Література
1. Виноградов С.В. Международное право и охрана атмосферы. – М.: 1987.
2. Колбасов О.С. Международно-правовая охрана окружающей среды. – М.: 1982.
3. Клименко Б.М. Общее наследие человечества. – М.: Международные отношения, 1989.
4. Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение Мирового океана. – М.: 1984.
5. Сперанская Л.В., Третьякова К.В. Международное право окружающей среды. – М.: 1995.
6. Тимошенко А.С. Формирование и развитие международного права окружающей среды. – М.: 1986.
7. Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (международно-правовые проблемы). – К.: 1990.
8. Экология и международные права / Авт.-сотавитель А.Г. Анатов. – М.: 1996.
Глава 16. Міжнародне кримінальне право
1. Поняття міжнародного кримінального права.
2. Міжнародні організації по боротьбі з міжнародною злочинністю.
3. Правове регулювання інституту видачі.
1. Поняття міжнародного кримінального права
Міжнародне кримінальне право – це сукупність принципів і норм права, які регулюють відношення в сфері співробітництва держав і міжнародних організацій з попередження злочинності й покарання винних осіб за скоєння міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.
Ця галузь загального міжнародного права складається з комплексу міжнародно-правових норм. Першу групу цих норм складають, норми, які встановлюють взаємну правочинність та обов’язки держав і деяких міжнародних організацій в попередженні міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру, забезпеченні дії принципу невідворотності покарання й наданні правової допомоги. Другу групу складають норми, які визначають статус і дії індивіда, як суб’єкта міжнародного злочину. Специфіка міжнародного кримінального права обумовлює його особливо відчутну взаємодію з національним кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим правом. Міжнародне кримінальне право, як і національне кримінальне право має справу із злочинами. Характерними для обох правових систем є такі інститути, як: осудність, вина, вік притягнення до відповідальності, стадії скоєння злочинної діяльності, співучасть у злочині, давність переслідування, строк давнини притягнення до відповідальності тощо.
На відмінну від національного кримінального права міжнародне кримінальне право має низку особливостей, які полягають у тому, що: 1) для нього характерне особливе коло суб’єктів, які визначаються в залежності від виду злочину, про що піде мова далі; 2) міжнародне кримінальне право визначає поведінку, у відповідь на яку (в силу важливості об’єкта посягання) до суб’єкта застосовуються особливі заходи не від імені й за ініціативою потерпілого, а від імені й за ініціативою співтовариства; 3) міжнародне кримінальне право має комплексний характер, включає в єдину галузь як норми матеріального, так і процесуального права, а також норми, що стосуються судоустрою. Наглядним прикладом поєднання вказаних норм є статути міжнародних трибуналів і Статут Міжнародного кримінального суду 1998 р.
Джерелами міжнародного кримінального права визнаються принципи міжнародного права, договірні норми міжнародного права, міжнародні звичаї, рішення міжнародних організацій (включаючи прецеденти міжнародних судів і трибуналів).
Міжнародне кримінальне право має низку галузевих принципів. Вперше принципи міжнародного кримінального права отримали своє нормативне оформлення в докладі Комісії міжнародного права ООН “Принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу” 1950 р., які і знайшли свій вираз у рішенні цього трибуналу. Крім того, принципи міжнародного кримінального права містяться в багатьох інших документах, зокрема: Хартії прав людини ООН, Керівних принципах в галузі попередження злочинності і кримінального правосуддя в контексті розвитку й нового економічного порядку, Міжнародних стандартах і нормах ООН в області попередження злочинності й кримінального правосуддя, актах Ради Європи. Своєрідна кодифікація специфічних принципів цієї галузі права знайшла свій вираз в частині 3 “Загальні принципи кримінального права” Римського Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.
