19)Берлінський конгрес та його рішення

Успішний наступ і форсування Балкан російськими військами під час російсько-турецької війни, що мала місце в 1877-1878 роках, змусило уряд Туреччини направити своїх уповноважених для укладення перемир’я. Результатом стало підписання Берлінського трактату.

За умовами Сан-Стефанського договору утворювалося незалежна держава – Велика Болгарія, територія якої простягалася від Чорного до Егейського моря. Туреччина повинна була вивести всі свої війська з нього. До Росії поверталися землі Аккерманського округу Бессарабії, які були відняті в 1856 році за Паризьким мирним договором, а також Ізмаїльський округ. Крім цього, передбачалося відшкодування всіх військових витрат. Однак Берлінський конгрес не дав можливість здійснити всі попередні російські умови.

В Англії та Австро-Угорщини такі умови викликали крайнє обурення. Оскільки захоплення Константинополя і проток був давньою мрією Англії, вона не могла дозволити російським себе випередити. До того ж, уряд Британії побоювалося, що включення Болгарії в сферу свого впливу допоможе стати Росії великої середземноморської державою. Незабаром було оголошено, що англійський уряд не збирається визнавати умови миру дійсними.

Таку ж позицію ворожості зайняла і Австо-Угорщина, почавши перекидання військ до російського кордону. Разом з Англією вони вимагали передачі запитань «всіх попередніх підстав світу», щоб Берлінський конгрес розглянув їх на міжнародній конференції. Росія опинилася в безвихідному становищі, так як назрівала війна з Англією могла призвести до катастрофічних наслідків, а надії на підтримку Німеччини були марними, незважаючи на те, що саме Бісмарк підбивав Росію на війну з Туреччиною. Підсумком даних обставин став Берлінський конгрес, який був скликаний у 1878 році.

13 червня 1878 в Берліні було відкрито міжнародний конгрес. Його учасниками виступили наступні країни: Росія, Німеччина, Англія, Туреччина, Австро-Угорщина, Італія, балканські держави і Франція. «Господарем» виступав, звичайно, Бісмарк.

Дипломатична боротьба була вкрай напруженою. Берлінський трактат вдалося підписати через лише місяць після відкриття конференції.

Незважаючи на те, що основні етапи рішення конгресу були обумовлені в англо-російській угоді, кордони Болгарії не були чітко визначені. Цей момент був дуже важливий для всіх учасників конгресу, так як Балканські перевали мали серйозний стратегічне значення.

Англія, а разом з нею і Австро-Угорщина, не без підтримки Німеччини домоглася значущих змін в умовах Сан-Стефанського договору , але для слов’янських народів це було вкрай невигідно. Берлінський трактат свідчив, що Болгарське князівство буде хоч і самостійним, але васальних, територіально обмеженим болгарськими горами. Південна його частина отримувала часткову автономію, залишаючись у складі Османської імперії. Ще одним результатом стало повернення Македонії під владу Туреччини.

Берлінський конгрес 1878 підтвердив незалежність Румунії, Сербії та Чорногорії. Австро-Угорщина за підсумками переговорів отримала право на окупацію Герцеговини та Боснії, а між територіями цих держав вводилися австро-угорські війська. Таким чином, держави хотіли перешкодити об’єднанню слов’янських сусідять держав. Контроль над узбережжям Чорногорії також надавався Австро-Угорщини. Контрибуції, які накладалися на Туреччину, скоротилися до 300 млн. рублів. Росії дістався тільки Кардаган, Батум і Каре, Баязет ж повернувся до Туреччини.

Берлінський конгрес перекроїв карту Балканського півострова і тим самим дав привід для численних конфліктів на цій ділянці Землі, ніж в цілому загострило міжнародну обстановку. Навіть після звільнення Балканські держави не припиняли залишатися ареною, на якій змагалися великі європейські держави.