12.3. Основні методи інформаційно-психологічного впливу на протидіючі сили

Базовими методами, що застосовують для інформаційно-психологічного впливу на протидіючі сили є переконання і навіювання.

Переконання – метод впливу на свідомість особистості або групи людей, звернений до їх особистого критичного сприйняття. Воно орієнтоване на інтелектуально-пізнавальну сферу психіки людей і груп таким чином, щоб за допомогою логічних аргументів спочатку досягти з об’єктами впливу згоди щодо певних висновків, а потім на цій основі сформувати і закріпити нові установки (або трансформувати старі), які змінюватимуть їхню поведінку відповідно до мети впливу.

Метод переконання повинен відповідати таким вимогам:

• максимальна об’єктивність;

• особиста переконаність у питаннях, з яких переконують іншого;

• намагатися не казати неправди;

• доступність для розуміння;

• урахування індивідуальних і соціально-психологічних особливостей особистості та групи;

• послідовність, логічність і доказовість;

• наявність узагальнених положень і конкретних фактів;

• аналіз фактів, відомих об’єктам впливу;

• емоційність і спонукання до переживань і вчинків.

Критерієм результативності переконуючого впливу є переконаність – тверда впевненість у істинності та реальності засвоєних понять, образів і їхніх зв’язків з дійсністю.

Є тільки один шлях, щоб похитнути впевненість населення і військ противника, трансформувати і сформувати нові установки і ціннісні орієнтації – це досягти найвищого ступеня переконливості змісту переконуючого впливу.

Переконуючий вплив є складним сполученням зусиль та умов його здійснення. Зазначене сполучення складають вплив:

• джерела інформації;

• змісту переконуючого впливу;

• ситуації переконуючого впливу.

Ефективність переконання залежить від ставлення населення і військовослужбовців противника до джерела інформації. Ним можуть бути:

• уряд, офіційні органи і командування збройних сил своєї країни;

• особи, що мають авторитет у об’єктів переконуючого впливу;

• органи психологічного впливу.

Вплив змісту переконуючого впливу залежить від багатьох факторів.

По-перше, він залежить від доказовості і переконливості.

Доказовість ґрунтується на логічності, науковості, правдивості та несуперечності викладеного матеріалу.

Переконливість ураховує властиві об’єкту впливу установки, переконання, інтереси та потреби, спосіб мислення, національно-психологічні особливості та своєрідність мови.

Правила доказовості і переконливості такі:

• відповідність законам діалектичної і формальної логіки;

• конкретність;

• динамічність повідомлення та різноманітність аргументів;

• швидше сприймається і засвоюється інформація, що краще відома об’єктам психологічного впливу;

• краще впливають на людей аргументи та інформація, що мають для них суб’єктивну значимість, засновані на безперечних істинах, загальному досвіді;

• краще і швидше усвідомлюється інформація, яку подають невеликими значеннєвими частинами;

• ефективніше засвоюється те, що емоційно відчувається людьми, викликає тривалі позитивні переживання;

• продуктивніше запам’ятовується інформація, яку подають відповідно до національних традицій об’єктів психологічного впливу.

По-друге, вплив змісту переконуючого впливу на населення і війська противника залежить від того, як підібрані та подані аргументи.

Щоб переконати противника, використовують три основні категорії аргументів:

• щирі факти;

• аргументи, які містять позитивну апеляцію до психологічного задоволення, що забезпечує прийняття інформації;

• аргументи, які звертають увагу на негативні наслідки через неприйняття інформації.

Фактором, що визначає ефективність впливу змісту переконуючого впливу є спосіб подання аргументів (однобічні та двобічні повідомлення).

Однобічне повідомлення – це текст, що містить тільки аргументи джерела інформації.

Двобічне повідомлення містить як аргументи джерела інформації, так і контраргументи противника, що спонукає до активної розумової діяльності об’єктів. У результаті відбуваються зміни раніше сформованих ціннісних орієнтацій.

