2. Приватні підприємці як суб'єкти господарського права

Одним із суб’єктів господарського права є індивідуальні підприємці. Це порівняно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена, її легалізація в Україні відбулася відповідно до Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” (втратив чинність). Ст. 42 Конституції України закріпила правило, згідно з яким «кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Слово «кожен», що застосоване в конституційній нормі, дозволяє дійти висновку про об’єктивне право всіх фізичних осіб на підприємництво.

Приватні підприємці — це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства), з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов”язаннями усім майном, що їм належить на праві власності.

Правове становище приватних підприємців визначається: ГК України (ст. 128), ЦК України (ст. 50-54), законами України: від 15.05.2003 року „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (ст.47).

Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб Щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не мають права займатися підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, державні службовці, народні депутати України та інші особи, які уповноважені здійснювати функції держави; особи, які мають непогашену судимість за корисливі злочини (крадіжки, хабарництво тощо). Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб’єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України від 15.05.2003 року „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Особливістю правосуб’єктності фізичних осіб-підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб, оскільки вони відповідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але і всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній сумісній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення.

Приватний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб’єктів.

Так, приватні підприємці не мають права здійснювати такі види діяльності:

а) що становить монополію держави, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів (за деякими винятками), психотропних речовин (за деякими винятками), виготовленням та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);

б) провадження якої законом передбачається у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки створюються на акціонерних чи пайових засадах у спеціальному порядку щонайменше трьома засновниками та ін.);

в) для здійснення якої законом передбачено необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, визначеному Законом України від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Для отримання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що визначається Кабінетом Міністрів України (це підпорядковані Кабінету Міністрів міністерства та відомства, до сфери діяльності яких входить той вид підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню) такі документи:

— заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються відомості про суб'єкта господарювання — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів — для фізичної особи;

— вид господарської діяльності, на провадження якої заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі (що може мати місце у разі виявлення недостовірних даних у поданих заявником документах, також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов) у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви яро видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачено інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Для здійснення окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників — платників фіксованого сільськогосподарського податку, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) законодавством України передбачається необхідність отримання торгового патенту — дозволу на торгівлю, що видається за плату суб’єктам підприємницької діяльності, в т. ч. індивідуальним підприємцям, державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів (за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг), а при застосуванні пересувної торговельної мережі — за місцем реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок надання торгового патенту встановлюється згаданим законом.

Приватні підприємці повинні дотримуватися вимог законодавства щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших вимог.

Приватні підприємці є важливим суб'єктом господарського права, однак основними учасниками господарських правовідносин, яким належить найбільша питома вага у процесі господарювання, є господарські організації.