18. Зв’язок ликів ночі Новалісаіз давніми міфологіями та релігіями.

У праці Мірча Еліаде «Священное и мирское» автор пояснює таке поняття як ієрофанія – щось священне, що постає перед нами. Іншими словами це проявлення якоїсь реальності, яка не належить до нашого світу, у предметах, які складають невід’ємну частину нашого «природнього» світу.

Час для релігійної людини не однорідне та безпеперервне. Зокрема Мирського часу, є ще періоди Священного часу.

Головна відмінність між двома якостями Часу – те, що Священний Час є оборотним, у тому сенсі, що він буквально є первинним міфічним Часом, перетворений у теперішнє.

У творі Новаліса лики ночі по суті і є ієрофаніями. Ніч, а якщо точніше – то Луна має велике релігіозне значення для розуміння становлення космосу, а також вона примиряє людину зі Смертю. Завдяки ночі люди змогли об’єднати такі факти як народження, смерть, воскресіння. Релігіозній людині, як пишеф Мірча Еліаде, відкривається не тільки те, що Смерть нероздільна від Життя, але і те, що Смерть є неостаточною, після неї іде нове народження. Поетичні твори Новаліса, зокрема «Гімни до ночі», сповнені образами-символами з філософсько-містичним змістом. Так, «день» у нього символізує істинну сутність життя, тобто смерть, а образ ночі -- сутність дня, де поєднуються кохання і смерть.

Він розуміє, що смерть - поняття священне. Сон тут - один із образів смерті, особливо яскраво це показано в останній главі твору, смерть - це священний акт переродження. В образі Христа, який неважко відгадати, ліричний герой бачить образ спасіння - смерті, що зцілює.

19. На противагу світу матеріальних відносин між людьми Новаліс висуває духовний принцип буття, який виявляється в щирості людських відносин, самовідданій любові людини до людини. За Новалісом, любов – ідеал. Сучасний світ, позбавлений ідеала, також позбавлений і любові – він не вартий людини, він недосконалий. Романтичне роздвоєння світу на матеріальний і духовний відображається, за Новалісом, в роздвоєності душі, в розірваності свідомості, що згубні для людини. Відсутність гармонії з дійсністю веде до відсутності в людині гармонії з самим собою. За Новалісом, втеча від дійсності здійснюється 1) у світ книг, мистецтва, природи 2) у примиренні з дійсністю, що згубно 3) в ідеалізації минулого. Нова ліс протиставляє раціоналізм Просвітництва культу почуттів та творчого екстаза поета, який розуміє природу глибше, ніж вчений.

20.Функції символів Світла і Пітьми. Новаліс. Переосмислення Біблійного міфу. Два світи у творах Новаліса: земний(Старий світ), світ нашої уяви(Новий світ). Символом земного, реального світу та повсякденного життя є Світло. Тонка життєва стихія народжує день, світло – «король природи», та сила, через яку проходить усвідомлення земного буття. Світтло – обмежене. В природі та всесвіті є щось таке, чого людина не може виразити словом, лише відчувати цей таємний світ, який знаходиться поза владою Світла, він невидимий. Ці туманні та завуальовані таємниці знаходяться під покровом ночі, або Пітьми. Ніч дозволяє відчути небо і після цього Світло із своїми тьмяними фарбами здається нудним. Ніч зіставляється із любов»ю. Мертва кохана героя приходить до нього уночі. Любов і є тим самим загадковим та божественним, що приховане від людських очей. Кохання перетворює ніч в життя. Ранок та денне світло сприймаються як щось протилежне любові, ліричний герой хоче, щоб сон тривав вічно. У творі немає прямих вказівок на Біблію. Ззовні це суто світський твір, але тісно вплетені у сюжет «гімну» християнські мотиви. Образ Софії фон Кюн (кохана поета) із реального перетворюється у релігійний, навіть містичний – Софії Премудрості Божої. Зв»язок коханої із Христом – образ «вічної шлюбної ночі», як з»єднання із Богом. Фраза до неї: «Ніч ти перетворила в життя», може сприйматися як хвала Богу: «сон ти перетворила в життя». Хвала сну, бажання вічного сну, головний герой вважає, що лише дурні можуть зневажати сном та пітьмою. З настанням ночі відкриваються таємниці не відомі не посвяченим. Сон – вісник богів, ключ до блаженства. Любов нареченого до нареченої, як любов Христа до церкви. Смерть сприймається к спосіб поєднання із Богом. Христос може дати нове життя після смерті, туга за смертю –це туга за цим життям.

21. Жанрова (анти)-подібність Томління за Смертю в «Гімнах до ночі» Новаліса до Пісень Соломона. Обидва вищевказаних твори за жанровою особливістю можна віднести до жанру весільних пісень(весільних гімнів). Більше того, Пісня Пісень Соломона - це витяг із Старого Заповіту, текст Новаліса – це поєднання біблійних пісень з наратвною прозою. Центральними образами Пісень Соломона є дівчина-селянка Суламіта, в яку закоханий цар Соломон, вона ж в свою чергу кохає пастуха, за що постійно потерпає від царської сторожі. Наприкінці твору Суламіта закликає коханого тікати від суворості царя. Повертаючись до «Гімнів до ночі» Новаліса, також можна твердити, що поданий твір можна віднести до жанру весільної пісні(гімну). Адже поданий твір так само оспівує кохання, воз’єднання з ним, з коханою(твір написаний Новалісом після смерті його коханої Софії). Ніч, пітьма, Смерть забрала милу дівчину, тому герой вважає саме Ніч чарівною та неповторною, адже Вона тепер тримає дівчину у своїх тенетах. Ми стаємо свідками втілення в тексті романтичної риси розколотості світу(ПІТЬМА І СВІТЛО). Спочатку світло одухотворює, а потім це здійснює пітьма, яка вже не може відпустити героя. Він не здатен виплутатись із заворожуючої темряви, бо вона – неповторна і чарівна. Він всіляко прославляє її, співає їй гімни. Ніч – це його «наречена». Тому маємо жанр весільної пісні(гімну).