Результативність засвоєння змісту переконуючого впливу залежить від послідовності викладення аргументів. Зокрема, доцільно ставити сильні аргументи перед іншою, не головною інформацією. Найбільш дієвими вони є у середині змісту переконуючого впливу (так звана пірамідальна модель впливу).

Ефективність текстів, у яких сильні аргументи розміщені на початку та наприкінці повідомлення, залежить від установок об’єкта психологічного впливу.

Якщо він виявляє сильну зацікавленість до повідомлення, більш ефективним є зміст переконуючого впливу, у якому сильні аргументи зосереджені наприкінці повідомлення (кульмінаційна модель впливу).

Якщо об’єкту переконуючого впливу тема повідомлення нецікава, сильні аргументи розміщують на початку повідомлення (антикульмінаційна модель).

По-третє, вплив змісту переконуючого впливу залежить від його закликів.

Їх класифікація така:

• прямі заклики, що містять сильні прямі аргументи;

• непрямі заклики, які застосовують натяки, обіцянки, що схиляють до схвалення без роздумів; вони є доречними, коли на людей впливають випадкові і сприятливі фактори;

• заклики на основі конкретних прикладів, що популяризують або пропагують конкретні дії;

• невизначені заклики – спонукають об’єкт переконуючого впливу самостійно обмірковувати інформаційно-пропагандистські матеріали, які не містять пропозицій щодо конкретних дій.

Залежно від об’єкта спрямованості, заклики орієнтують на:

• населення противника, вони спонукають до організації масових виступів, страйків, відмовлення працювати на війну, ухилення від мобілізації; організації руху опору, лояльної поведінки стосовно збройних сил противника і його союзників;

• військовослужбовців противника, вони спонукають до невиконання наказів, виведення з ладу бойової техніки, самовільного виходу з бою, дезертирства, усунення офіцерів, здачі в полон.

По-четверте, ефективність переконуючого впливу залежить від його форми. Вибір останньої (мовлення, друковані засоби, радіо, телебачення) обумовлюється цілями і завданнями інформаційно-психологічного впливу, конкретними умовами обстановки та деякими іншими факторами.

Вплив ситуації переконуючого впливу, тобто умов, за яких його здійснюють і реакції об’єкта на його зміст.

Ситуація переконуючого впливу може бути індивідуальною і масовою.

Індивідуальна ситуація складається, якщо переконуючий вплив здійснюють на конкретну аудиторію, психологічні характеристики якої можливо враховувати. Це може бути усне віщання на один з підрозділів противника у його бойових порядках або радіопередача для певної соціальної спільноти населення країни противника.

Масова ситуація має місце, коли переконуючий вплив здійснюють одночасно на численну і неоднорідну аудиторію.

Вимоги до організації переконуючого впливу:

• плановість;

• спрямованість на конкретний об’єкт;

• орієнтованість насамперед на інтелектуально-пізнавальну сферу психіки об’єкта переконуючого впливу;

• спрямованість на ініціювання певної поведінки.

Основні принципи організації і здійснення переконуючого впливу:

• повторення;

• досягнення первинності впливу;

• забезпечення довіри до джерела інформації;

• активізація протікання психічних процесів щодо сприйняття об’єктом змісту психологічного впливу.

Існує чотири перевірених правила завоювання довіри аудиторії:

• якщо немає серйозних причин ховати факти, їх варто повідомляти;

• крім збереження військової таємниці, причинами приховування або обробки фактів може бути лише припущення, що аудиторія їм не повірить;

• щоразу, коли аудиторія відчуває неправду, відбувається значне послаблення впливу пропаганди;

• переконуючий вплив ніколи не повинен оперувати фальсифікованими даними, що можуть бути викриті аудиторією.

Навіювання – це метод психологічного впливу на свідомість особистості або групи людей, заснований на некритичному (часто неусвідомленому) сприйнятті інформації.

При навіюванні спочатку передають інформацію, що містить готові висновки, а потім на її основі формують мотиви й установки бажаної поведінки. Ефективність цього методу психологічного впливу залежить від:

• сили, підготовленості та статусу суб’єкта навіювання;

• авторитетності;

• доброзичливості до об’єкта навіювання;

• змісту навіювання;

• характеру інформації, що навіюється;

• сугестивності об’єкта впливу (властивість психіки, що визначає її піддатливість до впливу).

