27. Багатовимірність символіки вуалі в контексті естетики темного романтизму.

Сюжет твору, написаного в стилі темного романтизму, будується навколо якоїсь таємниці – наприклад чийогось зникнення, невідомого походження. Вся оповідь витримана в настрої таємничості, містичності. Темний роман відрізняється від готичного тим, що елементи жаху легші, менше фантастики, але більше психологізму, робиться акцент на внутрішньому світі людини., крім того у темному романі є потужний філософський елемент про співвіднесення добра і зла в людині. «Чорна вуаль священика» Н.Готорна – приклад темного романтизму. Вуаль як об*єктивація незримого в душі кожного. Чорна вуаль – розплата за провини. Люди бачать чорну вуаль і вона їм нагадує їх власну гріховність, тому бігли замолювати свої гріхи до священика. Зірвати вуаль – бажання розгадати загадку. Для християн чорна вуаль – символ трауру. Образ вуалі часто означає прагнення приховати від інших свою істинну суть. Це ніби маска, за якою людина приховує свої наміри. Крім печалі та незнання вуаль може символізувати ілюзію матеріального світу. Також вуаль можна розглядати як те, що відділяє людину від Бога (наприклад вуаль Мойсея відділяє його від Бога в Старому Заповіті Біблії), людину від храму, а також людину від іншої людини. Це спосіб самоізоляції.

У параболі Готорна «Чорна вуаль священика» чорна вуаль – символ таємного гріха і темної природи людини. Вона уособлює приховані гріхи, які відомі самій лише людині, яка їх вчинила. Також вона символізує гріх перелюбства, вчинений містером Хупером. Едгар Аллан По припускав, що у містера Хупера міг бути роман з молодою леді, яка померла на початку історії, оскільки це був перший день, коли священик одягнув вуаль. Він не може пояснити своїй нареченій, чому він носить вуаль, через клятву, яку він зробив, і відмовляється показати своє обличчя молодій леді навіть після смерті. Зрештою, двоє людей на його похороні бачать, як він іде тримаючи дух дівчини за руку.

Готорна надихнула справжня ситуація. Священик на ім’я Джозеф Муді з Йорка випадково убив друга і носив вуаль з дня похорону друга і до власної смерті.

28. «Маятникова» структура оповідання «The Pit and The Pendulum» (Маятник і провалля). Функції повторів.

Оповідання Е.По «Маятник і провалля» дійсно має «маятникову» структуру. Спочатку оповідач усвідомлює, що йому судилося померти у безодні колодязя, але щасливий випадок допоміг йому уникнути жорстокого покарання. Коли герой опритомнює, то розуміє, що його зв’язали, а потім помічає, що стеля із загостреним маятником поступово опускається, щоб перерізати йому горло. Коли щурі перегризли йому мотузку, оповідач помічає, що стіни камери витягуються у ромб таким чином, що йому нічого не залишається, як стрибнути у колодязь. Таке переключення з одного виду смертельного покарання на інше і назад нагадує коливання маятника. Також маятникову структуру створюють і повтори. Автор декілька разів повторює, як він стомився чекати смерті. Він воліє по швидше померти, готовий навіть підстрибнути догори, щоб маятник швидше перерізав йому горло.

Також герой декілька разів намагається виміряти розміри камери. Він не здається, не зважаючи на невдалі спроби, поки аж у камеру на проникає блідно-зелене світло і він не бачить розміри і форму своєї клітки. Кожна з цих спроб показує бажання героя боротися за своє життя і протистояти інквізиції.

Три абзаци починаються такими словами: «Вниз і вниз розмірено сповзав маятник.» «Вниз, неухильно й безжалісно вниз!» «Вниз, безупинно й нестримно вниз!». Ці повтори створюють враження невідворотності опускання цього маятника, неможливість уникнення смертельного покарання.

29. Фокалізація та її функції в оповіданні Едгара По The Pit and The Pendulum. порівняйте типи фокалізації в параболі Готорна та оповіданні По. Які ефекти створюють такі типи фокалізації для обох текстів?

В оповіданні Едгара По чітко виражена внутрішня фіксована фокалізація. Розповідь ведеться від головного героя. Ми знаємо лише те, що знає сам герой. Наратор ні на мить не покидає свій пост, він прив’язаний до персонажа. Ми дізнаємося про існування колодязя в камері, про розміри камери, її стіни, про маятник і його функцію лише тоді, коли сам герой про це дізнається. Цей тип фокалізації створює ефект новизни, коли ми не знаємо, що задумали інквізитори, щоб покарати героя. До останньої стрічки ми не знаємо, чи зможе герой врятуватися, тому співпереживаємо йому і хвилюємося за нього протягом всього твору.

У «Чорній вуалі священика» Готорн подає історію від третьої особи, хоча фокалізація не дуже чітка. Зміни фокалізації дуже часті, тому неможливо зрозуміти, чиїми очима оповідач дивиться на подію. Отже, фокалізація не обмежена чиєюсь точкою зору. На початку історії історія подається очима парафіянина, який спостерігає за ситуацією в церкві Мілфорда в неділю.

Перед нами постає головний герой, містер Хупер, проповідник, який прийшов на зміну попереднього пастиря і який носить вуаль на голові. Усе, крім рота і підбородка, приховане. Парафіяни здивовані незвичним зовнішнім виглядом містера Хупера, який робить вигляд, що нічого незвичного в цьому немає і спокійно читає псалом і уривок з Біблії.

Далі фокалізація стає незрозумілою. Оповідач подає продовження історії більше не через очі парафіянина. Далі ми ніби бачимо загальне враження всіх парафіян після проповіді містера Хупера про таємний гріх.

Отже, така множинна фокалізація, коли ми бачимо точки зору всіх персонажів щодо однієї події, дає можливість автору не обмежуватися тим, що бачить один персонаж, а показати, що відчувають усі персонажі.

Таким чином, на початку параболи фокалізація внутрішня (очима одного з парафіян), потім вона стає множинною (точки зору усіх парафіян, нареченої священика Елізабет і самого містера Хупера). Частково присутня нульова фокалізація, адже оповідач всезнаючий, він говорить більше, ніж знає будь-який персонаж.

Отже, По використовує внутрішню фіксовану фокалізацію, щоб показати ситуацію очима головного героя і передати усі його думки і почуття, в той час як Готорн не обмежується чиєюсь точкою зору, а зображує ситуацію з різних позицій, ми не можемо дізнатися таємницю священика, заглянути йому в душу, тоді як герой По – відкритий, він є єдиним персонажем, через якого ми бачимо події.