На підставі комплексного аналізу вищевказаних нормативно-правових актів можна сформулювати систему характерних принципів міжнародного кримінального права, серед яких слід виділити:
– принцип індивідуальної кримінальної відповідальності згідно з міжнародним правом. В силу цього принципу відповідальності в міжнародному кримінальному праві підлягають тільки фізичні особи. Принцип індивідуальної кримінальної відповідальності означає, що особа несе відповідальність за скоєне діяння у випадку, коли вона є виконавцем або іншим співучасником злочину, а також у разі вчинення замаху;
– принцип nullum crimen sine lege “немає злочину без закону”. В силу цього принципу особа підлягає відповідальності в силу припису нормативно-правового акту, який передбачає відповідальність за скоєне діяння;
– принцип nulum poena sine lege “немає відповідальності без закону”. Сутність принципу полягає в тому, що особа, визнана винною згідно з міжнародним правом, може бути піддана покаранню, визначеному нормою міжнародного кримінального права;
– принцип ne bis idem є одним із фундаментальних принципів, який відображає “справедливість” міжнародного кримінального права і забороняє повторне осудження особи за скоєння одного й того ж злочину згідно з міжнародним кримінальним правом;
– принцип ratione temporis “відсутність зворотної сили правового акту” означає, що неможливо застосування норми міжнародного кримінального права до тих діянь, які мали місце до її вступу в законну силу;
– принцип недопустимості посилання на офіційний статус або посадове положення особи. Цей принцип означає невизнання будь-яких імунітетів (національних або міжнародних) чи інших спеціальних норм, які можуть бути пов’язані з посадовим становищем особи та захищати її в певних випадках від кримінального переслідування і ставити поза межами юрисдикції національного правосуддя;
– принцип недопустимості посилання на наказ начальника або припис закону. Міжнародно-правові акти в регламентації відповідальності за виконання незаконного наказу виходять з того, що особи, які виконують явно для них незаконні накази повинні підлягати кримінальній відповідальності; а начальник повинен нести відповідальність за скоєнні злочини при виконанні окремого відданого ним незаконного наказу в будь-якому випадку. В прийнятих за останній час міжнародних документах міститься перелік обставин, за яких виконавець звільняється від кримінальної відповідальності. При цьому повинні бути дотриманні всі вимоги, а саме: 1) виконавець був зобов’язаний виконати наказ уряду або начальника; 2) виконавець не знав, що наказ був незаконним або сам наказ не носив явно незаконного характеру;
– принцип незастосування строків давності. Перелік діянь, за скоєння яких не застосовуються строки давності, вперше були закріплені Конвенцією про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р. Статут Міжнародного кримінального суду 1988 р. також містить положення стосовно незастосування строків давності відносно осіб, що скоїли діяння, які підпадають під юрисдикцію Суду (геноцид, агресія, злочини проти людяності, воєнні злочини).
Відповідальність у міжнародному кримінальному праві настає за скоєння міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Суб’єктом кримінальної відповідальності за скоєння вказаних діянь можуть бути виключно фізичні особи. Держава не є суб’єктом злочину.
Слід зазначити, що поняття міжнародного злочину в сучасному міжнародному праві є дискусійним і складним.
Міжнародні злочини – це особливо небезпечні для людської цивілізації порушення норм і принципів міжнародного права, які мають основоположне значення для забезпечення миру, захисту особистості й життєво важливих інтересів міжнародної спільноти в цілому. Ця категорія злочинів характеризується наявністю іноземного елементу. Такий елемент може міститись в самому характері протиправного діяння, в об’єкті або результаті. Так, злочин може бути спрямовано проти інтересів миру й безпеки або посягання на більш обмежені інтереси, наприклад, конкретної іноземної держави.
Особливістю міжнародних злочинів є те, що вони можуть вчинятись лише певними особами та з використанням доволі специфічного знаряддя, яким є держави. Суспільна небезпека їх полягає в тому, що посягаючи на політичний чи економічний лад своєї держави, злочинці разом з тим порушують законні права та інтереси інших держав, націй та окремо взятих груп людей. Держава, від імені, чи з використанням якої діють злочинці не зазнає суспільно-небезпечних наслідків вчиненого злочину. Шкода завдається суверенним правам іншої держави, потерпілими стають особи, що перебувають поза юрисдикцією держави, громадянами якої вони є. Окрім того, вчиняючи такі міжнародні злочини як геноцид, агресія тощо, злочинцям необхідно використовувати саму державу (її апарат) для досягнення своєї мети.
