18.Соціологічна концепція м.Драгоманова

М.Драгоманов (1841-1895). Український вчений та громадський діяч, один з провідників українського громадівського руху другої половини ХІХ ст. Автор праць «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Внутрішнє рабство і війна за звільнення», «Вільна спілка». Суспільство – добровільний союз, асоціація гармонійно розвинутих особистостей. Завдання людини – пізнання себе та рух до цивілізації. Розвиток суспільства – прогрес від невільного співіснування людей до вільного як в духовній, так і в соціальній сфері. Доказ цього Драгоманов бачив у скасуванні кріпацтва в Європі та Російській імперії у ХІХ ст. Абсолютистські режими, за Драгомановим, мали поступово зникнути та змінитися конституційними. Досягнення цієї мети можливе тільки через поступові реформи, а не через революційне насильство. Суспільство організовується «знизу догори»: від самоврядування на рівні громад (місто і село), волостей, повітів та областей. Лиш наступним має іти загальнодержавний рівень. Тому великі держави, за Драгомановим, мали бути федеративними – являти собою союзи громад. Драгоманов відстоював ідеї первинності громадянських прав і свобод (недоторканість житла, свобода совісті, слова і друку, відмова від тілесних покарань, скасування смертної кари, розширення виборчих прав, наявність виборних представницьких установ на місцевому, територіальному та загальнодержавному рівні). Відстоював ідею поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, відповідальності уряду перед парламентом. Водночас, крім національного об»єднання необхідне і загальнолюдське, що може врегульовувати міжнаціональні відмінності та суперечності.

19.Соціологічна концепція м.Грушевського

М.С.Грушевський (1866-1934). Український історик, соціолог, громадський та політичний діяч. Голова українського революційного парламенту – Української Центральної Ради (1917-1918). Автор фундаментальної праці «Історія України-Руси». Основна праця в галузі соціології – «Початки громадянства». Протягом еміграції 1919-1924 рр. створив у Відні Український соціологічний інститут. Зазнав вплив праць О.Конта, М.Вебера, Е.Дюркгейма, соціально-психологічних ідей В.Вундта. Застосував історико-соціологічний підхід до аналізу сучасності, відомий як «генетична соціологія»: соціальні процеси сьогодення та їх передбачення в майбутньому можна пояснити, досліджуючи соціальні процеси в минулому. Це досягається через віднаходження певних постійних рис суспільного розвитку, що супроводжували розвиток народу протягом різних періодів його історії. Основні положення підходів Грушевського:

• Різні сфери суспільного життя необхідно розглядати у взаємозв»язку, не зводячи розвиток суспільства лиш до 1 чинника (економічний, соціально-психологічний, культурний). В різні історичні періоди в суспільному житті можуть на перший план виходити або економічний, або релігійний, або культурний чинники тощо.

• Суспільний прогрес відбувається під впливом 2 протилежних тенденцій: колективізму (прагнення до участі в житті іншого, до загального блага, солідарності) та індивідуальної самодостатності – автаркії. Тому процеси інтеграції в суспільстві змінюються процесами диференціації.