63. Провідні літературні напрями в англ. Літ. Другої пол.

XX ст. 64. Особл. Розвитку роману в англ. Літ. 2пол. Хх ст.

Англія втратила свою вагомість у світі, переживала екон.

занепад, до влади прийшли лейбористи, колонії почали

боротись за незалежність, Лондон втратив свій авторитет,

стрімко розвивається провінція – поширення діалектів.

Посилення психологічного аналізу. 40-50 рр: реалізм, ос-

новний жанр: роман, реалістична драма . антиколоніаль-

ний роман – гол. герой англієць, живе в одній з колоніальних

країн (Олдрідж «Справа честі», Стюард «Леопард в траві»,

«Невідповідний англієць» Девідсон «Річкові пороги», Грін

«Тихий американець»), робітничий –акцент на приватному

житті робітників, їх внутрішньому світі (Ліндсей «Британсь-

кий шлях», «Весна, яку зрадили», Чаплін «День сардини»,

Сілітоу «В суботу ввечері, в неділю зранку»), університетсь-

кий (Молоді розгнівані: - їх об’єднує головний герой, критич-

ний погляд на життя Англії, це критичний реалізм, сатира,

герої і письм-ки – молоді люди, щойно закінчили університет,

не знають, що робити далі, герой – цинічна людина, готовий

переступити через все – романи відчуження, місце дії – провін-

ція. Кінгслі Еміс «Щасливчик Джим», «Мені подобається тут»,

Джон Вейн «Поспішай донизу», Джон Брейн «Шлях нагору»,

«Життя нагорі», Ч. П. Сноу – «Наставники», «Справа». Полі-

тичний (Сноу, Олдрідж, Грін), роман-виховання (Сноу), де тек-

тивний роман Сноу «Смерть під вітрилами», соціально-пси-

хологічний (Грін), сатиричний/комічний (Спарк). 60-70 рр:

вплив екзистенціалізму. – Проблеми сенсу життя, вибору,

провини, пошуку щастя – розвиток філософського роману –

(Голдінг, Мердок, Фаулз). 60ті: нові тенденції постмодернізму,

нове трактування літ-ри, роман: університетський (Лодж, Бред-

бері), історичний (Фаулз – стилізація ід вікторіанський роман,

Барнс), біографічний (Акройд, Барнс,), роман-виховання (Фаулз

"Деніел Мартін"), детективний (Фаулз"Примха"), порнографіч-

ний (Фаулз "Мантиса").

65. Філософський роман 2-ї пол. Хх ст. Творчість

В. Голдінга. Філос. роман розвивався в творчості Мердок,

Фаулза та Голдінга. Вплив філософії Екзистенціалізму,

це і психологічні твори, інтелектуальні. Мердок: її цінності –

мистецтво та мораль, написала низку філософських праць,

писала про хворобу мови – мова перестає бути засобом ко-

мунікацї, люди говорять, але не розуміють один одного,

вихід – мовчання. Мова як сітка – заплутує. Образ сонця,

роздуми на тему мистецтва. філософія тиші, писала про

проблему свободи. "Первинність добра над іншими по-

няттями", "Вогонь і Сонце: чому Платон вигнав мит-

ців", "Під сіткою"-місто чк сітка, містичність, плинність

часу , "Чорний принц"(принцип роману в романі, циклічн.)

«Єдиноріг» - готичний роман . Проблеми мови, вибору, мо-

ралі, свободи, відповідальності Фаулз – реаліст. Традиція +

екзистенціалізм + постмодернізм. Стиль Ф: вічні категорії,

образи-символи, життя як магічний театр, роздуми над люд-

ським буттям, намагання зрозуміти істор. події, філософські

ребуси, алюзії, інтелектуалізація - «Колекціонер», «Маг»,

«Жінка фр. лейтенанта». Вільям Голдінг – чистий філос.

роман, роман-притча. Є 2 плани оповіді – подієвий, сим-

волічний, проблеми вибору і відповідальності, немає моралі-

заторства, нав’язування своєї позиції. Це романи-застороги,

романи-попередження. Інтелектуальна проза насичена філо-

софськими узагальненями. Творчість: "Володар мух" (осми-

слення війни і фашизму, природа вивільняє зло, у цьому світ

і не можна почувати себе в безпеці), "Спадкоємці", "Вільне

падіння" (роман у формі сповіді), "Шпиль" (гріх і праведність

в одній людині), "Піраміда", "Ритуали плавання" (роман

у формі дорожніх нотатків, сучасний світ бездуховний, ро-

ман-застереження), філос.повісті: "Бог Скорпіон", "Клонк-

Клонк", "Надзвичайний посол". Риси творчості: життя як

трагедія нерозуміння, контакту нема; відчуття невпевненості

в суч. світі; алегоричне звучання.

