38. Романтична іронія чи тоталізуючий паралелізм фрази уол-стрітської повісті Германа Мелвілла «Ah Bartleby! Ah humanity!».

Вся повість Г.Мелвілла «Переписувач Бартлбі» – це ніби розгорнутий монолог юриста, який закінчується словами «О Бартлбі! О люди!». Шкодуючи за Бартлбі, він шкодує за всім людством. Так в тексті з’являється мотив милосердя і співчуття, а можливі, і фаталізму: що чекає нас в майбутньому, якщо сьогодні ми не в змозі прийняти одну людину, яка відрізняється від інших? Більше того, в останньому реченні виражається позиція автора, образ якого до цього моменту був прихований за фігурою оповідача: тужить не тільки герой-юрист, разом з ним тужить і автор. Вони тужать не просто за самотньою людиною, яка відгородила себе глухою стіною від усього світу, вони тужать через загибель нерозгаданої і незбагненної сутності, вільного духу та ідеї, яку намагався донести Бартлбі людству.

Бартлбі – уособлення приреченого людства, але він сам є відторгненим людством. У свій вільний час Бартлбі «стоит у окна, вперившись в глухую стену». Людство, яке знаходиться за стінами світу Бартлбі, не чує і не розуміє його. Символічним є також і те, що помирає герой біля самої стіни, яка сприймається як бар’єр, який все життя відгороджував його від людства.

Отже, Бартлбі – символ всього людства, адже повість виражає самотність більшості людей на землі. Такий тоталізуючий паралелізм підсилюється тим, що будучи вигнанцем суспільства, Бартлбі є його уособленням, демонструючи безвихідність і приреченість його буття.

39. Романтичне інакомислення Гофмана як карнавал духу (народження паралельних світів). Гофман водить нас паралельними світами, приводить нас до зіткнення з надзвичайним разом з героями. Багатошаровість повісті вражає, за звичайною сценою може ховатися кілька світів. Гофман вдається до прийому двосвіття, характерного добі романтизму і показує світ філістерів з їх суто міщанськими інтересами за допомогою фантастичної іронії. Цим мотивом двосвіття повість наскрізь просякнута. Повість просто таки вибухає гротеском. Твір – суцільна фантасмагорія. Більшість персонажів – фантастичні істоти. Паралельний, фантастичний світ відділяє від реального лише один крок. Раптом дверна ручка стає зовсім не ручкою, а архіваріус виявляється самим духом Саламандром. І звідси випливає головна ідея твору. А саме: два світи існують паралельно і в будь-який момент можна вийти з одного і потрапити в інший. Унікальне поєднання іронії, дидактизму і захоплюючого сюжету. Як завжди, всі отримують по заслугах і справедливість восторжествує.

40. Розкриття структури параллельного світу в організації оповіді «Золотого горнятка».

У Гофмана є особа формула його відношення до світу: об’єкт - суб’єкт - об’єкт. Тобто річ, розкриваючи свою сутність, стає духом, а цей дух, матеріалізуючись, представляється в іншому вимірі. Так виникає нова реальність і новий принцип існування речі. У результаті такої трансформації народжується світ, паралельний реальному, світ, який людина може уявити. Цей надчуттєвий світ, чи світ мрій, в якому свідомість людини звільняється від диктата умов тілесного світу. В «Золотому горнятку» Гофман показує процес створення такого паралельного світу. Студент Ансельм потрапляє на берег Ельби та несподівано для себе починає розуміти мову зелених змійок, куща бузини, вечірнього вітру. Оповідання цієї казки – розкриття структури паралельного світу, в якому перебувають герої Гофмана. Цей світ виникає шляхом перетворення побутової речі у річ іншого світу. Н.Я. Берковський називав такий процес «згущенням прозаїчного». Також паралельний світ розкривається в оповіданні архіваріуса Ліндгорста, який насправді є духом Саламандром, про юношу Фосфора є історія шляху людської душі з рая на землю. Паралельні світи Гофмана класифікувати неможливо: різноманітна їх структура, тематичний абрис, нарешті, сама «духовна еволюція» письменника грає суттєву роль в їх конструкції. В паралельних світах спостерігається суміщення однорідних та неоднорідних свідомостей.

41. Є 2 типи мислення: представник першого – Ансельм, його розум не обмежений категоріями. Він мислить і живе в реальному і фантастичному (надзвичайному), тобто в паралельних світах, які принципово відрізняються. Паралельні світи Гомана не можна класифікувати, бо вони мають різноманітну структуру, тематику, навіть духовний стан письменника відіграє важливу роль в їх конструкції. У паралельних світах Гофмана спостерігається єднання однорідних та неоднорідних свідомостей. Різниця між світами відображає діалог традиційного та нетрадиційного стилів мислення. Проте є персонажі, що живуть лише в реальному світі, на їх розум накладено обмеження, і вийти за його межі в інший світ можуть лише за певних обставин. На приклад, випивши, Конректор виходить в інший світ, починає бачити паралельний світ, проте протверезівши, вважає це неправдою, тимчасовим божевіллям. Саме заперечування факту можливості мислити не як всі, а також заперечувати існування паралельних реальностей позбавляє їх можливості мислити двома типами одночасно.

42. Принцип симультанності свідомості героїв домінує у творчості Гофмана. У творі «Золоте горнятко» паралельність двох світів створює цю симультанність. Надчуттєвий світ мрій, в якому свідомість людини звільняється від умов тілесного світу. У творі Гофман показує процес створення такого світу. Колективне усвідомлення реального та казкового світів різко відрізняється. Коли студент Ансельм потрапляє на берег Ельби і неочікувано для себе починає розуміти мову рослин та казкових істот. В паралельних світах твору спостерігається поєднання однорідної та неоднорідної свідомості, логічного та романтичного стилів мислення. Ці світи показують на багатогранність та багатозначність людської особистості, її внутрішнього світу, полі логічність її свідомості. Через Я-героя показується складна структура зв*язків, взаємодії різних свідомостей. Голос свідомості існує в абсолютно різних світах. Людина сама в собі приховує такі можливості, про які вона інколи і не підозрює, і їй потрібна якась сила, або умови, щоб розбудити усвідомлення своїх можливостей.

43. Полілогічна структура людської свідомості в новелах Гофмана.В отличие от ранних романтиков, создавая образ безумного Серапиона, Гофман психологически мотивирует его поступки, его «погружение» в параллельный мир сознания. Ведь Гофман не только объясняет, почему молодой граф П. принимает образ Серапиона, но и создает комментарий его феномена. Предыстория жизни Серапиона, данная рассказчиком, и ее комментарий – это один из ярких примеров осмысления Гофманом эстетики романтизма, бытия и существования романтического героя. Создавая параллели совмещенных сознаний своих героев (начиная этот параллелизм в «Кавалере Глюке» и заканчивая в «Житейских воззрениях кота Мурра» и «Угловом окне»). Гофман в духе нового, карнавального мышления, осуществляет грандиозную попытку художественно представить и многомерность человеческого сознания, и его полилогическую структуру. Параллельные миры Гофмана классифицировать невозможно: разнообразна их структура, тематический абрис, наконец, сама «духовная эволюция» (М. Бент) писателя играет существенную роль в их конструкции. В параллельных мирах его произведений наблюдается совмещение однородных и неоднородных сознаний. В новелле «Майорат» коллективное сознание внезамкового мира и сознание замкового совершенно отличаются. Но это не фиксированное различие – оно динамично, и в конечном счете отражает диалог традиционного и нетрадиционного стилей мышления. В этой новелле совмещаются и сосуществуют, диалогизируют логико-понятийный и романтический стили мышления, совмешение и существующие разнородные сознания показывают катастрофу исскуственного насаждения духа «майората», его атмосферы в другую среду. Они утверждают мысль о многогранности, многозначности человеческого Я. Полилогичность его сознания. В этой новелле, как затем и в «Крошке Цахес» пред читателем открываются бесконечные горизонты художественной антропологии Гофмана. Ведь человек таит в себе такие возможности, о которых он порой и не подозревает, и нужна какая-то сила и, может быть, обстоятельства, чтобы побудить в нем осознание своих возможностей.

