Тема 1. Поняття господарського права та господарських правовідносин. Господарське законодавство

Тема 2. Господарське законодавство.

Тема 3. Загальна характеристика суб‘єктів господарських правовідносин.

Тема 4. Правове становище підприємств.

Тема 5. Правове становище господарських товариств.

Тема 6. Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання.

Тема 7. Поняття господарських зобов‘язань та підстави їх виникнення.

Тема 8. Господарський договір як правова форма господарських зв‘язків.

Тема 9. Порядок укладення, зміни та припинення господарських договорів.

Тема 10. Відповідальність у господарському праві.

Тема 11. Форми господарсько-правової відповідальності.

Тема 12. Банкрутство як правовй механізм регулювання господарської діяльності.

Тема 13. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі

провадження у справі про банкрутство.

Тема 14. Поняття та система антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні

Спеціальна частина господарського права як навчальної дисципліни містить матеріал про правове регулювання господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя. Це такі інститути:

Тема 15. Загальні засади врахування специфіки окремих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання.

Тема 16. Правове регулювання господарсько-торгівельної діяльності.

Тема 17. Правове регулювання біржової діяльності.

Тема 18. Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин).

Тема 19. Правове регулювання капітального будівництва.

Тема 20. Правове забезпечення інноваційної діяльності.

Тема 21. Правове регулювання цін та ціноутворення.

Тема 22. Правове регулювання фінансової діяльності.

Тема 23. Особливості правового регулювання комерційної концесії.

Тема 24. Правове регулювання страхової діяльності.

Тема 25. Основи правовго регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тема 26. Основи правового регулювання діяльності транспорту.

Господарська діяльність — це складні ланцюжки господарських відносин між учасниками господарського життя. Відповідно до ч. 1. ст. 3 ГК України господарською діяльністю визнається діяльність суб”єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Однак, у деяких нормативно-правових актах містяться і альтернативні визначеня терміну господарської діяльності, зокрема:

• ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. господарська діяльність визначається як будь – яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, які виступають у формі товару;

• Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у п. 1.32 визначає, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

Враховуючи вищенаведене, господарська діяльність характеризується наступними ознаками:

• здійснюється суб’єктами господарювання;

• зміст такої діяльності полягає у виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що відбувається не для задоволення власних потреб виробників, а для задоволення потреб інших осіб (споживачів);

• результати такої діяльності (товари, роботи, послуги) мають вартісний характер і реалізуються за відповідну плату, тобто функціонують у формі товару;

• господарська діяльність здійснюється на професійних засадах;

• наявність спеціального суб’єкта, що зазвичай повинен мати статус суб’єкта господарювання;

• в процесі господарської діяльності відбувається поєднання приватних інтересів виробників (отримання прибутку, досягнення певних економічних та соціальних результатів) та публічних інтересів держави і споживачів (отримання певних благ, сплата податків та зборів, забезпечення зайнятості населення тощо.)

В залежності від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України виділяють два її види – господарська комерційна діяльність та некомерційна господарська діяльність.

Господарська комерційна діяльність (підприємництво) – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У ст. 44. ГК України закріплено принципи (основи) підприємницької діяльності:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійне формування підприємцем програм діяльності; вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги згідно із законом;

- вільний найм підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

- вільне розпорядження прибутком, який залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Виділяють такі основні ознаки підприємницької діяльності:

• перша ознака підприємницької діяльності – її ініціативність і самостійність, що відображено в нормі ст.. 43 ГК України;

• друга ознака підприємницької діяльності – творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор.

• третя ознака підприємницької діяльності – систематичність ( регулярність, професійність, постійність). Учені-економісти інколи не вважають систематичність характерною ознакою підприємництва, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписуються у відносно короткотривалі угоди. Однак, вчені-юристи одностайно визнають ознаку систематичності необхідною рисою підприємництва, однак визначають її по-різному: постійність, професійна основа діяльності, її регулятивний характер. Усі ці характеристики разом утворюють систематичність.

• четверта ознака підприємницької діяльності – її ризиковий характер, тобто перекладення на підприємця тягара передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів стосовно їх превенції або усунення, не пов’язане з поведінкою підприємця.

• п’ята ознака – цільове спрямування на отримання прибутку.

• Шоста ознака – самостійна юридична відповідальність. Мається на увазі те,що підприємці зобов’язані дотримуватися чинного законодавства, і їх відповідальність не обмежується одним видом юридичної відповідальності, а є такою, яка поєднує всі її вияви.

• Сьома ознака підприємницької діяльності – соціально-відповідальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що компанії мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у розв’язання суспільних і соціальних проблем.

Некомерційна господарська діяльність – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється господарюючими суб’єктами та спрямована на досягнення економічних, соціальних чи інших результатів без мети отримання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва заборонено законом (органи державної влади і органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, політичні партії, громадські обєднання і благодійні організації.

2. Поняття господарських правовідносин, їх відмінність від правовідносин, які виникають у сфері державного та адміністративного управління. Предмет господарських правовідносин. Організаційний та майновий елемент господарських правовідносин.

Господарські правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у сфері безпосереднього здійснення господарської діяльності чи керівництва (організації) такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

Господарські відносини надзвичайно різноманітні. Однак вони мають спільні риси, що дозволяє виділити їх в окрему категорію. Господарські правовідносини складаються щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) або щодо керівництва (організації) такою діяльністю. Крім того, специфічними ознаками цих відносин є:

• особливий суб’єктний склад (обов’язковим учасником цих відносин є суб’єкт господарювання — індивідуальний підприємець або господарська організація);

• поєднання майнових та організаційних елементів: наприклад, створення підприємства включає як організаційні елементи (державна реєстрація, ліцензування тощо), так і майнові (наділення підприємства відповідною майновою базою).

• сфера застосування – економіка різного рівня.

• зміст – безпосереднє здійснення господаської діяльнсті та/або керівництво такою діяльністю.

Господарські правовідносини класифікують за різними ознаками:

1) За характером правовідносин виділяють (ч. 5-6 ст. 3 ГК України):

• відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації товару);

• відносини щодо керівництва (в т. ч. організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування в сфері господарювання, контроль власника майна за ефективністю використання останнього підприємством, що створене цим власником);

2) за взаємним становищем сторін:

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника);

3) за сферою дії (ч.7 ст. 7 ГК України):

• внутрішньогосподарські (виникають всередині господарської організації, в т. ч. між її структурними підрозділами);

• міжгосподарські або зовнішньо-господарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання);

4) за галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають:

• правовідносини в галузі промисловості;

• правовідносини в галузі сільського господарства;

• правовідносини в галузі транспорту;

• правовідносини в галузі капітального будівництва;

• правовідносини в сфері приватизації;

• правовідносини в сфері антимонопольного регулювання тощо.

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) обумовлює наявність кількох методів правового регулювання, що є особливістю господарського права.

Господарські відносини як предмет регулювання складаються з двох елементів – організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб’єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є укладення суб’єктами господарювання господарського або організаційно-господарського договору, що є наслідком реалізації планів учасників господарських відносин (бізнес-плани, плани економічного і соціального розвитку тощо).

У підсумку зазначимо, що учасниками господарських правовідносин є: суб’єкти господарювання; споживачі; органи державної влади, наділені господарською компетенцією; органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; громадяни, громадські й інші організації, котрі виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють стосовно них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.