Тактичними принципами навіювання є такі:

• застосовування тих його видів і прийомів, які можуть викликати специфічний інтерес у конкретних груп військово-службовців і населення противника;

• вибір способів і прийомів навіювання, що можуть спростувати небажані ідеї або змінити настрій військ і населення противника, спричинені подіями, що не піддаються замовчуванню;

• застосовування таких способів навіювання, що мають шанси не бути спростованими, доки не буде досягнута головна мета психологічного впливу.

Навіювання можна класифікувати за:

• способами впливу (відкрите або закрите);

• наявністю засобів впливу (контактне або дистантне);

• часом між впливом і реакцією на нього (безпосереднє або відстрочене);

• тривалістю ефекту впливу (короткочасне або тривале);

• змістом впливу (неспецифічне або специфічне).

Відкрите (пряме) навіювання – це навіювання конкретної, чітко сформованої мети.

Закрите (непряме) навіювання характеризується відсутністю мети або спрямованості на об’єкт впливу.

Контактне навіювання здійснюють за умов безпосереднього спілкування з об’єктом, головним чином у зайнятих військами населених пунктах і серед військовополонених.

Дистантне навіювання здійснюють за допомогою засобів усної, друкованої, радіо- і телепропаганди.

При безпосередньому навіюванні реакція об’єкта з’являється відразу після впливу.

При відстроченому навіюванні між впливом і реакцією об’єкта існує часовий проміжок. У об’єкта формується установка на те, що навіювання спрацює в майбутньому.

Під специфічним навіюванням розуміють навіювання конкретних ідей, думок та іншої інформації з метою заміщення існуючої установки і створення бажаної поведінкової реакції об’єкта впливу.

Під неспецифічним навіюванням розуміють намагання створити у об’єкта впливу певні психічні стани.

Навіювання засноване на використанні сугестивності людей.

Загальна сугестивність обумовлена особливостями психічного розвитку особистості, вона властива всім людям, однак у дітей вона більша ніж у дорослих, а у жінок – більша ніж у чоловіків.

Ситуативна сугестивність виникає як наслідок аномальних станів психіки, дефіциту інформації і т. ін.

Також розрізнюють сугестивність індивідуальну і групову.

Групова відрізняється від індивідуальної фактом існування взаємного впливу (зараження) між членами групи. Під зараженням розуміють процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні.

Умови підвищення сугестивності.

1. Наявність певних особливостей у об’єктів впливу: покори, нерозвиненого почуття відповідальності, відсутності зібраності в поведінці, боязливості, сором’язливості, довірливості, підвищеної емоційності, вразливості, мрійності, тривожності, слабкості логічного мислення, схильності до наслідування, фантазування, забобонності та релігійності.

2. Прояв ситуативних факторів:

• спокою, розслаблення, стомлення, стресу, напруженості, заклопотаності, відчуття безвихідності, нудьги, байдужності, симпатії, фізичних дій, послаблення волі, неотримання допомоги, болю, зниження критичності, монотонності подразників;

• низького рівня інформованості;

• відсутності досвіду поведінки в складній або незнайомій обстановці;

• дефіциту часу для ухвалення рішення;

• несподіваності навіювання.

3. Захворювання або певні стани об’єкта навіювання: виснаження, нервово-психічна слабкість, підвищена стомлюваність, нестійкий настрій, порушення сну, наркоманія, імпотенція.

Опір об’єкта впливу називається контрсугестією. Вона включає прояв таких компонентів психіки:

• світоглядні (погляди, переконання, соціальні цінності);

• розумові (сумнів, недовіра);

• емоційні (страх, сором’язливість);

• вольові (негативізм).

Виділяють три види прояву контрсугестії: негативні словесні репліки, негативні емоційні реакції, негативні дії.

Опірність навіюванню.