Обов’язковою передумовою вчинення міжнародного злочину є протиправна поведінка держави як суб’єкта міжнародного права. Вона полягає в тому, що, не виконуючи або не забезпечивши виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань, така держава створює умови для сприятливої суспільно-небезпечної поведінки своїх громадян. Як вже зазначалось, держава не може бути суб’єктом злочину, але її протиправна поведінка в міжнародному праві прямо пов’язана із вчиненням такого злочину.
Як суверен на власній території держава володіє всіма засобами та можливостями для недопущення й запобігання вчиненню злочинних дій своїми громадянами стосовно світової спільноти, тому вважається, що дотримання міжнародно-правового обов’язку в цій сфері є прямим наслідком світового порядку й безпеки.
До міжнародних злочинів зазвичай відносять найбільш серйозні порушення міжнародного права: геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності, агресія, апартеїд, біоцид, екоцид.
В силу того, що злочинність відповідних діянь встановлена загальним міжнародним правом, кримінальна відповідальність за їх скоєння виникає незалежно від місця скоєння. Точніше, дія таких норм розповсюджується на будь-яких осіб, де б вони не знаходилися, на території будь-якої держави, в відкритому морі, в космічному просторі. Міжнародний кримінальний суд і суди держав повинні здійснювати правосуддя відносно осіб, які скоїли злочин, на підставі норм міжнародного права.
Відповідальність виникає в силу міжнародного права незалежно від того, чи передбачено склад таких злочинів в законах держав, на території яких вони скоєні. Це положення було зафіксовано ще Статутом Нюрнберзького трибуналу 1945 р.
В міжнародному праві існує думка, що міжнародні злочини можуть бути і є криміналізованими у національному законодавстві. Але відомо, що національне право безпосередньо не має своїм завданням врегулювання відносин між державами чи народами, а отже, воно не може криміналізувати своїми нормами міжнародні злочини. Більше того, міжнародні відносини не можуть бути об’єктом злочину у національному праві, а тому вони, звісно, не можуть виступати об’єктом злочину, передбаченого внутрідержавним кримінальним законом.
Злочини міжнародного характеру – це передбачені міжнародними угодами суспільно небезпечні діяння, які посягають на нормальні відносини між державами й спричиняють шкоду мирному співробітництву в різних галузях.
Особливість цих злочинів полягає в тому, що об’єктом посягання є нормальні відносини, міждержавне співробітництво, права людини та інші загальнолюдські цінності, які охороняються міжнародним правом. Відповідальність за їх скоєння несуть фізичні особи, і вона виникає на підставі міжнародних угод, але відповідно до норм національного кримінального права.
До цих злочинів відносяться такі склади злочинів: наркобізнес, фальшивомонетництво, контрабанда, рабство й работоргівля, крадіжка ядерних матеріалів, тероризм, розповсюдження порнографії, піратство, злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом тощо.
Розмежувальними ознаками міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру є об’єкти посягань, ступінь їхньої суспільної небезпеки. Разом з тим слід зазначити, що й порядок накладення відповідальності за міжнародні злочини може не відповідати принципам і нормам, характерним для внутрішнього права.
Шкода за скоєння міжнародних злочинів, заподіяна міжнародному правопорядку, невідповідна шкоді від звичайних правопорушень і має принципово інший характер, пов’язаний із свідомим і визивним небажанням підпорядкуватися приписам міжнародного права, що робить правомірним застосування у випадках їх скоєння більш тяжких форм відповідальності.
Незважаючи на суттєве розмежування між злочинами міжнародного характеру й міжнародними злочинами, слід зазначити, що постійно відбувається процес визнання державами конвенційних злочинів злочинами по міжнародному праву.