44. Передчуття очікуємого як підготовка до переходу героя у паралельний світ.В новелле изображается праздник духа человека, который ощутил свободу, предчувствует во всей ее полноте, в той, какой она ему представляется. Дух героя обнажается перед читателем, он открывается миру, поэтому бездельник кажется другим персонажам этого фантазийного действа слишком простоватым, наивным, слишком доверчивым, умным и глупым одновременно. Действие новеллы являет собой сказку, фарс. В ней все сказочно, потому что все необыкновенно условно, нереально, да и не претендует на достоверную реальность. Добро, манифестируемое бездельником, утверждается в жизни. Он обретает счастье. В условных рамках рассказовой (новеллестической) ситуации Гофман соединяет представление о жизни в прошлом, настоящем и будущем. Происхолит встреча сознаний на перекрестках момента – категории времени, которое обозначает соединение прошлого, быстротекущего (ускользающего) настоящего и наступающего будущего. Можно говорить об изображении Гофманом особого психологического состояния героя – предчуствия ожидаемого. Это со­стояние довольно часто изображается Гофманом как подготовка к переходу героя в параллельный мир (к открытию параллельного мира). Параллельные миры Гофмана - это своеобразная проекция двух доми­нирующих психологических состояний: эйдетизма и предчувствия. Сти­раются грани между различными измерениями, в которых существуют мо­дусы сознаний героев Гофмана. Мир гофмановского повествования и его героев, по сравнению с раннеромантическим, во многом сложнее потому, что в его произведениях утверждается другая, карнавальная структура мышления. Если Новалис в своем романе «Генрих фон Офтердинген» представляет мир, окружающий человека, как отпечаток бесконечного ритмического движения жизни, а человека - как некую универсалию, если Ф. Шлегель в «Люцинде» захвачен идеей художественного фиксирования «ускользающего образа», мысли, и развертывает, показывает «механизм» этого движения, то Гофман в «Серапионовых братьях» показывает мир объективной реальности и реальности «другого» мира, существующего параллельно, симультанно с первым. У Гофмана мир в привычном для нас понимании расширяет границы за счет того, что в пространство этого мира включатся пространство мира «другого».

45. Фантастичні метаморфози у казці Гофмана «Золоте горнятко».

Поряд з ентузіастичним світосприйняттям у романтизмі визріває й інше – карнавальне. Внутрішньоромантичний діалог між ними дає уявлення про багатоплановість естетики і художньої практики романтиків. А сам діалог – пошук нового шляху розвитку, суперечка з традицією, згадка про стару культуру.

Е. Гофман увійшов у німецький романтизм, коли останній вже встиг сформуватись, і його творчість була відступом від сформованої традиції. У творах Гофмана виникає особлива формула відношення до світу: об’єкт – суб’єкт – об’єкт. Тобто, коли річ показує своє духовне «Я», то вона стає духом, а цей дух стає річчю, тільки в іншому вимірі. Таким чином виникає інший вимір – паралельний, який людина може уявити.

Нарація казки Гофмана «Золоте горнятко» - розкриття структури паралельного світу, в якому перебувають герої казки. Паралельні світи Гофмана неможливо класифікувати – їх структура, тематичне наповнення різноманітні, також «духовна еволюція» самого автора грає важливу роль у їх формуванні. В паралельних світах Гофмана спостерігається співжиття і злиття однорідних і неоднорідних свідомостей. Діалог між свідомостями – діалог між традиційним та нетрадиційним стилями мислення. В казці співіснують, діалогізують, диспутують логіко-понятійний та романтичний стилі мислення.

