4.4. Організаційні типи виробництва

Промислові підприємства розрізняються за структурою й обсягом виробленої продукції, широтою її номенклатури. Залежно від цих чинників окремі робочі місця, дільниці, цехи та підприємства можна розділити на кілька організаційних типів виробництва.

Тип виробництва — це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, котра охоплює номенклатуру продукції, об’єм виробництва, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, рівень собівартості продукції тощо. Основною характеристикою поділу на типи виробництва є спеціалізація робочих місць.

Залежно від ступеня завантаження робочих місць, який обумовлюється масштабом і трудомісткістю виробництва, розрізняють такі типи виробництва:

• одиничне;

• серійне;

• масове.

Одиничне виробництво характеризується широким асортимен­том продукції та невеликим об’ємом випуску однакових виробів. При цьому зразки виробів ніколи не повторюються чи повторюються нерегулярно. Використовується, як правило, унікальне чи уні­версальне обладнання, котре розміщене однорідними групами. При одиничному типі виробництва застосовується послідовне переміщення предметів праці, присутні відносно велика питома вага ручної праці, значні об’єми неза­вершеного виробництва, потреба у робітниках-універсалах високої кваліфікації, відсутнє закріплення операцій за робочи­ми місцями. Саме тому продукція одиничного виробництва має найвищу собівар­тість, а виробничий цикл —найбільшу тривалість.

Різноманітна номенклатура робить одиничне виробництво найбільш мобільним та швидко адаптовуваним до умов сучасного ринку. Як правило, одиничне виробництво характерне для підприємств суднобудування, верстатобудування та виробництва іншого унікального обладнання. Прикладом одиничного виробництва в окремому підприємстві може бути дослідне чи експериментальне виробництво.

Серійне виробництво характеризується тим, що виробляється обмежений асортимент продукції. Предмети праці до робочого місця надходять не одиницями, як при одиничному виробництві, а періодично певними партіями (серіями). Залежно від розміру партії розрізняють дрібно-, середньо- та крупносерійне виробництва. Як правило, виготовлення значної частини продукції в умовах серійного виробництва періодично повторюється протягом року чи кількох років, що дає можливість організувати цей випуск на технологіч­но спеціалізованих дільницях (передусім це стосується організації середньо- та крупносерійного виробництва).

Відмінними рисами серійного виробництва є:

• використовується універсальне та спеціалізоване обладнання, яке розміщується за технологічною та частково за предметною ознакою;

• застосовується паралельно-послідовне переміщення предметів праці;

• передбачається широке застосування механізації праці при незначному викорис­танні ручної праці;

• має місце коротша, ніж для одиничного типу, тривалість виробничого циклу.

Продукція серійного виробництва, як правило, стандартна (наприклад, обладнання для хімічної чи харчової промисловості). У виробництвах серійного типу рівень собівартості продукції зни­жується за рахунок спеціалізації робочих місць, ширшого залучення робітників середньої кваліфікації, зменшення, порівняно з одиничним ви­робництвом, витрат на заробітну плату.

Масове виробництво характеризується виготовленням окремих видів продукції у великій кількості на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду. Необхідною умовою масового виробництва є постійний рівень попи­ту на продукцію.

Головною ознакою масового типу виробництва є виготовлення вели­кого об’єму однорідної продукції. Для цього типу виробництва харак­терні: незмінна номенклатура продукції, що виробляється; спеціаліза­ція робочих місць на виконанні однієї постійно закріпленої операції; застосування спеціалізованого та спеціального обладнання; незначна тривалість виробничо­го циклу; високий рівень механізації й автоматизації виробничих процесів; застосування паралельного переміщення предметів праці.

Собівартість продукції масового виробництва, порівняно з одинич­ним та серійним, значно менша, тому цей тип виробництва ство­рює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продук­тивності праці, що веде до підвищення ефективності виробництва. Як правило, собівартість дослідного зразка одиничного виробництва у 20...30 разів вища, ніж масового.

Збільшення масовості та серійності виробництва має ряд позитивних рис: збільшується продуктивність праці за рахунок поглиб­лення виробничих навичок та кращого оснащення робочих місць; зни­жується собівартість продукції та підвищується ефективність використання обладнан­ня, скорочується час виробництва виробу.

Разом з тим масове та серійне виробництво має ряд недоліків. Го­ловними з них є орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти, проблеми з переорієнтацією виробництва, що пов'я­зані з застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Важливою кількісною характеристикою типу виробництва є рівень спеціалізації робочих місць, який визначається коефіцієнтом закріплення операцій (К з.о.), тобто середньою кількістю операцій, які приходяться на одне робоче місце за місяць: 

де n - кількість предметів, що оброблюються даною групою робочих місць;   m - кількість операцій, що приходяться на i-тий предмет;   Kм - кількість робочих місць. 

Коефіцієнт закріплення операцій за одним робочим місцем для масового виробництва складає 1...3, для крупносерійного — 4...10, середньосерійного — 11...20, дрібносерійного — більше 20, одиничного — більше 40.