2. Витрати виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах. Закон спадної віддачі

Витрати виробництва, які робить фірма на виробництво продукції, залежать від тривалості заміни всіх зайнятих ресурсів. Багато видів ресурсів можна замінити легко і швидко (сировину, паливо, енергію і т.п.). Інші ресурси вимагають більше часу для освоєння. Наприклад, виробничі будівлі, машини, обладнання. Їх заміна вимагає тривалого часу. На деяких підприємствах заміна виробничих ресурсів може зайняти кілька років. Оскільки на заміну різних використовуваних у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, розрізняють короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період часу, протягом якого підприємство не може замінити своїх виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності їх використання й обсяг виробництва продукції. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої (чи меншої) кількості живої праці, сировини та інших ресурсів, тобто існуючі виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно.

Довгостроковий період з точки зору фірми – це період, достатній для заміни всіх зайнятих ресурсів, включно з виробничими потужностями. З точки зору галузі він дозволяє підприємству розформуватися і залишити галузь, а новим фірмам організуватися і ввійти в галузь. Потрібно відзначити, що короткостроковість і довгостроковість є поняттями умовними і різними для різних галузей. Їх тривалість залежить від характеру виробництва і його технологічного циклу.

Уже зазначалося, що протягом короткострокового періоду фірма може змінити обсяг виробництва шляхом застосування більшої кількості змінних ресурсів. А тепер простежимо, яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру застосування щораз більшої кількості змінних ресурсів при незмінних виробничих потужностях.

Наведемо такий приклад. Припустимо, на виробництві працював 1 робітник і виробляв 10 одиниць продукції. Поява другого дала ще 15 одиниць. Залучення 3, 4, 5 дають менший приріст продукції (12, 10, 8). Продуктивність або віддача наступних робітників спадає, а сьомий став граничним. Його праця дала найменший приріст продукту. Залучення 8-го не дає ніякого приросту, а 9-й зумовлює зменшення приросту продукції. Його продуктивність є спадною. Такою буде продуктивність кожного наступного робітника.

Отже, на певному етапі кожен додатковий вклад праці у виробництво (при інших незмінних умовах) дає менший приріст продукту, ніж попередні. Приріст продукції за рахунок змінного фактора, за яким починається спад (скорочення) виробництва, називається граничним приростом

Ця залежність між зростаючою кількістю ресурсів і зменшенням обсягу виробництва становить закон спадної віддачі. Він полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне залучення одиниць змінного ресурсу до незмінного дає менший додатковий ефект (в розрахунку на кожну одиницю змінного ресурсу).

Дію закону показано нами в короткостроковому періоді, коли інші ресурси залишаються незмінними, а в довгостроковому періоді, коли змінюються всі ресурси, змінюється й дія закону. На початку збільшення змінного ресурсу виробництво зростає швидко. Діє позитивний ефект масштабу. Цьому сприяє ряд факторів, які діють у напрямку зниження середніх витрат виробництва, а саме: 1) спеціалізація праці, яка поглиблюється в міру зростання розмірів виробництва; 2) спеціалізація управлінського персоналу; 3) ефективне використання капіталу; 4) виробництво побічної продукції.

Але на певному етапі починає діяти негативний ефект масштабу. Цє значить, що залучення додаткового змінного ресурсу дає негативний ефект. Отже, якщо перед підприємцем виникає проблема розширення виробництва і визначення потреби в додаткових ресурсах, то за основу потрібно брати граничні витрати. Обсяг виробництва слід розширювати доти, доки граничні витрати не перевищують граничний приріст. Максимальний прибуток буде одержано тоді, коли граничний приріст дорівнюватиме граничним витратам.