25.2. Організація взаємодії з релігійними організаціями та робота з віруючими військовослужбовцями

У військових частинах та підрозділах організацію взаємодії з релігійними організаціями здійснюють згідно з наказом командувача внутрішніх військ.

Спільно з представниками церков різних конфесій та напрямів постійно ведеться пошук нових форм співпраці щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців та членів їх сімей з урахуванням специфіки завдань військових частин і підрозділів. Правовими засадами такої співпраці на сучасному етапі є:

• Конституція України;

• Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”;

• Заява про наміри між Міністерством внутрішніх справ та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій від 11 лютого 2000 р.;

• спільні угоди про співробітництво між ГУ ВВ та представниками конфесій (Українська православна церква, Українська православна церква Київського Патріархату, Українська греко-католицька церква).

Ст. 35 Конституції України визначає:

“Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою”.

Виконуючи вимоги Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” (ст. 21), командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і відправленні релігійних обрядів. При цьому необхідно пам’ятати, що проведення їх на території військових частин можливе лише за наявності значної кількості військовослужбовців однакового віросповідання та з дозволу командування військової частини. Військовослужбовцям інших віросповідань потрібно надавати можливість задоволення духовних потреб у позаслужбовий час за межами військових частин.

У “Заяві про наміри між Міністерством внутрішніх справ України та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій”, яка регламентує взаємовідносини між вищезазначеними суб’єктами, передбачені конкретні напрямки співпраці:

• надання можливості священнослужителям відвідувати органи і підрозділи внутрішніх справ, з’єднання та частини внутрішніх військ для відправлення богослужінь, проведення індивідуальних бесід з віруючими працівниками та членами їх сімей у вільний від служби і навчання час виключно на добровільних засадах;

• проведення за участю представників церков і релігійних організацій ритуальних, громадських і культурно-масових заходів;

• участь священнослужителів у навчальному процесі з питань духовного просвітництва в навчальних закладах МВС України;

• підготовка спільних інформаційних та інших матеріалів про роль релігії та церкви у вихованні особового складу.

Вказана Заява дає можливість представникам різних церков і релігійних організацій України налагоджувати конструктивні зв’язки із частинами внутрішніх військ, при цьому вимагає від керівників не віддавати переваги жодній конфесії. Разом з тим необхідно пам’ятати про те, що церква відокремлена від держави, та про недостатність нормативно-правової бази.

Процеси військово-церковних взаємин в окремих випадках набувають стихійного характеру і зачіпають права як віруючих, так і невіруючих військовослужбовців. Тому командувач внутрішніх військ вимагає:

• у діяльності щодо задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців керуватись Конституцією та Законами України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, “Заявою про наміри між Міністерством внутрішніх справ та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій”, Методичними рекомендаціями щодо організації взаємодії з релігійними організаціями різних конфесій, течій та напрямів у внутрішніх військах МВС України, що розроблені управлінням виховної роботи ГУ ВВ, а також спільними угодами про співробітництво між ГУ ВВ та представниками релігійних конфесій;

• на виконання конституційної вимоги свободи совісті у внутрішніх військах покласти принцип задоволення релігійних потреб віруючих військовослужбовців, а не інтересів окремих церков (релігійних організацій);

• при плануванні та проведенні заходів задоволення релігійних потреб військовослужбовців забезпечити принцип добровільності, не припускати будь-якого примусу при визначенні кожним військовослужбовцем свого ставлення до релігії, до її сповідання або відмови від неї, до участі або неучасті у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігії;

• дотримуватись принципу рівності всіх церков та релігійних організацій, що залучають для задоволення релігійних потреб віруючих, які служать у внутрішніх військах;

• не припускати розпалювання міжконфесійних суперечок серед військовослужбовців та членів їх сімей;

• про проблемні питання задоволення релігійних потреб військовослужбовців доповідати до управління виховної роботи ГУ ВВ.

На виконання вимог ст. 35 Конституції України, Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” командувач вимагає зобов’язати командирів і начальників:

• забезпечити право на свободу світогляду і віросповідання кожного військовослужбовця;

• надавати можливість віруючим військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і відправленні релігійних обрядів не залежно від віросповідання;

• приймати священиків різних віросповідань, конфесій, течій та напрямів з пропозиціями щодо задоволення духовних потреб військовослужбовців, уважно їх вивчати та враховувати у практичній діяльності;

• згідно з вимогами чинного законодавства давати дозвіл на проведення богослужінь і відправлення релігійних обрядів на території військових частин;

• припиняти діяльність священиків на території військових частин, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства, сприяє перенесенню міжконфесійних конфліктів у військове середовище;

• доповідати у ГУ ВВ щодо організації взаємодії з релігійними організаціями різних конфесій, течій та напрямів встановленим порядком, а при виникненні проблемних та непередбачених ситуацій – негайно.

Організацію взаємодії з релігійними організаціями командувач покладає на заступників командирів (начальників) з виховної роботи.

У відділеннях та групах виховної роботи координацію діяльності щодо задоволення релігійних потреб військовослужбовців здійснює офіцер, який відповідає за військово-соціальну роботу.

