17) Міжнародне значення австо-угорського дуалізму

Австро-угорська угода, Австро-угорський компроміс нім. Ausgleich; угор. kiegyezés) — договір, укладений 15 березня 1867 р. між австрійським імператоромФранцом Йосифом I і представниками угорського національного руху на чолі з Ференцем Деаком, відповідно до якого Австрійська імперія перетворювалася вдуалістичну монархію Австро-Угорщину. Угодою передбачалося надання угорській частині держави повної самостійності у внутрішніх справах, при збереженні на рівні загальноімперського уряду лише питань зовнішньої, військово-морської та фінансової політики. Створення Австро-Угорщини було способом подолання затяжної кризи імперії, викликаної піднесенням національних рухів народів країни, зміцненням національних еліт, військовими поразками в австро-італо-французькій 1859 р. іавстро-прусській 1866 р. війнах, зростанням панслов'янської загрози, а також провалом спроб реформування імперії на принципах централізму.

Сучасні історики вважають, що австро-угорська угода була єдиним можливим способом збереження для Габсбурзької монархії статусу великої держави. Завдяки угоді до початку Першої HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0"свHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0"ітової війнирозвиток Австро-Угорщини був відносно спокійним. Імперія вступила в смугу бурхливого економічного розвитку та модернізації всіх сторін суспільного життя. Компроміс покінчив з режимом абсолютизму і створив для обох частин монархії конституційну ліберальну форму правління. Проте новий державний устрій мав яскраво виражені недоліки, серед яких найважливішим було збереження сильної влади імператора, фактично врівноважує роль парламентських структур, і незадоволення інтересів інших націй імперії. Саме ці фактори в умовах поразки у війні зіграли фатальну роль у долі Австро-Угорщини, викликавши крах і розпад імперії у 1918 р.

