1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільно-політичні, естетичні чинники.

Романтизм виник у Англії наприкінці 18ст і досяг максимального злету у 19ст. Філософським підґрунтям романтизму є роботи І. Канта, в яких він роздумує над категоріями піднесеного «the sublime», яка стала центральною категорією романтизму і означає прагнення до підвищеного та проблему пізнання прекрасного. Разом з цим вводиться категорія «агностицизму» - неможливості пізнання світу.

Романтична концепція постійного руху світу визначається історичним аспектом, за часів романтизму мали місце такі історичні події, як Війна за незалежність США(1775-1783), Велика французька революція(1789-1799); з’являється принцип «історичного». Таким чином, романтизм носить національний характер. У 1819р світ побачила робота А. Шопенгауера «Світ як воля і уявлення», де він виклав детальний аналіз світових подій, що відбувались в кожній країні. Найбільшими підтечіями романтизму можна назвати французький романтизм(Гюго, Меріме, ранній Бальзак), німецький(Е. Гофман, Г. Гейне, брати Грімм), англійський(В. Вортсворт, С. Колрідж, Дж. Байрон), американський(Г. Мелвілл, Е.А. По).

Романтична людина – істота з підвищеним духом. Романтичних персонажів можна умовно поділити на 3 типи: - бунтар(дух, що протистоїть всім і самому собі); - вигнанець(особистість, відгороджена від суспільства); - геній(людина, що стоїть над світом, генерує геніальні ідеї). Романтична творча особистість парадоксальна. Це прослідковується на прикладі романтичних авторів, які частіше за все поєднують в собі риси

всіх трьох типів романтичної особистості. Романтичний автор – медіум між вічним світом підвищених ідей та матеріальним світом.

Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

2.Міфотоворчість ранніх романтиків. Найбільш адекватним засобом вираження нового світовідчуття романтики вбачали у міфі. Ф.Шлегель, один із засновників єнського гуртка романтиків, вбачав у ньому «осереддя поезії», закликав створити новочасну міфологію, що має витворитися із внутрішніх глибин духу. Згідно з цим прийнято говори­ти про романтичні «два світи» — світ реальний, дійсний, та світ ідеальний, фантастичний. Романтики наголошували на первинності ідеалу, мрії. Світ ірреальний стає для романтиків головним об'єктом ува­ги. Цей другий, ідеальний світ, світ мрій автора-романтика, існує паралельно зі світом повсякденного й буденного. Він набуває форми фантастики й казки. «Все поетичне, — ствер­джує Новаліс, — має бути казковим».Чи не найбільш наочне уявлення про романтичні два світи дають твори Ернста Теодора Амадея Гофмана, у біль­шості з яких співіснують світ реальний зі світом фанта­стичним. Характерно, що Гофман, на відміну від багатьох інших письменників-романтиків, не переносить дію своїх творів у екзотичні країни або давні часи. Найфантастичніші події відбуваються в Гофмана на тлі сучасної йому Німеч­чини. Гофманівський герой здатен вести «подвійне» життя: він існує і в сірому повсякденні, і у світі прекрасної казки. Причому таким героєм є справжній романтик, мрійник, хоча й зображений письменником із чималою дозою іронії Світ реальний, буденний, прозаїчний є світом філістерів, самозадоволених людей із «здоровим глуздом», за виразом романтиків — «гармонійних паскудників». Світ романтичний відкритий для «ентузіастів», фантазерів. Твори романтиків сповнені символами.Поетичні твори Новаліса, зокрема «Гімни до ночі», сповнені образами-символами з філософсько-містичним змістом. Так, «день» у нього символізує істинну сутність життя, тобто смерть, а образ ночі -- сутність дня, де поєднуються кохання і смерть. Ф.Шеллінг стверджував, що у вигляді міфології завжди існувала єдність науки й поезії, а міфологічні образи мають для мистецтва фундаментальне значення на кшталт ідей для філософії. Він передбачає появу «нової міфології»; посилену увагу приділяє символічності як головній ознаці мови мистецтва.

3. Своєрідність становлення та розвитку французької мови. Романтизм– не просто перший за часом виникнення й один із найважливіших художніх напрямків і стилів XIX століття. Цим терміном можна визначити цілу культуру, загальне світовідчування історичної епохи, що почалася після Великої французької революції. У цьому сенсі романтизм проявляє себе не тільки в літературі й взагалі в мистецтві, але й у всіх сферах суспільної свідомості: науці, філософії, релігії, політиці, навіть у побуті. Як майже будь-яке значне культурне явище, романтизм не являє собою чогось абсолютно цільного з постійним набором специфічних рис - він дуже різноманітний у своїх національних, жанрових, хронологічних різновидах. У марксистському літературознавстві існувала бінарна типологія: романтизм ділили на революційний і реакційний, прогресивний і консервативний, активний і пасивний. Такий підхід небезпідставний, однак він надто спрощує явище й надає йому ненаукову оцінну характеристику, тому його варто визнати вкрай умовним і застарілимХронологічні рамки романтизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції).Соціально-політичні передумовиромантизму лежать у революційних потрясіннях кінця XVIII століття: Війна за незалежність в Америці 1775–1783 р. й, головне, Велика французька революція 1789–1794 р. Її емоційне переживання, а потім осмислення її досвіду, її наслідків зіграли вирішальну роль у виникненні й розвитку романтичного світогляду. На короткий час революція створила ілюзію загального звільнення від багатовікового рабства,  полону зовнішніх обставин, людина відчула себе всесильною. Майже всі ранні романтики замолоду були апологетами революції, однак незабаром наступило протверезіння. По-перше, багатьох відвернув від революції якобінський терор. По-друге, свободи, принесені революцією, як виявилося, відносилися зовсім не до сфери духу, а скоріше до повсякденного буття: вони зовсім не заважали суспільству ставати міщанським,філістерським. У цій ситуації для багатьох романтиків різних поколінь роль ідейного заступника революції зіграла особистість Наполеона, що домігся своїми військовими перемогами слави романтичного генія в політиці.Естетичні джереларомантизму – це насамперед сентименталізм, що створив апологію індивідуального почуття, і різні варіанти передромантизму: пейзажна медитативна поезія, готичний роман і наслідування середньовічних поетичних пам'ятників.Слід сказати окремо профілософські передумови.Почасти це вже Руссо з його природною людиною, культом природи й критикою цивілізації. Прямим попередником романтиків у цій сфері став Й.Г.Фіхте, що створив у своєму “Науковченні” (1794) концепцію абсолютного “я”, чиє буття єдино безперечне, а увесь інший світ (“не-я”) є продуктом його діяльності - мислення. Ф.В.Шеллінг створив свою систему діалектики природи вже на підставі романтичних ідей.