10) « Священний союз», рішення його конгресів

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху і забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр.

Так званий акт Священного союзу було підписано 26 вересня 1815 р. в Парижі російським імператором Олександром I, австрійським імператором Францом II і прусським королем ФрідріхомHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC_III" ВHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC_III"ільгельмом III.

19 листопада 1815 до Священного союзу приєднався французький король Людовик XVIII, а потім і більшість монархів Європи. Великобританія, яка не приєдналася до Священного союзу, підтримувала його політику по ряду питань, особливо в перші роки після створення союзу, і брала активну участь у його конгресах. Провідну роль на конгресах відігравали Олександр I і Меттерніх.

На першому Ахенському конгресі 1818 р. було вирішено питання про дострокове виведення союзних окупаційних військ з Франції, вжито заходів по збереженню в Європі державних кордонів, встановлених Віденським конгресом, і абсолютистських режимів.

У листопаді 1820 на Троппауському конгресі Росія, Австрія та Пруссія підписали протокол, який проголошував право їх збройного втручання у справи інших держав з метою боротьби з революцією. Згідно з рішеннями цього конгресу Австрія придушила Неаполітанську революцію 1820—1821 і революцію 1821 в П'ємонті.

Лайбасський конгрес 1821 р., був продовженням конгресу у Троппау, санкціонував австрійську інтервенцію в Неаполі та П'ємонті. На Веронському конгресі 1822, останньому конгресі Священного союзу, було прийнято рішення про збройне втручання в іспанські справи. (1823 р. французька армія вторглася в Іспанію, відновивши в ній абсолютизм). Конгрес засудивповстання проти турецького панування у Греції і відмовився прийняти грецьку делегацію, що приїхали за допомогою у Верону.

Загострювались протиріччя між Священним союзом та Великобританією (зокрема, у зв'язку з виявившимися на Веронському конгресі відмінностями їх позицій по відношенню до війни за незалежність іспанських колоній в Латинській Америці), а також всередині союзу — між Росією та Австрією з питання про ставлення до грецького національно-визвольного повстання 1821—1829 рр.

Революційний і визвольний рух продовжував розвиватися, всупереч усім зусиллям європейських монархів. У 1825 р. в Росії відбулося повстання декабристів. У 1830 р. спалахнули революції у Франції таБельгії. Почалося повстання проти царизму у Польщі (1830—1831 рр.). Це завдало важкий удар самому існуванню спілки, спроби його відновлення скінчилися невдачею.

11)Політика великих держав Європи стосовно революційних і національних рухів 20-х рр.. Хіх ст.

Головною подією на шляху до розвитку капіталізму були революції у Західній Європі, які охопили період з 1789 – 1871 рр. Буржуазні революції, які відбулися в 40-х рр. ХІХ ст. у Німеччині, Франції, Італії, Австрії основними завданнями ставили знищення феодально – абсолютиських режимів, впровадження буржуазних принципів в економічних і суспільнополітичних відносинах. Але кожна з них мала свою особливість. Наприклад революція в Італії ставила завдання звільнення північної частини Італії від Австрійського гніту.

В наслідок буржуазних революцій капіталізм набув панівного становища в соціальноекономічних і політичних структурах.

Перемога в буржуазних революціонерів обумовила швидке зростання виробництва, розширення ринків, зміцнення економічних зв’язків як у середині держави, так і між державами. Капіталістичне виробництво, яке прийшло у формі мануфактурного виробництва, поступово не задовольняє інтереси буржуазії. Буржуазія вкладує свої капітали в розвиток техніки і технологій. Починається процес промислового перевороту. В результаті цього перевороту утвердився капіталістичний спосіб виробництва.

Промисловий переворот мав дві сторни:

- технічну (заміна ручних знарядь праці машинами);

- соціальну (означала лом у всіх суспільних відносинах).

Посилюється концентраціяь виробництва, що призвело до зростаючого багатства у невеликої кучки влаників і до величезних мас пролетаріату, які не мали ніякої власності.

Формуються два протилежні класи суспільства:

- буржуазія;

- пролетаріат.

В суспільстві створюється нова розтановка класов боротьби і нова розтановка класових сил. Перемога буржуазних революціонерів і промислових керівників привела до створення відповідної капіталістичної форми політичної влади. В США утвердилась буржуазна республіка, в Англії – конституційна монархія, в Німеччині – напівабсолютиський режим, в Росії – абсолютна монархія.

Політичні течії (політичні рухи):

1. Політичний рух монархічного напрямку – захищав інтереси феодального класу, реакційних прошатків в буржуазії.

2. Буржуазно-консервативний рух – виражав інтереси крупної буржуазії і феодалів, що обуржуазились. Цей політичний рух завжди являвся гальмом в розвитку демократії, виявляв відкриту контрреволюційн.

3. Буржуазно-ліберальний рух – він об’єднував прибічників проведення найбільш радикальних реформ. Був сторонником розвитку буржуазної демократії.

4. Дрібнобуржуазний рух – виражав інтереси дрібної буржуазії ( робочого класу, вихідців із села).

5. Робітничий рух – кооперативи, просвітницькі громадські організації, страхові каси, профспілки, а з годом політичні і соціально-демократичні партії.

В останнє десятиліття ХІХ ст. майже всі капіталістичні країни вступають в нову стадію розвитку капіталізму – імперіалізм.