2. Принципи міжнародного права

Складовою системи міжнародного права є й загальновизнані принципи міжнародного права. Основні принципи у міжнародному спілкуванні з’явилися як норми звичаєвого права. Їх кодифікація почалася з прийняттям Статуту ООН, у ст. 2 якого були сформульовані такі основні принципи: суверенна рівність усіх держав; сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань; вирішення міжнародних суперечок мирними засобами, щоб не наражати на небезпеку міжнародний мир, безпеку й справедливість; відмова від застосування сили або загрози силою; територіальна недоторканність і політична незалежність; рівноправність і самовизначення народів; повага прав людини та основних свобод.

Основні принципи потім були більш повно сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права стосовно дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р. та в Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р.

Основні принципи є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов’язковість; суперечність їм інших норм міжнародного права робить останні недійсними. Вони також складають основу “загального міжнародного права”. Основні принципи є обов’язковими для всіх держав незалежно від того, чи є вони членами ООН, чи брали вони участь у прийнятті Декларації про основні принципи тощо.

Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана стримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і в який-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права й Статуту ООН; вони ніколи не повинні застосовуватися як засоби урегулювання міжнародних питань.

Агресивна війна є злочином проти миру, який тягне відповідальність згідно міжнародного права.

Держави мають стримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих кордонів іншої держави, для вирішення територіальних спорів і спорів щодо кордонів, демаркаційних ліній, ліній перемир’я тощо. Держави зобов’язані стримуватися від насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, свободу й незалежність.

Територія держави не може бути об’єктом воєнної окупації, що є результатом застосування сили на порушення положень Статуту ООН. Вона не може бути об’єктом придбання в результаті застосування сили або загрози її застосування. Такі територіальні придбання мають визнаватися незаконними.

Усі держави повинні на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої зобов’язання щодо підтримки міжнародного миру й безпеки відповідно Статуту ООН.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир, безпеку й справедливість. Міжнародні спори повинні вирішуватися шляхом переговорів, обслідування, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами за своїм вибором. Вибрані сторонами засоби вирішення спорів не повинні суперечити принципу суверенної рівності.

Принцип поваги прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконання. Держави-учасниці зобов’язуються поважати права людини й основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії й переконання для всіх без винятку осіб. Вони будуть заохочувати й розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які випливають з гідності притаманній людській особі та є істотними для її вільного й повного розвитку.

Держави-учасниці, на території яких проживають національні меншини, будуть поважати право осіб, які належать до національних меншин, на рівність перед законом, надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини.

Держави-учасниці визнають загальне значення прав і свобод людини, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами.

Вони будуть діяти згідно з цілями і принципами Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів з прав людини, якщо вони ними пов’язані.

Принцип рівноправності і самовизначення народів. В силу цього принципу народи мають право вільно визначати, без втручання зовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний й культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно Статуту ООН.

Утворення суверенної й незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об’єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є способами здійснення народами права на самовизначення.

Кожна держава зобов’язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи їхнього права на самовизначення. Кожна держава зобов’язана стримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи в конкретизації цього принципу, їх права на самовизначення, свободу й незалежність. У своїх діях, направлених проти таких насильницьких дій і в протистоянні їм такі народи мають право на підтримку згідно до цілей й принципів Статуту ООН.

Ніщо в цих положеннях не має тлумачитися як таке, що санкціонує чи заохочує будь-які дії, котрі призвели б до розчленування або часткового чи повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав. Кожна держава має стримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності й територіальної цілісності будь-якої держави.

Принцип невтручання в внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава чи група держав не має права втручатися прямо чи опосередковано з будь-якої причини у внутрішні й зовнішні справи іншої держави. Збройне й всі інші форми втручання чи загрози, спрямовані проти правосуб’єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ, є порушенням міжнародного права. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру з метою досягти покори собі іншої держави в здійсненні останньою своїх суверенних прав і отримання нею будь-яких привілеїв. Жодна держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх невід’ємних прав і принципу невтручання.

Принцип співробітництва держав. Держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру й безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності й прогресу, загальному благополуччю народів і міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має в своїй основі такі розрізнення.

З цією метою держави здійснюють співробітництво в сфері підтримки міжнародного миру й безпеки; встановлення загальної поваги й дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; здійснюють свої міжнародні відносини в економічній, соціальній, культурній, технічній, торговельній галузях відповідно до принципів суверенної рівності й невтручання.

Принцип суверенної рівності держав. Усі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права й обов’язки і є рівноправними членами міжнародної спільноти, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру. Поняття суверенної рівності включає наступні елементи: а) всі держави юридично рівні; б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету; в) кожна держава має поважати правосуб’єктність інших держав; г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторканні; д) кожна держава має право вільно обирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи; е) кожна держава зобов’язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов’язання й жити в злагоді з іншими народами.

Принцип сумлінного виконання зобов’язань, прийнятих відповідно до Статуту ООН. Кожна держава зобов’язана сумлінно виконувати свої зобов’язання, прийняті відповідно до Статуту ООН, а також зобов’язання, які випливають згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; прийняті державами за міжнародними угодами й дійсні згідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У тих випадках, коли зобов’язання, що випливають з міжнародних угод, суперечать зобов’язанням членів ООН, які випливають із Статуту ООН, зобов’язання за Статутом мають переважну силу.

Нерушимість кордонів. Держави-учасниці розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, й будуть утримуватися від будь-яких зазіхань на ці кордони. Відповідно вони будуть стримуватися від будь-яких вимог або дій, направлених на захват чи узурпацію частини або всієї території будь-якої держави-учасниці.

Принцип територіальної цілісності держав. Держави-учасниці зобов’язуються поважати територіальну цілісність кожної з них. Вони будуть стримуватися від будь-яких дій, несумісними з цілями й принципами Статуту ООН, направлених проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці.