10. «Мандри Гулівера» Дж.Свіфта. "Подорожі у

далекі країни, здійснені Лемюелем Гулівером, спо-

чатку хірургом, а потім капітаном кількох кора-

блів" – опублікований анонімно. За жанром «М.Г.»

— це сатиричний філософсько-політичний роман,

що посідає вагоме місце в розвитку мис-ва доби Про-

світництва. Поєднанні романної та памфлетної форм

— виразно відчутні публіцистичні засади. Гол. тема

«Мандрів» є мінливість зовнішнього вигляду світу

природи та людини, зображена у вигляді фантаст. і

казкового середовища, до якого потрапляє Гулівер

під час своїх мандрів. Роман складається з 4 частин,

у кожній з яких розповідається про перебування героя

в тій чи іншій країні (у ліліпутів, велетнів, у Лапуті, у

країні гуінгмів). Твір має яскраво виражені риси ро-

ману-подорожі, пригодницько-фантастичного харак-

теру. Це приваблює перш за все дітей. Вводить: казкові,

фантаст. мотиви; пародії, на основі якої будується сати-

ричний гротеск. Текст «Мандрів» пронизаний алюзіями,

ремінісценціями, натяками, прихованими й явними цита-

тами. Зображуючи Ліліпутію, Свіфт висміює все те, що

його не задовольняє в сучасній Англії. Закони, звичаї,

устрій Ліліпутії — це гігантська карикатура на монар-

хічну Британію. Країна велетнів змальовується автором

як ідеальна монархія, яка протистоїть недосконалій Англії,

а її король , як мудрий правитель, який засуджує війни й

у своїх діях користується принципами вищої моралі. Є

мотив утопії, ідеального сусп. ладу.

11. Г.Філдінг. «Історія Тома Джонса, знайди».

Роман-виховання. Реалістичний та повчальний,

Том Джонс – зразок моральності свого часу. Автор

розповідає про хлопця якому  у житті справді по-

щастило, бо попри те що він мав багато пороків  і

часто піддавався спокусі, він також був нагороджений

добрим і справедливим серцем. Його герой мав багато 

чеснот, але  мав також  і розум  для того щоб усвідом-

лювати свої помилки. У творі автор прагнув дослідити

людську природу, показати що не існує людей які бскла-

дались лише з самих чеснот  і благородних вчинків, так

само як не має абсолютно порочних людей, у кожному з

нас є щось добре і щось хороше, яке переважає. Твору

непритаманний психологічний реалізм, емоціям та почу-

ттям персонажів приділяється дуже мало уваги. Роман скл.

з 18 част. Том живе в домі Олверті, який виховує його як

рідного сина разом зі своїм племінником Блайфілом.

Олверті виганяє Тома з дому через наклепи Блайфіла. Том

закоханий в свою подругу дитинства Софію, вона його не

може пробачити після зради. Тома арештували за дуель.

Згодом всі дізнались правду про його походження, він вия-

вився племінником Олверті, тобто сином його сестри. Ол-

верті зрозумів свою помилку щодо Тома і попросив виба-

чення. Том одружився з Софією і вони щасливо жили в

маєтку в селі.

12. Л.Стерн «Життя та думки Трістрама Шенді,

джентельмена». Автор попереджає читача, що в

своєму творі він не буде дотримуватись правил

написання художніх творів, але зберігатиме закони

жанру і хронологію подій. Роман починається із

сцени зачаття головного героя. Оповідач –сам Тріс-

трам. Описує пологи своєї матері, свою появу на

світ. Його помилково хрестять Трістрамом, бо служ-

ниця переплутала це ім"я з Трісмегістом, саме так

хотіли назвати хлопчика. Оповідь постійно перерива-

ється спогадами Трістрама про свого дядька. Роман

написаний в стилі сентименталізму, який був запо-

чаткований самим Стерном. Сентиментальний культ

почуття зумовлює більш широ­кий, ніж у класицизмі,

інтерес до вн. світу люди­ни. Тут важливо саморозкри-

ття, оголення складного психічного життя. Мета –

розчулити читача, зворушити його, примусити хвилю-

ватися. Саме прізвище головного героя означає «не­роз-

судливий». Такою ж «нерозсудливою» здається й уся

структура стернівського твору. В ньому багато ліричних

від­ступів, дотепних зауважень, розпочатих, але не за­кін-

чених новел. Автор постійно відступає від теми, розпо­ві-

даючи про якусь подію, він обіцяє далі повернутися до неї

, але цього не робить. Порушений у романі хронологічно

послідовний виклад подій. Деякі розділи твору надру-

ковані не за порядком їхньої нумерації. Іноді Л. Стерн

взагалі залишає порожні сторінки, передмову ж та прис-

вяту до роману вміщено не на традиційному місці, а

всередині першого тому. Англійський сентименталіст

пародіює про­світницькі романи з їхньою логічністю і

структурною чіткістю. В основу твору Стерн поклав не

логічний, а емоційний принцип побудови.

13. Байрон «Корсар». Ця поема належить до циклу "східних"

ліро-епічних поем. Тут є класична байронічна опозиція "кохання-

смерть". В цій поемі немає епічності, окрема подія з життя люди-

ни є кульмінацією її існування. В даній поемі панує тема роман-

тичного зла, герой розглядається з етичної точки зору. Корсар –

авторський ідеал зі злим началом. Зло відокремлене від всього

поверхневого. Поема має прозовий вступ, присвячений його

однодумцю Томасу Муру. Ватажок піратів Конрад, його єдина

радість – безмежне кохання до Медори. Його ватага напала на

палац турецького паші Сеїда і Конрад врятував з вогню Гюль-

нар, дівчину з гарему, після чого сам потрапив у полон. Гюльнар

закохалась у Конрада і врятувала його з полону, але коли він приї-

хав додому, то Медора виявилась мертвою. Він безслідно зник і

ніхто ніколи більше не чув про нього.

