2. Правова регламентація проведення бойових дій. Статус учасника збройних конфліктів

Згідно положень ІІІ Гаазької конвенції 1907 р. війни мають оголошуватися. Ведення неоголошеної війни здавна вважалося порушенням міжнародного права.

З точки зору міжнародного права, війна – це винятковий стан, який характеризується тим, що поки вона продовжується, припиняється дія міжнародного права, покликаного регулювати відносини між суб’єктами в мирний час, воюючі сторони керуються нормами в принципами міжнародного гуманітарного права, чи, як його ще називають, права збройних конфліктів.

Сам факт оголошення війни розглядається як агресія й тягне за собою міжнародно-правову відповідальність.

Початок війни тягне за собою низку правових наслідків, а саме: припинення всіх видів мирних відносин між воюючими сторонами (дипломатичних, консульських, торгових та ін.); припиняється або призупиняється дія міжнародних договорів укладених між воюючими сторонами; набирають чинності міжнародні угоди, які регламентують правила ведення війни.

Військові дії проходять на певній території, яка стає театром війни. Ним вважається сухопутна, водна й повітряна територія воюючих держав, відкрите море й повітряний простір над ним. Театром війни не можуть бути нейтралізовані території, тобто території, щодо яких є міжнародна домовленість про недопустимість вести на них військові дії (Антарктида, Місяць і небесні тіла, архіпелаг Шпіцберген, зона Суецького каналу).

На держави, які не беруть участь у війні, покладається обов’язок визначити свій статус – або вони є нейтральними в даному збройному конфлікті, або стають на сторону будь-кого з воюючих.

Нейтралітет – це неучасть у збройному конфлікті й ненадання допомоги воюючим сторонам.

Нейтральна територія є недоторканою. Вона не може бути театром військових дій або об’єктом нападу. Нейтральна держава має право на самооборону від нападу.

Воюючим сторонам забороняється проводити через територію нейтральної держави війська й військовий транспорт. Разом з тим, воно може дозволити транспортування по своїй території поранених і хворих воюючих сторін.

Нейтральна держава не має права надавати допомогу воюючим сторонам зброєю та іншими військовими матеріалами; зобов’язана не допускати відкриття вербувальних пунктів і формування на своїй території військових загонів на користь воюючих.

Учасників збройних конфліктів можна розділити на дві групи – комбатанти і некомбатанти.

Комбатанти – це особи, які входять до складу збройних сил воюючої сторони й які мають право безпосередньо брати участь у бойових діях. До цієї категорії також відносяться: ополчення й добровільні загони, партизани, яких очолює особа, що відповідає за своїх підопічних, які мають визначений і видимий на відстані розпізнавальний знак, відкрито носять зброю, дотримуються законів і звичаїв війни.

Некомбатанти – це особи, які не беруть безпосередньої участі в бойових діях. Вони мають право застосовувати зброю тільки з метою самозахисту, охорони дорученого їм майна або захисту поранених і хворих. До цієї категорії осіб належить медичний персонал, інтендантський склад, військові репортери, військово-юридичний та інший допоміжний персонал, духовний персонал.

Особливий правовий статус мають парламентери – це особи, які послані вищим військовим командуванням для ведення переговорів з військовим командуванням супротивника. Згідно IV гаазької конвенції 1907 року, як сам парламентер, так особа, яка його супроводжує (горніст або барабанщик, особа, яка несе білий прапор), користуються правом недоторканості. Відмінним знаком парламентера є білий прапор. Супротивник має право відмовитися від прийняття парламентера, але в будь-якому випадку йому повинна бути забезпечена безпека для повернення в розташування своїх військ.

Право збройних конфліктів в основному складається із норм, що носять характер заборони. Це стосується й засобів ведення війни, під якими розуміють зброю та інші засоби, що використовуються збройними силами в війні для нанесення шкоди і поразки супротивнику.

Протиправними визнаються всі види зброї, застосування якої суперечить принципам і нормам міжнародного права. До них відносяться: зброя масового знищення (хімічна, бактеріологічна, ядерна, термоядерна), зброя невибіркової дії (зброя, що ранить осколками, знаходження яких у тілі неможливе навіть за допомогою рентгенівських променів), міни-пастки.

Міжнародне право забороняє незаконно використовувати розпізнавальну емблему Червоного Хреста, ООН, прапори та емблеми нейтральних держав, а також держав, які не перебувають у даному збройному конфлікті. Забороняється зрадливо вбивати або ранити осіб, які належать до населення або військ неприятеля.

Закінчення війни й правові наслідки. Закінчення війни в юридичному значенні – це припинення стану війни, тобто відновлення між воюючими сторонами мирних відносин у всьому комплексі: дипломатичних, консульських, торгових.

Війна може закінчуватися виданням акту (одностороннього або двостороннього) про припинення війни (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 р. про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною), або укладенням мирного договору. В мирному договорі встановлюються способи й розміри відшкодування збитків, що заподіяні переможцю, повернення захопленої власності, територіальні зміни, повернення військовополонених тощо.