16) Міжнародні наслідки обєднання Німеччини та Італії

Створення Італійського королівства У 50-ті роки XIX ст. виявилося два шляхи об'єднання Італії. 1) республікансько-демократичний; 2) помірковано-ліберальний. Перший шлях представляв Дж. Мадзіні — один з керівників революційної організації «Молода Італія», яка пропагувала терор, як засіб зміни політичного режиму, підпільну боротьбу, змови та повстання. Після кількох спроб підняти повстання (Мілан, Неаполь) рух зазнав невдачі і розколовся. У 1857 р. під керівництвом К. Кавура в П'ємонті було створено «Італійське національне товариство», гаслом якого було об'єднання Італії під скіпетром Савойської династії. До цього товариства було запрошено Дж. Гарібальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділення «Національного товариства» створювались і за межами П'ємонту, у результаті чого воно набуло загальнонаціонального характеру. У 1858 р. Сардинське королівство уклало союз із Францією проти Австрії. У 1859 р. союзники завдали останній поразки, Австрія поступилася Ломбардією Франції, яка передала її П'ємонту в обмін на Савойю та Ніццу. Згодом більша частина Північної Італії також приєдналася до П'ємонту. У 1860 р. вибухнуло повстання в Палермо. На допомогу повсталим прибула тисяча добровольців на чолі з Гарібальді. Оскільки більша частина з них буда одягнена в червоні сорочки, їх назвали «червона тисяча». За три місяці повстанці завоювали всю Сицилію. Кавур захопив Папську область (без Риму). Війська Гарібальді захопили Неаполь, до якої ввійшов згодом зі своєю армією і Кавур. Наприкінці жовтня 1860 р. «Національне товариство» про вело референдум на Півдні Італії. Його результатом став перехід цього регіону під владу Сардинського королівства. У лютому 1861 р. у Туріні відбулося перше засідання Національного парламенту, а в березні 1861 р. Віктор Еммануїл був проголошений королем Італії. Проте об'єднання Італії не закінчилося. Венеція залишалася у складі Австрії, а Рим під владою папи Пія IX та під охороною французів. Італія взяла участь у австро-прусській війні 1866 р. і в обмін на це Венеціанська область була передана їй. Італія не могла відкрито воювати з папою, оскільки його підтримувала Франція. Тому за справу взявся Гарібальді. У 1862 і 1867 pp. він організував експедиції проти Риму, але невдало. Лише після поразки у франко-прусській війні французькі війська покинули Рим і туди ввійшла італійська армія. Рим став столицею Італії. Об'єднання Італії завершилося. Війна Пруссії з Францією та утворення Німецької імперії Згідно з рішенням Віденського конгресу Німеччина була роз ділена на 37 самостійних монархій та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Ці держави входили у штучне об'єднання — Німецький союз де провідну роль відігравали Пруссія та Австрія. У 50-ті роки XIX ст. актуальним стало питання про об'єднання Німеччини. Виокремилися два шляхи об'єднання: «малонімецький» на чолі з Пруссією, і «великонімецький» — навколо Австрії. Під впливом поразки Австрії в італо-австро-французькій війні 1859 р. у Пруссії почали зростати антиавстрійські настрої. У вересні 1859 р. сформувався Національний союз, який об'єднав усі північно-німецькі держави з метою остаточного об'єднання Німеччини під егідою Пруссії. Об'єднавчий процес посилився з при ходом до влади в уряді Пруссії (1862 р.) Отто Бісмарка (1815-1898 pp.). Бісмарк заявив, що «Німеччина буде об'єднана залізом та кров'ю». Була проведена військова реформа: збільшено кіль кісний склад армії, продовжено термін служби до трьох років. Об'єднання почалося війною з Данією за контроль над земля ми Шлезвіг та Гольштейн (1864 p.). Ці території належали Данії, але там проживало багато німців. Австро-прусські війська швидко завдали поразки данцям, але між союзниками виникли розбіжності з приводу управління ними. Австрія оголосила мобілізацію, Пруссія уклала союз з Італією. Прусські війська зайняли Гольштейн, який до цього був спірною територією, а згодом у битві біля села Садова (З липня 1866 р.) вщент розгромили австрійців. Габсбурги назавжди були позбавлені домінування в Європі. Згідно з мирним договором Австрія назавжди виходила з Німецького союзу і відмовлялася від будь-яких претензій на німецькі землі. Ганновер, Нассау, Гессен-Касель, Франкфурт відійшли до Пруссії. Пруссія зобов'язувалася не захоплювати Відень і не розчленовувати Австрію. Бісмарк не бажав сильного приниження Австрії, готуючись до майбутнього союзу з нею. Було створено Північнонімецький союз на чолі з Пруссією, куди ввійшло 22 держави. Внутрішня і зовнішня політика союзу була фактично передана в руки прусського короля, якого оголосили її президентом. Бісмарк говорив: «Наша політика полягає у розчиненні Німеччини в Пруссії і, отже, у перетворенні Пруссії в Німеччину». Після перемоги над Австрією єдиною перепоною для остаточного об'єднання Німеччини під егідою Пруссії залишилася Франція, яка мала під своїм впливом кілька центральних і пів денно-західних німецьких держав. Приводом до війни став конфлікт із-за іспанського престолу. Дізнавшись, що король Вільгельм дозволив князю Леопольду Гогенцоллеру зайняти іспанський трон, Наполеон III став категорично вимагати у прусського уряду відкликання кандидатури свого принца. Король дав нейтральну відповідь, але Бісмарк так скоротив текст королівського листа, що він набув зневажливого щодо Наполеона III змісту та ще й опублікував це у пресі («Емська телеграма»). Бісмарк хотів спровокувати Францію, щоб Пруссія виглядала жертвою. Це йому цілком удалося — розлючений Наполеон III 19 липня 1870 р. оголосив Пруссії війну. Армія Пруссії та Північно-німецького союзу нараховувала 908 тис. осіб, Франція мала 600 тис. осіб. Мобілізація прусської армії відбулася всього за чотири дні. Німці мали переваги в артилерії. Наполеон III уявив себе гідним військового генія свого дядька Наполеона І та взяв на себе верховна командування армією. Проте вже за місяць французька армія була розгромлена і капітулювала під Седаном 2 вересня 1870 р. Сам Наполеон III здався Вільгельму в полон. Вільгельм запропонував південно-німецьким державам приєднатися до Північного союзу, на що вони погодилися. Північний союз перестав існувати і був замінений Єдиним Німецьким союзом. У грудні 1870 р. баварський король запропонував відновити Німецьку імперію. Рейхстаг звернув ся до Вільгельма з проханням прийняти імператорську корону. 18 січня 1871 р. усі німецькі князі зібралися у дзеркальній галереї Версаля і тут Вільгельма проголосили імператором. Бісмарк став імперським канцлером. Об'єднання Німеччини було об'єктивним процесом, який від повідав інтересам більшості населення. Об'єднання було необхідне для зміцнення нації, формування потужної економіки. Саме Пруссія стала тим центром, який різними методами зумів зібрати навколо себе всі німецькі держави. 