Заходи задоволення релігійних потреб військовослужбовців відображають у розділі “Військово-соціальна робота” планів виховної роботи.

При плануванні спільних з релігійними організаціями заходів слід ураховувати наявність гострих міжконфесійних протиріч, що можуть негативно впливати на морально-психологічний клімат у військових підрозділах. При потребі – розривати стосунки з окремими представниками релігійних організацій, які спричиняють конфліктність серед військовослужбовців.

Не припускати офіційних стосунків з конфліктуючими сторонами (громадами), особливо при наявності з їх боку фактів порушення громадського порядку, нанесення шкоди здоров’ю громадян чи порушень законодавства про свободу совісті.

Посадовим особам, які організовують взаємодію з релігійними організаціями, треба знати релігійну обстановку в підпорядкованих підрозділах, прізвища військовослужбовців, які:

• вважають себе віруючими;

• декларують своє віровизнання і намагаються дотримуватись приписів релігійної етики;

• потребують спілкування зі священиком (представником своєї конфесії).

Крім цього необхідно знати, як часто виникає потреба у зустрічах віруючих військовослужбовців з представниками своєї церкви (релігійної організації), особистій участі у релігійних обрядах.

Заступникам командирів з виховної роботи підрозділів та лінійних батальйонів необхідно мати аналітичну довідку про релігійну обстановку в підпорядкованих їм підрозділах з вказанням конкретних прізвищ військовослужбовців.

При плануванні та організації спільних заходів ураховувати релігійну обстановку в районі дислокації, інформацію отримувати в обласних (районних) державних адміністраціях, у тому числі про:

• ступінь впливу конфесій на релігійну ситуацію в районі;

• перелік та загальну кількість релігійних організацій (громад) у районі дислокації, вчення (керівництво) яких заперечує виконання військового обов’язку своїми віруючими;

• перелік релігійних організацій (їх представників), які негативно ставляться до незалежності України;

• перелік релігійних організацій (їх представників) екстремістського спрямування, заборонених законодавством України чи рішенням суду;

• перелік релігійних організацій (громад), між якими існують міжконфесійні протиріччя.

Щоквартально в обласних (районних) державних адміністраціях необхідно уточнювати релігійну обстановку в районі дислокації у зоні відповідальності і доводити її до командирів та заступників з виховної роботи під час підбиття підсумків.

Допуск духовенства і представників релігійних організацій – громадян України – на території військових частин здійснювати встановленим порядком.

Не допускати у військові частини та установи іноземців – представників релігійних організацій та окремих проповідників – з метою здійснення будь-яких культових заходів або релігійного навчання, а також представників незареєстрованих або заборонених релігійних організацій та об’єднань.

Особливу увагу необхідно звертати на неприпустимість примусового залучення до богослужінь та релігійних обрядів військовослужбовців інших віросповідань або атеїстів.

Командирам та начальникам, у підпорядкуванні яких є віруючі військовослужбовці, що потребують зустрічей зі священнослужителями своєї конфесії:

• при роботі з військовослужбовцями-християнами запрошувати священика (священиків) для проведення культових заходів на релігійні свята, які визнані законодавством України як святкові дні: Різдво Христове, Великдень, Трійця, а також, при необхідності, на інші християнські свята;

• запрошувати за бажанням віруючих військовослужбовців представників церков та релігійних організацій, організовувати відвідування храмів;

• при роботі з віруючими військовослужбовцями, нехристиянами, сприяти зустрічам з їхнім духовенством, надавати можливість брати участь у богослужіннях і відправленні релігійних обрядів;

• при складанні графіка нарядів на релігійні свята, враховувати бажання віруючих військовослужбовців щодо перенесення їхніх нарядів на інші дні.

До облаштування споруд та місць для задоволення релігійних потреб військовослужбовців активно залучати представників шефських організацій, благодійні та церковні структури. При цьому необхідно пам’ятати, що ці споруди та місця є власністю військових частин, не можуть належати жодній з релігійних громад. Їх спільно використовують різні релігійні організації, якщо це не суперечить їх обрядам та традиціям.

Передбачити установчими наказами командирів частин час, порядок проведення релігійних заходів у пункті постійної дислокації, місце і черговість використання, діючих на території військових частин, релігійних споруд, форму контролю військовослужбовців, які відбувають для відправлення релігійних обрядів за межі військової частини.

Мати дані про споруди (приміщення), переобладнані чи пристосовані для відправлення богослужінь на території військових містечок, а саме:

• ким і коли споруда взята в оренду, пристосована (переобладнана);

• на чиї кошти здійснено переобладнання;

• якими документами взята на баланс внутрішніх військ (дата і номер документа);

• ім’ям якого святого вона названа;

• духовенство якої релігійної організації опікується будівлею.

Узгодження всіх питань будівництва (переобладнання) та використання культових релігійних споруд, які знаходяться на територіях військових частин здійснювати лише через ГУ ВВ.

Отже, досвід останніх років свідчить, що вміла організація взаємодії з релігійними організаціями і повсякденна увага до віруючих військовослужбовців – запорука зміцнення морально-психологічного клімату військових колективів, духовного збагачення військовослужбовців. Вона позитивно впливає на результати службово-бойової діяльності військових частин та підрозділів.