Змістовий модуль 1. Загальна частина

Семінарське заняття 1.

Історія європейської інтеграції: від зародження європейської ідеї до сучасності

(2 години)

План заняття:

1. Історичні передумови західноєвропейської політико-правової інтеграції.

2. Європейська ідея. Політичні ініціативи і проекти інтеграції, що передували утворенню Європейських співтовариств і ЄС.

3. Основні етапи формування і розвитку Європейських Співтовариств та їх правової системи.

4. Створення ЄС. Структура і правова природа ЄС відповідно до Маастрихтського договору 1992 р.

5. Реформи ЄС наприкінці ХХ – початку ХХІ століття.

6. Розвиток інтеграції в рамках ЄС у 2003–2007 рр.

7. Європейський Союз на сучасному етапі. Лісабонський договір 2007 р.

Методичні вказівки

Вивчення даної теми студентам слід розпочати зі з’ясування сутності процесу західноєвропейської інтеграції, який призвів до створення Європейського Союзу. Даний процес, який не завершений і на сьогоднішній день, є складним і комплексним явищем, що пройшов у своєму розвитку тривалий шлях від зародження ідей об’єднання західноєвропейських держав до сучасних реформ, які відбуваються у ЄС. Звісно, виникнення та розвиток процесу інтеграції обумовлений впливом ряду передумов, які носять комплексний характер і поділяються на політичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні, правові та інші. Він бере свої витоки з певних ідей політичного та економічного об’єднання країн Західної Європи, які вперше з’явилися ще у середні сторіччя та Новий час.

Студентам слід приділити увагу першому найбільш розробленому проекту європейської інтеграції – проекту Сполучених Штатів Європи, його основним ідеям і причинам, які залишили його не реалізованим. Слід також проаналізувати значення Першої та Другої світових війн та їх наслідків для актуалізації ідей європейської інтеграції, усвідомлення їх на якісно новому рівні та переведення у практичну площину.

Розкриваючи питання про створення та розвиток Європейських Співтовариств, необхідно з’ясувати основні ідеї «комунітарного методу» і «плану Шумана», які стали підґрунтям для об’єднання зусиль держав Західної Європи у рамках нових, наднаціональних інтеграційних об’єднань. Відповідного аналізу потребують тексти договорів про створення Європейських Співтовариств (1951 та 1957 рр.) з метою визначення правової природи та спрямованості діяльності цих об’єднань. Подальший розвиток Європейських Співтовариств, а також формування їх правової системи відбувалися протягом майже півстоліття і призвели до появи на початку 90-х років ХХ століття нового утворення – Європейського Союзу. Цей розвиток охоплює велику кількість подій, що відбувалися у державному, суспільному та правовому житті країн і народів Європейських Співтовариств. Переважна більшість цих подій мала відповідні правові форми свого закріплення, які доповнювали та збагачували правову систему Співтовариств і, безперечно, потребують з’ясування під час підготовки до заняття.

Готуючись до четвертого питання плану, необхідно ретельно проаналізувати загальні положення Договору про ЄС 1992 р., який юридично оформив створення унікального інтеграційного об’єднання західноєвропейських держав і заклав підґрунтя для перетворення правової системи Європейських Співтовариств у нову правову систему – право ЄС. З’ясування потребують структура та умови організаційної єдності ЄС, поняття його «опори».

Наступні питання плану семінарського заняття присвячені висвітленню процесів реформування ЄС, які були викликані потребами подальшого поглиблення інтеграційних процесів у ЄС і відбувалися наприкінці ХХ – початку ХХІ століть. Слід звернутися до основних положень Амстердамського договору 1997 р., Ніццького договору 2001 р., Договору про приєднання 2003 р. Важливою подією у політичному та правовому житті ЄС була підготовка і підписання Договору, що встановлює Конституцію для Європи 2004 р. Доцільно зупинитися на аналізі ключових положень документу та виявити причини провалу процесу його ратифікації у Франції та Нідерландах.

Ґрунтовного дослідження потребують процеси, які відбуваються у ЄС на сучасному етапі його розвитку – розширення на схід, реформування компетенції та організаційного механізму, пріоритетів та напрямків зовнішньої політики тощо. Усі ці зміни вимагають певних компромісів та узгоджених позицій держав-членів ЄС. Відповідним інструментом забезпечення розвитку інтеграції у рамках ЄС виступає Лісабонський договір про реформи 2007 р., який кардинально реформував правову природу, компетенцію, структуру та певні аспекти діяльності ЄС, заклав перспективи подальшого розвитку ЄС і його правової системи.