Запитання і тести для контролю знань Запитання

1. Які види договорів щодо розпорядження правами інтелек­туальною власністю Вам відомі?

2. Що таке ліцензія та охарактеризуйте її види?

3. Що таке «ліцензійний договір? Яка його структура?

4. Які існують вимоги до укладання ліцензійного договору згідно з Цивільним кодексом?

5. На підставі чого здійснюється передача права на інтелектуаль­ну власність?

6. З якого моменту вважається дійсною передача права інтелек­туальної власності?

7. Які документи необхідні для внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та промис­ловий зразок?

8. За яких умов відомості не можуть бути внесені до реєстру?

9. В яких випадках не приймається до розгляду заявка про внесення змін у відомості про передачу ліцензій?

10. Яка структура ліцензійного договору?

11. Як розподіляються обов’язки між ліцензіаром і ліцензіатом згідно з ліцензійним договором?

12. Які умови припинення дії ліцензійного договору?

Тести

1 Рівень

1. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної влас­ності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору:

1. так;

2. ні.

2. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на викорис­тання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обме­жена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері:

1. так;

2. ні.

3. Патентні ліцензії – ліцензії на об’єкти промислової власності, які компетентним державним органом були визнані охороноспро­можними і які охороняються охоронними документами, а також ліцензії на розробки:

1. так;

2. ні.

4. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору:

1. так;

2. ні.

5. Термін дії ліцензійного договору 5 років:

1. так;

2. ні.

2 Рівень

1. Особа, яка передає права на ІОВ за ліцензійним договором нази­вається

1. ліцензіат;

2. ліцензійник;

3. ліцензіант;

4. ліцензіар.

2. Особа, яка приймає права на ІОВ за ліцензійним договором називається:

1. ліцензійник;

2. ліцензіат;

3. ліцензіант;

4. ліцензіар.

3. Яка ліцензія видається власником виключної ліцензії?

1. перехресна;

2. повна;

3. субліцензія;

4. примусова.

4. Ліцензія, яка надається на використання ноу-хау

1. патентна;

2. безпатентна;

3. обмежена;

4. гібридна.

5. Ліцензія, на основі якої ліцензіар і ліцензіат надають один одному права на використання ОІВ:

1. примусової;

2. повної;

3. виключної;

4. перехресної.

6. Яка ліцензія не виключає можливість використання ОПІВ у власному виробництві і може бути видана лише одному ліцензіату?

1. виключна;

2. одинична;

3. проста;

4. відкрита.

7. Ліцензія, яка використовується, якщо цього вимагають суспільні інтереси національної безпеки, а також, якщо ОПІВ не використо­вується або недостатньо використовується без поважних причин в Україні протягом трьох років?

1. виключна;

2. примусова;

3. повна;

4. відкрита.

Завдання для самостійної роботи

1. Виникнення, розвиток і значення міжнародної торгівлі ліцен­зіями.

2. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку.

3. Класифікація та характеристика авторських договорів.

Література: 1–6; 30.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

ТЕМА 10 ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Методичні рекомендації до вивчення теми

План

1. Система захисту прав інтелектуальної власності та її призначення.

2. Адміністративний порядок захисту прав інтелектуальної власності.

3. Судовий порядок захисту інтелектуальної власності.

1. Система захисту прав інтелектуальної власності та її призначення

Поняття «захист права інтелектуальної власності» включає перед­бачену законодавством діяльність відповідних державних органів за визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що зава­жають реалізації прав і законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності.

У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорю­ються. Право на захист являє собою самостійне суб’єктивне право. Воно з’являється у суб’єкта права лише в момент порушення або оспорювання його прав та інтересів, що охороняються законом і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адмініст­ративних правовідносин, які виникли при цьому.

Предметом захисту є не тільки особисте немайнове або майнове право інтелектуальної власності, а й інтереси, що охороняються законом (ст. 16 ЦК України). В основі права інтелектуальної власності лежить той чи інший інтерес, для задоволення якого це право й надається правомочній особі. Водночас інтереси, що охороняються законом, у більшості випадків опосередковуються конкретними суб’єктивними правами, у зв’язку з чим захист права інтелектуальної власності становить і захист інтересів, що охороняються законом.

Суб’єктами права на захист є передусім самі автори результатів інтелектуальної діяльності, власники права на ці результати та комерційні позначення, а також спадкоємці та інші правонаступники.

Захист права інтелектуальної власності та інтересів, що охороня­ються законом, здійснюється у передбаченому законодавством по­рядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.

Під формою захисту права розуміють комплекс внутрішньо узго­джених організаційних заходів щодо захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів. Розрізняють дві основні форми захисту права інтелектуальної власності – юрисдикційну і неюрисдикційну.

Рис. 11. Форми захисту прав інтелектуальної власності

Юрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності – це діяльність уповноважених державою органів з захисту порушених суб’єктивних прав чи тих, що оскаржуються. Суть її полягає в тому, що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інших компетентних органів, наприклад до суду, третейського суду, уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення. В рамках юрисдикційної форми захисту права інтелектуальної власнос­ті у свою чергу виділяють загальний і спеціальний порядки захисту порушеного права інтелектуальної власності.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів і власників прав на об’єкти інтелектуальних, які розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських судах), поді­ляють на цивільно-правові та кримінально-правові (рис. 12).

Рис. 12. Способи захисту прав і законних інтересів

Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелек­туальної власності та інтересів, що охороняються законом, які здійс­нюються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст. 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів проти­дії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому способи самозахисту мають відповідати зміс­ту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інтелек­туальної власності якої порушене, може сама обирати способи само­захисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися дого­вором. Маються на увазі лише законні засоби самозахисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.