Принцип симультанності свідомостей героїв є домінуючим у творчості Гофмана, з’являється складна структура зв’язків, взаємодії різних свідомостей. В умовних рамках ситуацій твору Гофман об’єднує уявлення про життя в минулому, теперішньому і майбутньому. Відбувається зустріч свідомостей на перехресті моменту – категорії часу, яка поєднує минуле, теперішнє і майбутнє. Можна говорити про зображення автором особливого стану героя – передчуття очікуваного. Це почуття часто розглядається Гофманом як підготовка у паралельний світ.

Світ гофманіскької на рації і його героїв набагато складніший за ранньоромантичний, тому що в його творах утверджується новий тип свідомості – карнавальний. В дусі карнавального мислення Гофман робить спробу художньо виразити багатоплановість людського мислення і його полі логічну структуру.

46. Романтичний міф у казці Гофмана Золоте горнятко. Світ казки Гофмана має яскраво виражені ознаки романтичного двосвіття, яке втілюється у творі різними засобами. Романтичне двосвіття реалізується у повісті через пряме пояснення персонажами походження і устрою світу, в якому вони живуть. Є світ тутешній, земний, буденний і інший світ, якась чарівна Атлантида, з якої і відбулася колись людина. Саме про це йдеться в оповіданні Серпентини Ансельму про свого батька-архіваріуса Ліндгорста, який, як виявилося, є доісторичним стихійним духом вогню Саламандра, що жив у чарівній країні Атлантиді і засланий на землю князем духів Фосфором за його любов до дочки лілії змії. Ця фантастична історія сприймається як довільний вимисел, що не має серйозного значення для розуміння персонажів повісті, але ось йдеться про те, що князь духів Фосфор передрікає майбутнє: люди виродяться (а саме перестануть розуміти мову природи) і тільки туга буде смутно нагадувати про існування іншого світу (стародавньої батьківщини людини), в цей час відродиться Саламандр і в розвитку своєму дійде до людини, яка, переродившись таким чином, стане знову сприймати природу - це вже нова Антроподіцея, вчення про людину. Ансельм відноситься до людей нового покоління, тому що він здатний бачити і чути природні чудеса і вірити в них - адже він закохався в прекрасну змійку, яка з'явилася йому в квітучому кущі бузини. Людина на межі двох світів: частково земна істота, частково духовна. По суті, у всіх творах Гофмана світ влаштований саме так.    Двосвіття реалізується в системі персонажів, а саме в тому, що персонажі чітко розрізняються за належністю або схильністю до сил добра і зла. У «Золотому горщику» ці дві сили представлені, наприклад, архіваріусом Ліндгорста, його дочкою серпентином і старою-відьмою. Винятком є головний герой, який виявляється під рівновеликим впливом тієї й іншої сили, є підвладним цій мінливій і вічній боротьбі добра і зла. Душа Ансельма - «поле битви» між цими силами, Людська свідомість живе мріями і кожна з таких мрій завжди, здавалося б, знаходить об'єктивні докази, але по суті всі ці душевні стани результат впливу боротьби духів добра і зла.  Використовувана Гофманом колірна гамма в зображенні предметів художнього світу «Золотого горщика» видає приналежність повісті епохи романтизму. Це не просто тонкі відтінки кольору, а обов'язково динамічні, рухомі кольори й цілі кольорові гами, часто зовсім фантастичні.         Багатство, золото, гроші, коштовності представлені в художньому світі казки Гофмана як містичний предмет, фантастично чарівний засіб, предмет почасти з іншого світу. Спеціес-талер кожен день - саме така плата спокусила Ансельма і допомогла подолати страх, щоб піти до загадкового архіваріуса, саме цей спеціес-талер перетворює живих людей в скутих, ніби залитих у скло (епізод розмови Ансельма з іншими переписувачами манускриптів, які теж виявилися в склянках). Дорогоцінний перстень у Ліндгорста здатен зачарувати людину. У мріях про майбутнє Вероніка уявляє собі свого чоловіка надвірного радника Ансельма і у нього «золотий годинник з репетицією», а їй він дарує новітнього фасону «миленькі, чудові сережки»

