49. Побудова образу в казці Гофмана «Золоте горнятко». Функції розгорнутої метафори.

Описать своего героя, дать его портрет – это ему чаще всего скучно, он это если и сделает, то мимоходом, не смущаясь шаблонами; как в театре: ремарки – балласт. Но зато он охотно покажет его в действии, мимике, жесте – и чем гротескней, тем охотней. Герой сказки «Золотой горшок» вылетает на ее страницы, сразу угораздив в корзину с яблоками и пирожками; яблоки каятся во все стороны, торговки бранятся, мальчишки радуются поживе – срежиссирована одна сцена, но и создан один образ! Гофман спешит не изваять и отчеканить фразу не выстроить ажурное или монументальное здание философской системы, а выпустить на сцену живую, бурлящую, напирающую жизнь. Гофман выглядит дилетантом, потешником-дитем площади балагана. Но, и у площади с балаганом есть своя философия.

Двоемирие реализуется в образах зеркала, которые в большом количестве встречаются в повести: гладкое металлическое зеркало старухи-гадалки,хрустальное зеркало из лучей света от перстня на руке архивариуса Линдгорста, волшебное зеркало Вероники, заколдовавшее Ансельма. В основе образа скованного стеклом человека, видимо лежит представление Гофмана о том, что люди иногда не осознают своей несвободы – Ансельм, попав в склянку, замечает вокруг себя таких же несчастных, однако они вполне довольны своим положением и думают, что свободны, что они даже хотят в трактиры и т. п., а Ансельм сошел с ума («воображает, что сидит в стеклянной банке, а стоит на Эльбском мосту и смотрит в воду») . Золотой горшок – образ семейной жизни. Розвернутая метафора – это метафора последовательно осуществляемая на протяжении большого фрагмента сообщения или всего сообщения в целом. Здесь золотой горшок - любовь Ансельма и Серпентины.

50. Cон і мрія як включений фрагмент. Його діалогічність (На прикладі мрій Ансельма та Вероніки)

Відношення до сну у 18 ст. було досить категоричним, і обґрунтовувалось тим, що це щось незрозуміле, таємниче, Ірраціональне. Використання автором такого прийому як сон, зявляється в літературі лише в тому випадку, якщо вони щось пояснюють і мають характер алегорії. Сновидіння в казці «Золоте горнятко» Гофмана функціонально зорієнтоване на реалізацію романтичного двосвіття, яке оригінально подане у творчості Гофмана сни чи напівсни Анзельма несуть велике містифікаційне навантаження. Коли Ансельм повертається з потойбічного світу, він розуміє, що це був сон, але деякі сегменти з цих снів з’являються в реальності, що змушує героя сумніватися над правдивістю чи фантастичністю подій. В оповіданні Г. герой за допомогою сну роздвоюється, співвіднесення між сном та реальністю, духом та матерією, втілює його вагання та невпевненість. Будь - яка поява надприродного супроводжується введенням елемента погляду. В світ чудесного можна проникнути лише за допомогою окулярів або дзеркала. Це своєрідні символи переходу з реального в світ потойбіччя. Мрії Ансельма та Вероніки, на початку твору постають перед нами досить природніми, та буденними. Ансельм мріє про кар’єру, Вероніка мріє про реалізацію себе в плані сімї. Мріє стати дружиною радника, гарно одягатися, і мати золоті сережки. Але їхні мрії реалізувались досить по-різному. За допомогою чергування буденності і піднесення, дійсності та царства мрій, марень, сновидінь витворюється фрагментарний план оповіді.