18) Нові риси міжнародних відносин кінця 19 ст.Сучасна система МО, де суб'єктом є держава, інструмент - договору, угоди - ця система виникла в новий час. У Середні століття в європейських МО велику роль відігравало християнство = папський престол. Католицька церква намагалася підпорядкувати собі всі держави. Кінець 11 століття - папа Григорій 7: В«Велика частина Європи повинна бути під владою Риму. Законна влада та, яка від глави церкви. Рим у праві призначати королів, князів і т.п. В». Т. о. папство намагалося стати наднаціональної владою. Середні століття - 3 основні напрямки діяльності Риму:. За володіння всієї політичної світською владою в Європі. Монарх - намісник Риму, кожен його крок п...овинен бути узгоджений з Римом. Вогнем і мечем розширити свою владу в нових країнах і регіонах: у мусульманських країнах і, більшою мірою, в Сх. Євр. (Росія). p. Організація хрестових походів. p align="justify"> - 15 ст папське вплив слабшає в Європі через зміцнення монархій. Міцніють міста, які підтримують сильну державну владу. Церква в спробі адаптуватися до нових умов влаштовує Вселенські церковні собори: тата, монархи, королі, князі і т. д. На соборах розбиралися суперечки між державами. На соборах (за задумом церкви) слово тата - закон (третейський суддя). Собори тривали дуже довго. Базильський собор 1431 - 1449: суперечка Польщі та Литви про межі, спір Англії з Францією, Бургундії з Австрією. p align="justify"> Собори не стали інструментом миру в Європі. Жорстке суперництво за прихильність папи. Наростання національно-державних тенденцій. Суперечки були многочісленни.Граніца В«католицькогоВ» періоду - тридцятирічна війна 1618 - 1648. p align="justify"> Закінчення ТБ (тридцятирічний війни) усунуло роль папства. Вестфальський мир 1648 заклав основи МО нового часу. Основні тези міжнародного права були встановлені: 1 суб'єктом МО є суверенна національна держава; 2 держави - світські; 3 всі держави суверенні й незалежні; 4 всі держави рівноправні. p align="justify"> Після Вестф. М. увійшло звичай тримати при іноземних дворах постійних резидентів. Вперше перекроїли, чітко визначили межі. Завдяки цьому коаліції та спілки стали виникати і набули важливого значення. p align="justify"> Папство зникло, як наднаціональна сила, держави стали у зовнішній політиці керуватися власними інтересами.в. Наука і культура (пор. ст. - Схоластика). Відродження і реформація - процес секуляризації від церкви ряду галузей науки, культури. Коперник - переддень НТР => вплив на соц. наукою: у людському суспільстві існують закони розвитку, з'ясування співвідношення сил. Гоббс: В«До держави - війна всіх проти всіхВ». Локк: В«Владу треба розділити, щоб її врівноважити. Законодавча, виконавча, судова В». Теорія європейської рівноваги - ТЕР. Зародження ТЕР - в працях Макіавеллі: він пропонував баланс сил між 5-ю італійськими державами. ТЕР з часом сприйме вся Європа і вона буде працювати дотепер ТЕР - основа більшої частини спілок, коаліцій, держав. Суть ТЕР - всі країни повинні згрупуватися таким чином, щоб не допустити воїн і розбіжностей, агресії. У радянський час ТЕР лаяли: мир у Європі - тимчасовий, а мирні періоди використовувалися, щоб придушити народ; баланс у Європі - для накопичення сил і зміни балансу, перепочинок перед війною. p 18 ст. ТЕР зіграла особливо велику роль. Багато кордони не чітко сформувалися, національні процеси. ТЕР дозволяла будь-якій державі час для накопичення сил. Агресія країн, які накопичили сили завдяки ТЕР, була приборкана завдяки ТЕР. З 17 в в Європі - різні блоки та коаліції. Система союзів і коаліцій визначала тип дипломатії: таємна дипломатія, розвідка, шпигунство. p align="justify"> Ще один аспект ТЕР - колонії. 17 - 18 ст співвідношення сил в Європі залежало від володіння колоніями: сила і вплив держави зростали у міру захоплення нових земель; боротьба за колонії ставала першорядним фактором у суперництві держав. Європейський баланс сил після ТБ носив загальноєвропейського характеру. Європа після TV, 2 пол. 17 в - Голландія - наддержава. Голландія - капіталізм, захоплює різні регіони; Англія + Франція = 50 - 70 рр. - три війни з Голландією. В результаті Голландія втрачає свої позиції. Початок 18 століття - Франція (Людовик 14) розгортає широкомасштабну зовнішню політику => Англія + Голландія + Австрія проти Франції = 1701 - 1714 - війни за іспанську спадщину. p align="justify"> У 18в Швеція захоплює російські території. = В»Росія укладає договір з Туреччиною і Польщею =В» Північна війна. Середина 18 - Пруссія посилилася = В»Росія, Австрія, Англія і Швеція зупинили прусську агресію. p align="justify"> У цей період в Європі зав'язуються перші вузли протиріч, які приведуть до 1МВ. У цей час Г - 1-я країна Європи з економічного розвитку, а Англ і Ф далеко їй поступалися, але за розмірами колоній першими країнами Європи були Англ і Ф. Наприклад, Німеччина поступалася за колоніальним придбань Англії в 9,3 рази, а Франції в 3,7, а в цей час колонії були найважливішим ринком збуту і полем докладання капіталу, і чим вище був у країни економічний потенціал, тим більше вона була зацікавлена ​​в колоніальних придбаннях. Ця невідповідність (Німеччини потрібні колонії, а весь світ уже поділений) було джерелом різкого загострення, це одна з причин.