14. В.Скотт «Айвенго». Характерним для істор. романів

Скотта є фольклорне начало, достовірність описів, власні

переживання, духовна історія шотландського народу, інтерес

до побуту шотландців, відсутність таємничого. "Айвенго"

нал. до його циклу англійських романів. Кожна історична епо-

ха у Скотта – це окремий живий органзім, що перебуває у

розвитку, його цілісно цікавить кожна конкретна доба. Заз-

вичай поєднує романтичний сюжет з історично-політичним

фоном. Айвенго був вигнаний з Англії через своє кохання до

леді Ровени, яку мали одружити на іншому з політичними

цілями. Він таємно повертається додому, видає себе за

іншого, перемагає на турнірі і обирає Ровену королевою краси.

В Айвенго закохується Ревекка, єврейка, яка з батьком догля-

дала за пораненим Айвенго. Один із людей принца Джона

(брата Річарда Левиного Серця, який скинув його з трону і

веде Англію до загибелі) викрадає Ревекку. Айвенго рятує її з по-

лону, борючись на дуелі з її викрадачем. Після цього Ревекка

з батьком назавжди покидають Англію, Айвенго і леді Ровена

одружуються, королем знову стає Річард.

15. Ч.Діккенс «Девід Коперфілд». Це роман-

виховання. В цьому творі автор описав своє власне

дитинство. Цей роман соц-психологічний. Автора

цікавлять всі переходи від добра до зла. Герої дуже

різні, неоднозначні. Діккенс показує наскільки людина

залежить від суспільства – обумовленість характерів.

Девід – напівсирота, його батько помер. Він оточений

турботою матері та няні Пегготі, але мама вдруге ви-

ходить заміж. Вітчим Девіда містер Мардстон і його

сестра, яка живе з ними дуже жорстокі з Девідом. Вони

його карають за непослух, б"ють, він постійно живе в

страсі, а матір не звертає на це увагу, бо й сама заля-

кана новим чоловіком. За непослух Девіда відсилають

до школи Селем Хауз, де йому живеться теж невесело.

Згодом мама Девіда завагітніла і померла при пологах,

Девіда забирають зі школи назавжди. Вітчим заставляє

його працювати і Девід в 10 р. починає працювати.

Згодом Девід тікає звідти до своєї бабці, яка погоджу-

ється стати його опікуном. Девід іде в нову школу,

де йому легко і він успішно вчиться. Девід починає

працювати юристом, закохується в Дору, доньку свого

шефа. Бабця Девіда розорилась і Девід, аби прогоду-

вати їх обох, почав добре заробляти. Досягнувши повно-

ліття вони з Дорою одружились, але вона померла за

2 роки після цього, так і не встигнувши стати до кінця

дорослою. Девід став журналістом, а після цього пись-

менником. Він одружився з Агнес, дівчиною, з якою

вчився в школі, яка завжди його любила. В них народи-

лись діти, їх няньчить Пегготі, бабці вернули її маєтки.

Віра в добро. До кінця твору зло покаране і наказане,

а добро торжествує. Цей мотив характерний для ранньої

та зрілої творчості Діккенса. Згодом він розчарувався в

людях і став песимістичнішим.

16. В.Теккерей «Ярмарок суєти». Це 1 твір, який

автор підписав не псевдонімом, а власним ім"ям.

Це соціально-епічний, психологічний, сатиричний

твір, тут історизм – одна з головних рис роману. Пе-

редмова – автор-лялькар. Підзаголовок роману –

роман без героя, автор вважає, що герой має бути

високоморальним, кидати виклик світу, для нього

світ безгеройний. Дві героїні роману – дві складові

одного характеру. Теккерей вибудував сатиричну

модель суспільства, просякнуту снобізмом. Історизм

роману: опис Англії, Європи періоду Наполеонів-

ських війн, опис залежності людей від війни. Риси

творчості Теккерея: цілковита відповідність реаль-

ності свого часу, психологізм, пошук ознак занепаду

людської духовності, глибоке сатиричне проникнення

в духовне життя. Емілія Седлі та Ребекка Шарп. Беккі

після пансіонату для дівчат стає гувернанткою в Коро-

лівському Кроулі, де стає практично хазяйкою дому.

Беккі таємно виходить заміж за Родона Кроулі, гультяя.

В цей час батьки Емілії роззоряються через її жениха,

Джорджа Осборна, але навіть попри це Емілія не перестає

його палко кохати. Джордж таки одружується з Емі-

лією, потім закохується в Беккі і згодом гине у битві при

Ватерлоо. Беккі пробивається до королівського двору, але

їй там скоро стає нудно. Чоловіку і сину вона приділяє

мінімум уваги. Родон кидає її і їде з Англії, Беккі теж

зникає, син залишається на свого дядька і тітку. Емілія

страждає за чоловіком, єдина відрада – син Джорджі.

Згодом вона виходить заміж за Доббіна, друга свого

чоловіка і стає по-справжньому щаслива. Чоловік Беккі

помирає, її син отримує спадок, але не бажає бачити матір,

хоча і утримує її існування навіть при тому, що вона й так

забезпечила собі безбідне життя.