Суспільство

15.Соціологічна концепція ф.Тьонніса

Фердинанд Тьонніс (1855-1936), автор праці «Спільнота і суспільство». Критикував уявлення Т.Гоббса про природну ворожість людей один до одного. Спільна воля людей жити разом, а не держава, утримує єдність суспільства. Типи волі:

• Природна інстинктивна воля: душевні схильності, емоції, уподобання, несвідомі мотиви.

• Розумова, раціональна воля: раціональні мотиви, усвідомлена мета, розрахунок, вигода.

Відповідно до цих типів через людське спілкування формуються 2 типи людських об»єднань:

1. Спільнота (gemeinschaft): заснована на соціальних зв»язках реального органічного життя, природній волі (сім»я, плем»я).

2. Суспільство (gesellschaft): механічне утворення, засноване на раціональній волі, носить механічний формальний характер.

Загальна тенденція розвитку людського спілкування – односпрямована еволюція від спільноти до суспільства як вищої форми спілкування.

Концепція суспільства Ф.Тьонніса:

→спільнота

індивід┤

→суспільство

16.Соціологічна концепція е.Дюркгейма

Еміль Дюркгейм (1857-1917). Праці: «Елементи соціології», «Про суспільний поділ праці», «Самогубство». Представник пізнього позитивізму. Зберіг принцип об»єктивного підходу до вивчення функціонування суспільства. Позитивістські положення поєднав з аналізом емпіричних даних. Представник соціального реалізму та критик примітивного натуралізму: соціальна реальність має особливий характер, відмінний від фізичної, біологічної, психічної тощо. Суспільство – соціальна цілість, подібна до живого організму з його досконалою системою органів та функцій. Має тенденції розвитку від простого до складного, яке будується через злиття простих суспільств або носить синтетичний характер (Римська імперія). Виникає внаслідок взаємодії між індивідами, однак з часом вивищується над ними. Соціальна солідарність – зв»язки, які об»єднують людей в єдине ціле суспільство. Виникає внаслідок поділу праці та його ускладнення, що в свою чергу породжує складну систему обміну продукцією та життєзабезпечення. Отже, люди, які не знають один одного, неусвдомлено залежать один від одного. Солідарність еволюціонує від механічної до органічної. Механічна солідарність (подібна до зв»язку між собою однорідних молекул неорганічної речовини) носить неусвідомлений, зовнішній до індивіда характер. Розподіл праці незначний. Колективні уявлення та свідомість носять репресивний характер, індивід поглинається спільнотою. Із зростанням поділу праці вплив колективної свідомості на індивіда заслаблюється, людина стає особистістю та бачить особистість в іншому. З»являється органічна солідарність, що носить добровільний та усвідомлений характер, базується на розумінні людьми залежності один від одного. Нормальний стан суспільства базується на професіоналізації, спеціалізації функцій, розвинутому економічному плануванні. Патологічний стан: зростання протиріч між працею та капіталом, класові антагонізми, розлад організації виробництва, нестримна конкурентна боротьба. Ознакою патологічного стану є соціальна аномія – дезінтеграція суспільства та особи, розпад чіткої моральної регуляції поведінки індивіда. В умовах аномії зростає кількість самогубств.

Соціологічна концепція Е.Дюркгейма:

Природа →суспільство

↓

Індивід