47.Романтичнедвосвіття в казці Гофмана "Золоте горнятко" Мир сказки Гофмана обладает ярко выраженными признаками романтического двоемирия, которое воплощается в произведениях различными способами. Например, в повести-сказке «Золотой горшок романтическое двоемирие реализуется через прямое объяснение персонажами происхождения и устройства мира, в котором они живут. Есть мир здешний, земной, будничный и другой мир, какая-нибудь волшебная Атлантида, из которой и произошел когда-то человек. Именно об этом говорится в рассказе Серпентины Ансельму о своём отце-архивариусе Линдгорсте, который, как оказалось, является доисторическим стихийным духом огня Саламандром, жившим в волшебной стране Атлантиде и сосланном на землю князем духов Фосфором за его любовь к дочери лилии змее. Эта фантастическая история воспринимаетсяи как произвольный вымысел, не имеющий серьёзного значения для понимания персонажей повести. Ансельм относится к людям нового поколения, так как он способен видеть и слышать природные чудеса и верить в них — ведь он влюбился в прекрасную змейку, явившуюся ему в цветущем и поющем кусте бузины. Серпентина называет это «наивной поэтической душой», которой обладают «те юноши, которых по причине чрезмерной простоты их нравов и совершенного отсутствия у них так называемого светского образования, толпа презирает и осмеивает». Человек на грани двух миров: частично земное существо, частично духовное. В сущности, во всех произведениях Гофмана мир устроен именно так. Прочитав произведение «Золотой Горшок» Гофмана мы видим первое, что относится к чертам романтизма – это использование гротеска. Все произведение построено на причудливом переплетении реального и фантастического. С помощью фантастики Гофман создает эффект двоемирия. В произведении Гофмана присутствуют метаморфозы, т.е превращения, примером такого превращения может быть зеленая змейка, которая обернулась в девушку. В произведении встречается много отступлений, в которых автор объясняет авторскую позицию, а именно авторскую иронию. Ирония так же присуща данному произведению, переплетение двух миров приводит к ироничной ситуации, когда Ансельма считаю сумасшедшим после его рассказов о другой стороне реальности. Фантастичность и сказочность проявляются в течение всего произведения, волшебный мир, колдовство, метаморфозы, фантастические герои произведения и т.д. Фантастика у Гофмана в «Золотом горшке» не скрытая, а как раз наоборот явная.

48.Функції імпліцитного читача в казках Гофмана "Імпліцитний (абстрактний) автор" й "імпліцитний (абстрактний) читач" відповідають за здійснення художньої комунікації на рівні цілого тексту, причому "імпліцитний читач" як ідеальний реципієнт має розуміти "усі конотації автора, різні "стратегії" його тексту", тобто засвоювати принципи, які реалізуються в художньому цілому, забезпечуючи його системність. На думку М. Бахтіна, втілена у художній системі авторська активність має спрямовувати рецепцію читача, а це означає, що автор стає "авторитетним керівником читача" у творі, реалізуючись як "принцип, якого треба дотримуватись" Ильин И.П. Имплицитный читатель. "И. ч. - фр. lecteur implicite, англ. implied reader, нeм. impliciter leser - повествовательная инстанция, парная имплицитному автору и, по нарратологическим представлениям, ответственная за установление той "абстрактной коммуникативной ситуации", в результате действия к-рой лит. текст (как закодированное автором "сообщение") декодируется, расшифровывается, т. е. прочитывается читателем и превращается в худож. произведение. Имплицитный читатель задается вопросом не о природе событий, а о природе самого текста, о них повествующего, то существование фантастического опять оказывается под угрозой.