3. Виконання та припинення господарських зобов‘язань.

Суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘зання належним чином і в натурі.

Виконання зобов‘зання належним чином означає виконання його відповідно до вимог закону, інших нормативно-правових актів, договорів. Це стосується і місця, і часу виконання зобов‘язання, і можливості (неможливості) його розстрочення виконання (ст.197 ГК України).

Вимога закону щодо виконання господарського зобов‘язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України. Зобов‘язання також повинно бути виконано у повному обсязі та вчасно.

Господарські зобов‘язання припиняються у випадку (ст.ст. 202-208 ГК України):

• виконанням, проведеним належним чином (ч.1,2 ст.202 ГК України);

• зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов‘язання (ч.3-5 ст. 203 ГК України);

• у разі поєднання управненої та зобов‘язаної осіб в одній особі (ч. 2 ст.204 ГК України);

• за згодою сторін (ч.1 ст.204 ГК України);

• у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст.ст. 206-207 ГК України);

• через неможливість виконання (ст. 205 ГК України);

• в інших випадках, передбачених ГК України.

Тема 8. Господарський договір як правова форма господарських зв'язків

1. Поняття та ознаки господарського договору.

В умовах розвитку ринкової економіки господарський договір стає істотним регулятором ринкових відносин, засобом регулювання господарських взаємовідносин між суб’єктами господарювання щодо забезпечення виробництва матеріалами, сировиною, енергетичними ресурсами та реалізації готової продукції. Незважаючи на широке вживання цього терміна в господарській практиці, чинне поняття не містить чіткого визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвячена гл. 20 – «Господарські договори».

Термін “господарський договір” використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що грунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язань сторін.

Основним є друге значення, а перше і третє — обслуговуючими.

Ознаки господарського договору, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (в т. ч. цивільних):

1) особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником господарського договору є суб'єкт господарювання — індивідуальний підприємець чи господарська організація);

2) спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин;

3) тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньофірмовим плануванням;

4) поєднання в договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання тощо).

Узагальнивши вищезгадані ознаки, можна дати таке визначення:

Господарський договір — це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) 'їх господарської діяльності з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтерсів. Водночас, і, виходячи з публічних інтересів в господарському договорі Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов’язання. Господарське зобов’язання – це врегульоване правом господарське відношення, внаслідок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій – передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).

Категорія господарського зобов’язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов’язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов’язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов’язання узагальнює договірні господарські зобов’язання, основані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору – це сукупність господарських зобов’язань сторін, тобто їх взаємних прав та обов’язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов’язань. Господарський договір – це юридичне джерело договірних господарських зобов’язань.