1. Навмисна і ненавмисна. Основою першої є властиві людям сумнів, недовіра та прояв інших якостей загальної критичності. Навмисна опірність навіюванню діє на усвідомлюваному рівні психіки. Об’єкт впливу критично аналізує інформацію, зіставляє її зміст зі своїми поглядами і переконаннями.

2. Індивідуальна і групова опірність навіюванню. Індивідуальна є протидією з боку однієї людини. Встановлено позитивну залежність цього різновиду опірності від індивідуальних і вікових особливостей психіки особистості.

Під груповою опірністю розуміють опір з боку цілої групи, який залежить від її якісного і кількісного складу, згуртованості, єдності цілей, мотивів діяльності та ін. Чим менш розвиненими є міжгрупові зв’язки, тим слабкіше групова опірність навіюванню.

3. Загальна і спеціальна опірність навіюванню. Перша базується на загальній критичності людей щодо зовнішніх впливів. Спеціальна опірність навіюванню стосується однієї людини або конкретної інформації. Наприклад, особа, яка вихована на патріотичних принципах, не сприйматиме інформацію з пропозиціями зрадити Батьківщині або здатися в полон.

Опірність навіюванню мінлива. Той самий об’єкт виявляє неоднаковий ступінь опірності різним суб’єктам та змісту навіювання. Це залежить від авторитетності суб’єкта та відповідності змісту інформації потребам, поглядам і переконанням об’єкта навіювання.

Розрізняють такі основні способи навіювання.

Приклеювання ярликів. Використовують для того, щоб опорочити ідею або особистість в очах об’єкта впливу за допомогою образливих епітетів і метафор, що викликають негативне ставлення.

Свідчення. Полягає в наведенні висловлювань особистості, яку поважає або, навпаки, ненавидить об’єкт впливу.

Гра в народність. Спонукає об’єкт впливу асоціювати особистість суб’єкта і поняття, що він подає, з позитивними цінностями через народність цих понять або належності джерела інформації до простих людей.

Перетасування фактів – добір і тенденційне подання тільки позитивних або тільки негативних фактів для доказу справедливості будь-якої ідеї або судження.

Загальна платформа. В основі цього способу специфічного навіювання лежить спонукання об’єкта впливу до прийняття цінності, яку подають в інформації, оскільки всі представники даної соціальної групи або військового підрозділу нібито розділяють її.

Лякання (ініціювання страху) – формування у об’єкта станів занепокоєння, депресії, апатії, страху перед реальною чи вигаданою небезпекою або перед усвідомленою погрозою. Кінцева мета лякання – максимальне погіршення морально-психологічного стану противника, паралізування волі та здатності до опору.

Страх – психічний стан, пов’язаний з проявом почуттів тривоги та занепокоєння у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямований на джерело дійсної або уявної небезпеки.

Страх перед реальною небезпекою є сильнішим, тому що базується на бойовому або життєвому досвіді.

Спостереженнями за поведінкою військовослужбовців у період бойових дій доведено: чим вище ступінь усвідомленості небезпеки, тим більше можливостей для локалізації страху і підготовки до протидії загрозі.

Найбільший страх відчувають перед невідомою небезпекою, з якою об’єкт впливу раніше не зустрічався або не має уявлення про її наслідки. Такий страх значно погіршує бойові можливості військ. Солдати можуть уселити собі, що вони, наприклад, піддалися ураженню за умов, коли зброя масової поразки не застосовувалася. Можуть навіть з’явитися ознаки, що нагадують реальні симптоми (слабкість, сліпота, нудота), острах вживати їжу і воду.

При використанні лякання необхідно враховувати реальну обстановку, яка значно впливає на його ефективність.

Лякання доцільне якщо противник:

• зазнав великих бойових втрат;

• знаходиться в оточенні або відступає;

• перейшов до оборони;

• має нестачу продовольства;

• має меншу чисельність;

• зазнав удару засобів високоточної зброї і зброї масової поразки;

• зазнає поразки у ході бойових дій.

