8) Дипломатична боротьба на Віденському конгресі

Віденський конгрес 1814—15, міжнародний конгрес, що завершив війни коаліцій європейських держав з наполеонівською Францією; відбувався у Відні у вересні 1814 — червні 1815. У Ст до. брали участь представники всіх європейських держав (окрім Туреччини). Провідну роль на конгресі грали Росія (Олександр I, До. Ст Нессельроде, А. До. Разумовський), Великобританія (Р. С. Каслрі, пізніше А. В. Велінгтон) і Австрія (Франц I, До. Меттерніх). Прусську делегацію очолювали До. А. Гарденберг, Ст Гумбольдт, делегацію Франції — Ш. М. Талейран. Найважливішими завданнями Ст до. були відновлення феодальних порядків, ліквідованих під час Великої французької революції і наполеонівських воєн, реставрація ряду повалених династій, боротьба з революційним і національно-визвольним рухом, створення гарантій проти повернення до влади Наполеона і відновлення Францією завойовних воєн, переділ Європи в інтересах держав-переможниць.

Унаслідок гострої дипломатичної боротьби переговори, які велися в обстановці безперервних балів, карнавалів, маскарадів і театральних вистав, надзвичайно затягнулися. Крилатими сталі слова австрійського дипломата князя де Ліня: «Конгрес танцює, але не рухається вперед». Різкі розбіжності між союзниками виявилися по багатьом проблемам перевлаштування Європи і перш за все з польсько-саксонського питання.

Царський уряд ставив своєю за мету приєднати до Росії майже всі польські землі; воно розраховувало компенсувати втрату Пруссією частини Польщі передачею їй Саксонії. Цей план зустрів протидію Великобританії, що опасалася подальшого зростання могутності Росії, а також Австрії, що прагнула перешкодити зміцненню позицій як Росії, так і своєї суперниці Пруссії. Розколом між союзниками скористався Талейран, що Проголосив себе захисником принципів легітимізму і прав малих країн. Талейрану удалося добитися допуску Франції на закриті наради Росії, Великобританії, Австрії і Пруссії, що визначали всю діяльність Ст до.

  3 січня 1815 Великобританія, Австрія і Франція підписали таємний договір, направлений перш за все проти Росії, а також проти Пруссії (Віденський секретний договір 1815). Росія і Пруссія вимушені були піти на поступки в польсько-саксонському питанні.

  Загальна небезпека, що виникла після втечі Наполеона з острова Ельба і його висадки 1 березня 1815 у Франції (див. «Сто днів» ), сприяла зближенню учасників Ст до., які утворили нову (7-у) коаліцію проти Наполеона. 9 червня 1815 був підписаний завершальний (генеральний) акт Ст до. Він передбачав позбавлення Франції всіх її завоювань, Бельгія і Голландія були об'єднані в Нідерландське королівство, яке разом з Пруссією і Австрією повинне було утворити «бар'єр» проти можливих нових спроб Франції почати війну. Велика частина колишнього Варшавського герцогства, що отримала назву Королівства (царства) Польського, відійшла до Росії, Познань залишилася у складі Пруссії, Галіцию зберегла Австрія, Краків був проголошений «вольним містом» (див. Краківська республіка ) . Пруссія отримала майже половину території Саксонії, економічно високорозвинені Рейнську провінцію і Вестфалію; це різко підсилило позиції мілітаристської Пруссії в Германії. У Італії було відновлено Сардінське королівство, якому були повернені Савойя і Ніцца. Ломбардія і Венеція відійшли до Австрії, що разом з фактичним контролем Австрії над всіма італійськими державами (окрім Сардінського королівства) забезпечувало австрійське панування в Італії. З 19 швейцарських кантон була утворена Швейцарська конфедерація і був гарантований «вічний нейтралітет» Швейцарії. Німецькі держави і частина володінь Австрії увійшли в Німецький союз, в якому було забезпечено переважаючий вплив Австрії. Норвегія була відокремлена від Данії — колишнього союзника Наполеона і передана Швеції. За Великобританією, що закріпила і розширила своє морське, колоніальне і торгівельне переважання була збережена велика частина захоплених нею під час війни територій, у тому числі острів Мальта, Іонічні острови, Капськая колонія (у Південній Африці), острів Цейлон. Один з додатків до Завершального акту містило заборону торгівлі неграми. Ст до. вперше встановив одноманітність в номенклатурі і старшинстві рангів дипломатичних представників.

  Ст до. закріпив нове співвідношення сил, що склалося до кінця наполеонівських воєн, а також ведучу роль Росії і Великобританії в міжнародних відносинах, яка зберігалася потім декілька десятиліть. На Ст до. політика царської Росії, буржуазно-аристократичної Великобританії, габсбургськой Австрії і ін. його учасників мала реакційний, загарбницький характер. Конгрес повністю ігнорував національний принцип і особливо права малих країн і народів. Система стосунків, створена Ст до., була доповнена проголошенням у вересні 1815 Священного союзу . Проте Ст до. виявився не в змозі ліквідовувати результати революції і наполеонівських воєн. Вирішення Ст до. мали складний класовий характер, відображаючи своєрідне переплетення феодальної і раннебуржуазной реакції. У вирішеннях Ст до. відносно стійкими виявилися ті елементи, які знаходилися у відкритому або прихованому протиріччі з принципами легітимізму і об'єктивно зберігали можливості для буржуазного розвитку. Крах системи, створеної Ст до., відбувалося нерівномірно. Вже через 15 років після конгресу сталася Липнева революція у Франції і була проголошена незалежність Бельгії, потім послідували революції 1848—49 і пізніше — об'єднання Італії і об'єднання Німеччини.