Згодом протофібрили упаковуються в більш щільні пучечки – міофібрили і розташовуються у периферійній зоні симпластів, а ядра – у центральній їх частині вздовж повздовжньої осі. Це “м’язові трубки”.

Поблизу м’язових трубок розміщуються малодиференційовані клітини, які ніби вдавлюються у м’язові трубки, будучи відділені від неї плазмолемою. Це сателітоцити, які довгий час, іноді впродовж усього життя волокна, можуть зберігатися. Зазвичай, частина сателітоцитів використовують в процесі росту м’язів. При дальшій диференціації м’язові трубки перетворюються у диференційовані м’язові волокна. В процесі перетворення ядра діляться і число їх значно збільшується, змінюється і розміщення – вони переходять на периферію під сарконему , а міофібрили, число яких також збільшується, зміщуються в глибину волокна. Поступово із хаотично розташованих пухирців формується саркоплазматичний ретикулум; в певних ділянках волокна виникають вгинання плазмолеми в середину волокна, що веде до утворення Т-трубок. Появляються Z- і М-лінії, дещо більш чіткими стають А- та І-диски тощо.

Джерелом регенерації скелетної м’язової тканини є міосателітоцити. Під час росту організму, вони діляться, а дочірні клітини вбудовуються в кінці симпластів. Із закінченням росту розмноження міосателітоцитів згасає. Після пошкодження м’язового волокна на деякій протяжності від місця травми, воно руйнується і його фрагменти фагоцитуються макрофагами. Відновлення здійснюється за рахунок двох механізмів: компенсаторної гіпертрофії самого симпласта і проліферації міосателітоцитів. У симпласті активуються гранулярна ендоплазматична сітка і апарат Гольджі. Проходить синтез речовин, необхідних для відновлення саркоплазми і міофібрил, а також зборка мембран, так що відновлюється цілісність плазмо леми. Пошкоджений кінець міосимпласта при цьому потовщується, утворюючи м’язову бруньку. Міосателітоцити, які збереглися поряд із пошкодженням діляться. Одні з них мігрують до м’язової бруньки і вбудовуються в неї, інші зливаються (так само як міобласти при гістогенезі) і утворюють м’язові трубки, які потім входять до складу знову утворених м’язових волокон або формують нові волокна.