Способом неспецифічного навіювання є емоційне придушення, яке використовують з метою формування у військовослужбовців противника станів тривоги, депресії, апатії.

Тривога – емоційний стан, що виникає в ситуаціях небезпеки, невпевненості у перемозі та ін. і проявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. Тривога може виявлятися як відчуття безпорадності, непевності в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх загрозливого характеру. Проявом тривоги є загальна дезорганізація діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність.

Депресія – афективний емоційний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Людина відчуває пригніченість, тугу, розпач. Її потяги, мотиви, вольова активність, самооцінка різко знижені. Зміненим виявляється і сприйняття часу, коли звичайні події тривають нескінченно. Для поведінки людей у стані депресії характерні сповільненість, безініціативність, швидка стомлюваність, що в сукупності знижує продуктивність діяльності.

Апатія – емоційний стан, що виникає внаслідок втрати перспектив, емоційної пригніченості, втрати віри в загальні цілі, керівництво. Апатія характеризується емоційною пасивністю, байдужністю, спрощенням почуттів, ослабленням прагнень та інтересів на фоні зниженої фізичної і психічної активності.

Прийоми емоційного придушення різноманітні. Серед них зазвичай виділяють такі.

1. Невербальний звуковий вплив, коли використовують звукові записи дитячого плачу, похоронної, симфонічної, важкої рок-музики, різних дратівних звуків (лементування, виття сирени, звуки вибухів, падаючих бомб). Основна мета – зниження морально-психологічного стану противника.

2. Показ безперспективності війни. Головний акцент роблять на тому, що війна пов’язана з величезними жертвами та втратами.

3. Показ реальності загибелі або каліцтва в бою.

4. Використання реальних труднощів (нестача продовольства, недоліки технічного забезпечення та ін.). Мета – показати, що вони мають постійний характер і надалі ще більше погіршуватимуть ситуацію.

5. Використання в пропаганді незадоволених сексуальних потреб військовослужбовців противника під час бойових дій для погіршення його морально-психологічного стану.

6. Емоційне придушення противника за допомогою тверджень про те, що “поки солдат воює, його родина зазнає в тилу утисків, близькі залишилися без засобів до існування” і т. ін.

Рекомендації з використання емоційного придушення.

Правильний вибір об’єкта впливу. Найбільш ефективним є емоційне придушення противника, що знаходиться в оточенні або відступає, відчуває труднощі, морально-психологічний потенціал якого низький.

Урахування умов впливу. Найбільш легко піддаються емоційному придушенню деморалізовані військовослужбовці, у яких почуття страху і безвихідності занадто загострені.

Правильний вибір часу впливу. На відміну від лякання, емоційне придушення доцільно застосовувати не тільки безпосередньо перед боєм, а й у період між бойовими діями.

Не менш значимим способом неспецифічного навіювання є ініціювання агресивних емоційних станів – гніву, ворожості, ненависті, підозрілості.

Агресія – це індивідуальна або колективна поведінка і дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди, збитку іншим людям або на їхнє знищення.

Ініціювання агресивних емоційних станів спрямоване на розкол в середовищі противника, створення взаємної ворожості на соціальному, етнічному, релігійному або ідеологічному ґрунті.

Теми, використання яких дозволяє досягати поставлених цілей:

• розбіжності у політичних поглядах населення ворожої держави і її союзників;

• етнічні, расові та регіональні протиріччя;

• релігійні або соціальні розбіжності;

• повідомлення про ворожість цивільного населення противника до своїх військовослужбовців;

• протиріччя між сержантами, офіцерами і рядовими;

• побутові умови військовослужбовців тилових районів та особового складу передових з’єднань і частин;

• невдоволення населення противника існуючою владою;

• розбіжності між правлячою елітою, політичними партіями та організаціями;

• нерівнозначне обкладання податками або їхній високий рівень;

• недостатність товарів широкого вжитку, засобів матеріального і технічного забезпечення.

Таким чином, базовими методами інформаційно-психологічного впливу на протидіючі сили є переконання і навіювання. Правильне їх використання забезпечує ефективність проведення психологічних операцій.