66. Постмодернізм. Виник приблизно в сер. ХХ ст., досяг

розквіту в 80-90 роки. Дискусія про суть постмодернізму

триває і до сьогодні. Єдиного трактування назви наразі

немає. Ввів це поняття Франсуа Ліотар – стаття "Пост-

модерний стан". П. – це відмова від метаоповідей, мета-

історій, постісторія – кінець історії, кінець лінійного ро-

зуміння історії, істор. події тлумачаться з різних точок

зору, історія будується за моделлю худ. твору. Пост-

філософія – чи правильно трактуються ідеї філософів?

ця ф-фія культивує множинність поглядів. Симулякр –

копія копії, людина в сучасному світі керується ідолами,

образами, а не реальними фактами та явищами. Постмо-

дерністи: Джон Фаулз, Пітер Акройд, Джуліан Барнс,

Девід Лодж, Малкольм Бредбері, пізній Голдінг. Сумнів

щодо основних понять в житті людини, постмодерністич-

на чутливість, за основу беруться класичні твори, їх паро-

діюють, обігрують, пародія – повторення з різницею (Девід

Лодж "Академічний обмін" – пародія на Джойса, нема

кінцівки); експеримент з фіналами творів - або жодної кін-

цівки, або її половина, або кілька варіантів завершення од-

нієї історії; метароман (роман про роман – Лодж "Мис-

тецтво слова", роман коментує сам себе); інтертексту-

альність – ніхто не винайде нічого нового, все базується на

тому, що було, кожен текст можна розібрати по цитатах.

Гра з читачем, мотив лабіринту. Символ- ракова пухлина.

Руйнування фабули, суб’єктивність, немає дидактизму,

цитування, іронія, пародія, багаторівневість тексту, читач

невпевнений ні в чому, фрагментарність, символізація.

67. Англ. літерат.-критична думка ХХ ст. Поняття «criticism»

введене Джоном Драйденом (поет-класицист) 1677р. Лиш в

ХХст.це поняття стало співвідноситись з видом наукової дія-

льності. 3 типи критики: письменницька (письменники про

письм.); академічна (монографії викладачів універів) – аудиторія

• вузьке коло спеціалістів. Лодж казав, що вона відірвана від

життя, треба наблизити її до читача. Він вів колонку в газеті, де

пояснював, що таке «постмодернізм», «наратив» і т.д. Журна-

лістська критика: на вільні теми, в Україні її нема. І пол.ХХст. –

літ.-крит.діяльність Т.С.Еліота: збірка праць «Священний ліс»,

стаття «Джеймс Джойс «Улісс»: порядок і міф» - дав орієнтир

до тлумачення «Уліса». В.Вулф: статті “Modern Fiction”, «3 гінеї»,

«Смерть метелика», «Сучасні письменники». Вела полеміку з

реалістами(«В їхніх романах є тіло, але нема душі»), потреба

оновити літ.форми! Постмодерністична літ.критика: Д.Лодж

(на теми структуралізму, постмодернізму, наратології).

Розвиток університетської (або академічної) субкультури, в межах

якої сьогодні найбільш повно розвиваються точні і гуманітарні

науки, міняються уявлення про світ і людину, виникає по суті

новий соціальний прошарок суспільства - університетські вчені і

викладачі. Поєднання наукової і літературної творчості - це най-

яскравіше явище академічної культури. Г.Уелс, Ж.-П.Сартр,

Ч.П.Сноу, В.Набоков, Дж.Барт, У.Еко, А.Мердок і багато інших

відомі як своїми романами, що визначають шляхи розвитку

сучасної прози, так і своїми науковими дослідженнями. Пост-

модернізм як загально естетичне явище культури, який здобуває

своє теоретичне осмислення не лише у філософських науках, а й

у науці про літературу. В основу постмодерністичного літературо-

знавства лягли, зокрема, ідеї Ж.-Ф.Ліотара і Ж.Дерріди.