Завдання для самостійної роботи

1. Юридична природа права інтелектуальної власності.

2. Історія розвитку авторського права.

3. Історія розвитку суміжних прав.

Література: 1–6; 30.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 2 ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Методичні рекомендації до вивчення теми

План

1. Міжнародне співробітництво з питань інтелектуальної власності.

2. Національне законодавство з питань охорони об’єктів інте­лектуальної власності.

1. Міжнародне співробітництво з питань інтелектуальної власності

Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прий­няла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелек­туальної діяльності не надається. Там виникає можливість викорис­товувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб’єкти прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінця минулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передба­чається охорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали постав­леної мети, проте виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення три­вають. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.

У світі існують такі міжнародні договори та угоди.

Міжнародні договори і конвенції у системі інтелектуальної власності

Джерела права промислової власності

1. Паризька конвенція про охорону промислової власності.

2. Договір про патентну кооперацію (РСТ).

3. Договір про патентне право (PLT).

4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури.

5. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

6. Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

7. Договір про закони про торговельні марки (TLT).

8. Найробський договір про охорону олімпійського символу.

9. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

10. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність у відношенні до інтегральних мікросхем.

Джерела авторського права і суміжних прав

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

2. Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник.

3. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм.

4. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, вироб­ників фонограм і організацій мовлення.

5. Договір ВОІВ про авторське право.

6. Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

7. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

Класифікаційні міжнародні угоди

1. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

2. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію.

3. Віденська угода про затвердження Міжнародної класифікації винахідницьких елементів знаків.

4. Локарнська угода про затвердження Міжнародної класифікації промислових зразків.

На сьогоднішній день зафіксовано 22 міжнародних документи, до 19 – приєдналася Україна.

На сьогодні найбільш авторитетною організацією у даній галузі є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Фактично, вона була започаткована ще в 1883–1886 pp., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону промислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набрала чинності в 1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй.

Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:

• сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шля­хом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

• забезпечувати адміністративне співробітництво між створеними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі,

ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і удоско­налення національних законодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам, що розвиваються. В обов’язки ВОІВ входить збирання і розповсюдження інформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають одержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами-членами.

У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.

На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об’єднаних Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбачених Конвен­цією, якою вона була утворена, а також договорами й угодами, адмі­ністративні функції яких вона виконує. ВОІВ несе також відповідаль­ність за розвиток інтелектуальної діяльності та сприяє передачі техно­логій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвива­ються, з метою прискорення їх економічного, соціального і куль­турного розвитку.

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжна­родного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використо­вуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для заохочення національної творчої діяльності.

ВОІВ має три керівних органи, які засновані в межах Конвенції: Генеральна Асамблея (країни – члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і/або Бернського союзів), Конференція (всі країни – члени ВОІВ), Координаційний комітет (країни, обрані із числа ВОІВ, Паризького і Бернського союзів та, екс-офіційно, Швей­царія. На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн). Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіх Союзів. Кон­ференція приймає дворічний бюджет Конвенції, Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії один раз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз на рік. Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути по­довжений. Нині час більше 150 держав приєдналися до ВОІВ, точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції, якою була заснована Всесвіт­ня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Україна є членом ВОІВ.

2. Національне законодавство з питань охорони об’єктів інтелектуальної власності

Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна поділити на групи.

Першу становить чинна Конституція України, а саме ст. 41 та ст. 54. Конституція України стосовно права інтелектуальної власності визначає основні положення, що стосуються права інтелектуальної власності і має найвищу юридичну силу «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» – говориться у ст. 41.

Ст. 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової і техніч­ної творчості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України: «Кожний гро­мадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Дер­жава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові засади інтелектуальної діяльності певною мірою визна­чаються також чинним Цивільним кодексом України (книга 4 «Право інтелектуальної власності»), Господарським кодексом, Кримінальним, Митним та іншими.

Третю групу становить спеціальне законодавство, яке містить найбільшу кількість норм, що регулюють правовідносини, предметом яких є права на об’єкти права інтелектуальної власності. В Україні діють такі спеціальні закони:

1. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

2. «Про охорону прав на промислові зразки».

3. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

4. «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

5. «Про охорону прав на сорти рослин».

6. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

7. «Про авторське право і суміжні права».

Водночас ряд нормативних актів України певною мірою сто­суються питання інтелектуальної власності. До таких варто віднести Закони України:

1. Про власність.

1. Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні.

2. Про iнформацiю.

3. Про науково-технiчну iнформацiю.

4. Про наукову i науково-технiчну експертизу.

5. Про рекламу.

6. Про видавничу справу.

7. Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi.

8. Про телебачення і радіомовлення тощо.

На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом України розробляються відомчі нормативно-правові акти, які регулюють діяль­ність Держпатенту з оформлення прав на об’єкти промислової власності.

Заняття 1. Вивчення основних нормативних документів, що регу­люють інтелектуальну власність.

Мета: ознайомитися зі змістом основних нормативних документів, що регулюють охорону прав інтелектуальної власності.

Матеріальне забезпечення: роздатковий матеріал.